«Проблема Навального»

У Росії в неділю пройде так званий єдиний день голосування. У декількох регіонах, у тому числі Москві, вибиратимуть губернаторів і мерів. Звичайно, найбільший інтерес викликають вибори в столиці, де кандидатові від влади тимчасово виконуючого обов’язки градоначальника Сергію Собяніну протистоїть опозиційний блогер і адвокат Олексій Навальний.

Влада пішла на прямі вибори московського мера після багатьох років обрання його в міській думі. Передбачають, що зроблено це було заради більшої легітимізації мера, який одержує прямий мандат від жителів Білокам’яної. Собянін навіть на початку літа подав у відставку ради майбутньої перемоги.

Як не важливі вибори у столиці, та слід звернути увагу на те, як проходила кампанія в регіонах. Вона означилася в більшості з них не лише колотнечею місцевих еліт і їх ставлеників, але і наростаючим протистоянням із центром.

В областях, республіках і краях все більше роздратування викликає московський деспотизм — від планомірного згортання фінансових можливостей регіонів до кадрової політики. Особливо викликає напругу призначення на губернаторські посади наїжджих із столиці чиновників. Останні все частіше натикаються на приховану, а в деяких випадках відкриту протидію. Якщо раніше це більше спостерігалося в республіках Північного Кавказу, що можна було пояснити складним становищем, яке там склалося, то тепер таких прикладів хоч відбавляй — від Калінінграда до Владивостока. Кількість конфліктів мерів головних міст регіонів із губернаторами, особливо присланими з центру, множиться за законами поки що арифметичної прогресії. Є всі ознаки, що вона скоро перейде в геометричну.

Місцеві конфлікти обов’язково відгукуються в Москві. Адже кожен регіон, а великий промисловий — обов’язково, має в столиці своє лобі. І воно діє активно, намагаючись клаптеву ковдру бюджету перетягнути саме в свій регіон. Якщо комусь це вдається, то ті, що програли, затаюють злість і обов’язково наступного разу і в найбільш недоречний момент підставлять бюрократичну підніжку. Тому конфлікти всередині регіону та їхні наслідки в столиці мають тенденцію до посилення.

Судячи з усього, опозиція зможе перемогти на виборах відразу в двох великих містах. Перше — це Єкатеринбург, де реальні шанси на успіх має опозиціонер Євгеній Ройзман, що став відомим як борець із наркоманією. Зростання його рейтингу викликало настільки серйозне занепокоєння, що його було вирішили зняти з виборів.

Євгенія Ройзмана звинуватили в співпраці з етнічними злочинними угрупуваннями. Проте телепрограму «Момент істини», в якій прозвучали ці звинувачення, мало хто дивився та серйозно сприйняв. І тоді їх підтвердила обласна поліція, яка повідомила, що давно веде розслідування. Чутки про те, що за звинуваченнями стоять регіональні власті, підтвердив сам губернатор Свердловської області Євгеній Кувайшев, що недвозначно натякнув на необхідність зняття Ройзмана з виборів. Але місцева виборча комісія чітко дала зрозуміти, що одних звинувачень у зв’язках із криміналом для зняття з виборів недостатньо, і знімати опозиціонера відмовилася. Поза сумнівом, після відповідної санкції Москви. Нехай Кувайшев викручується, як може.

Другим проблемним є Вороніж, де може перемогти кандидат від «Альянсу Зелених» Галина Кудрявцева, а кандидат від «Справедливої Росії» вже знявся з виборів.

Ще цікавіша ситуація у Волгограді. Тут ходять чутки про майбутню відставку губернатора Сергія Боженова. У його апараті на минулому тижні були обшуки та вилучення документів. Це нібито пов’язано, у тому числі, і з регіональними виборами. Главу регіону тут не обирають, зате у Волгоградській області в єдиний день голосування завершаться 220 виборчих кампаній, у тому числі в одному з найбільших міст регіону — Волзькому, а також до обласної думи. Результати можуть виявитися вельми неоднозначними.

Цікаво почали розвиватися події в Московській області. Дотепер там не було жодної інтриги. Щодо перемоги кандидата влади в.о. губернатора Андрія Воробйова не було жодних сумнівів. Проте опозиціонерові Геннадієві Гудкову вдалося сформувати чіткі чутки про майбутні фальсифікації. Тепер Воробйову доведеться доводити, що виграв він без вкидань бюлетенів, махінацій із голосуванням вдома тощо.

Із урахуванням того, що опозиція не зможе «закрити» всі виборчі дільниці спостерігачами, довести це буде вельми проблематично. Причому ходять чутки, що інформацію про підготовлювані фальсифікації опозиціонерам допомогли отримати джерела у владі, вони ж розкручують скандал, прагнучи максимально понизити легітимність майбутнього губернатора Московської області.

Повернемося до виборів у столиці. Головну інтригу можна сформулювати як «Проблему Навального». Зараз довкола опозиціонера точаться неабиякі дискусії, суть яких у тому, чи є він справжнім опозиціонером чи технічним кандидатом влади. І друга не менш важлива частина: який він опозиціонер. Друге питання не менш важливе, ніж перше.

Якщо відволіктися від різкої антикорупційної риторики Навального, то його все більше тягне у бік націоналізму, якщо хочете, шовінізму великороса. Дуже багатьом, стомленим від Путіна та його режиму, Навальний уявляється людиною, яка може кинути виклик системі. На чому заснована така впевненість, не вельми зрозуміло.

Процес проти нього в Кірові, влаштований владою, довіри не викликає, але і зовсім відкидати наведені там факти теж не варто. Викривач начебто незаконно придбаної квартири Сергієм Собяніним виявився сам власником нерухомості в Чорногорії, що, по-перше, приховувалося і, по-друге, придбаної за сумнівних обставин. Виявилося, що на білосніжній тозі непохитного борця з корупцією є незмивні темні плями. Виходить, Навальний мало чим відрізняється від тих, із ким він обіцяє так наполегливо боротися.

Путін і його оточення, а також бюрократичний апарат, що підпирає вертикаль влади, дуже багатьом неабияк набрид. Молоді бізнесмени наважилися відкрито фінансувати кампанію Навального.

Як пише Ніна Хрущова — автор книги «Воображая Набокова: Россия между искусством и политикой», «тридцять сім з них підписали документ, названий ними новою «суспільною угодою». Згідно з їхнім маніфестом, вони «чекають від Навального, що він захищатиме верховенство закону, підтримуватиме незалежний суд і гарантуватиме реальну підзвітність чиновників перед суспільством». Вони вкладають «репутаційні, фінансові, організаційні й інші ресурси» в людину, яка обіцяє найняти компетентних радників і звільнити місто — а поступово і країну — від поголовної корупції та зловживань владою».

Вкладати ресурси, писати меморандуми та чекати хорошого мера, а потім і президента, звичайно, можна. Якщо є гроші, то чом би й ні. Залишається незрозумілим одне вкрай важливе питання: як це буде зроблено? Адже 37 і навіть 200 бізнесменів, які підтримують, недостатньо, і не їхня це, врешті-решт, справа. А ось із цим проблеми. Як зламати, реформувати систему, Навальний відповіді не дає. Скоріше за все, і не знає. Як би не витратили бізнесмени гроші даремно.

Російська виборча кампанія наочно показала, що реального опозиційного лідера в країні немає. Як відомо, за відсутності риби за таку зійде все, що завгодно. Ось і винирнув Навальний і став збирати довкола себе невдоволених. Тільки не він є альтернативою. І його націоналістичний ухил не випадковий, а відображає відсутність реальної опозиційної політичної програми. Вимагати Росії для росіян або подібного — це все, що є в наявності у такого опозиціонера, як Навальний. Інших немає, всі вийшли.

Чим би не закінчилися російські вибори, істотне перегрупування сил у вищих ешелонах влади — очевидне. Вже зараз Путін і багато хто довкола нього замислюється над тим, хто змінить національного лідера 2018 року. І пост московського градоначальника дає Собяніну можливість сповна претендувати на пост президента. Довкола цього і відбувається боротьба угрупувань, у яку з таким успіхом втиснувся бацько Лукашенко з арештом топ-менеджера компанії «Уралкалій».

Собяніну не випадково дали як спаринг-партнера Навального. Навіть перемігши в першому турі, він повинен відчувати вітер в обличчя і не надто багато про себе думати. Москва стає все більш опозиційною, і стартувати з такого плацдарму в президентській кампанії буде не вельми просто.

Путінська система влади виявляє всі ознаки ерозії, що видно, як не дивно, краще в провінції, «далеко від Москви». Як поведеться нинішня влада — залишається питанням. Піде на подальше «закручування гайок» чи почне, навпаки, їх дозовано відпускати. У Москві все більше розмов про початок уведення «дозованої демократії». Цілком може бути, якщо Сурков знову повернеться у владу, буде чергове видання «суверенної демократії».

Дізнаємося до кінця року, найпізніше — наступної весни.

ГОЛОС IЗ «ФЕЙСБУКА»

Дмитро ШУШАРІН, історик, публіцист:

— Судячи з ефіру на «ЭМ», Проханов за Навального.

Співгромадяни! Настав великий час національного примирення!

Проханов і Шендерович підтримують Навального.

«Це початок, панове, це початок», — каже той чеховський герой, котрий запам’ятався у виконанні Юрія Богатирьова. Пейзани у фраках вийдуть на сінокіс, символізуючи синтез західної демократії та російського націоналізму.