Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Про роль скарги на міжнародній арені

3 лютого, 1998 - 00:00

Про роль скарги на міжнародній арені


Віктор ЗАМ'ЯТІН, міжнародний оглядач "Дня"

Президент Леонід Кучма виступив із промовою перед акредитованими в Києві закордонними послами. У цій промові він уперше відверто заявив, що Україна незадоволена станом своїх відносин із Заходом і, перш за все, з європейськими країнами.

Майже водночас президент США Білл Клінтон у своєму щорічному посланні до конгресу про стан справ у державі по пунктах розписав, що і як потрібно робити для збереження лідируючої ролі Сполучених Штатів у світі. Відразу ж держсекретар США Мадлен Олбрайт вирушила в подорож до Європи та Близького Сходу збирати думки союзників (по НАТО) та партнерів (Росії, Саудівської Аравії) щодо можливої силової акції проти Саддама Хуссейна. Це, либонь, і є імітацією того, як воно мало би бути, коли дійсно не все гаразд. Американці намагаються вирішити проблему активністю дипломатії, розрахунком варіантів розвитку подій, загальною мобільністю. Ми ж здебільшого - скаргами та проханнями. У всякому разі, враження складається саме таке. І навряд чи черговий візит Кучми до "старшого стратегічного партнера" Єльцина може змінити загальне уявлення. США після другої світової війни витратили чимало грошей та зусиль, дбайливо вибудовуючи своє зовнішнє оточення - в Європі, обох Америках, на Близькому та Далекому Сході.

Україна не має грошей. Втім вона мала впродовж минулих шести років чудову можливість для демонстрації інших аргументів - Європа, очевидно, не без певних проблем, але пішла би назустріч Україні в її прагненні увійти до клубу нормальних, розвинених, цивілізованих, впливових держав. Проте всі роки незалежності України це прагнення залишалося декларацією, зовнішня політика країни була і є спорадичною, декларована рівновага у відносинах між Заходом і Сходом мало схожа на правду.

Неповороткість української влади у зовнішніх справах і майже повний провал внутрішньої політики призвели до того, що Київ тепер змушений і собі, й іншим щодня нагадувати про значну - або ключову - роль України для європейської безпеки та стабільності. Тим часом цю ключову роль практично для всіх держав на пострадянському просторі грає Росія, а українською думкою щодо подій в Іраку чи Боснії якщо хтось і цікавиться, то суто формально.

Тож постає питання: чи ми справді хочемо до Європейського Союзу, чи ми здатні лише скаржитися?

 

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments