Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Проукраїнського лобі в Думі немає і не передбачається

25 жовтня, 2003 - 00:00


22 жовтня о 18.00 за московським часом закінчився термін подачі заявок на участь у виборах до Державної думи, які відбудуться 7 грудня. Готовність поборотися за думські крісла висловили 24 партії та блоки. Найбільші шанси мають, на думку аналітиків, «Единая Россия», КПРФ, Союз правих сил і ЛДПР Володимира Жириновського. Чого в такому разі нам очікувати від майбутнього російського парламенту? Ніхто з цієї четвірки досі не був помічений в особливих симпатіях до України, достатньо пригадати заяву про «ліберальну імперію» одного із лідерів списку СПС Анатолія Чубайса. Російські комуністи — це передусім націоналісти, ЛДПР — взагалі без коментарів. «Единая Россия» ототожнюється з Кремлем, який продемонстрував свої передвиборні методи захисту національних інтересів чотири роки тому в Чечні, а сьогодні — у Керченській протоці.

НЕ ЧИСЛОМ, А ВМІННЯМ

До першої п’ятірки об’єднань, які зареєстрували свої списки у Центрвиборчкомі, увійшли «Яблоко», Союз правих сил, КПРФ, Народна партія та блок «Новый курс — автомобильная Россия», утворений Республіканською партією та партією «Либеральная Россия» (саме тою, біля джерел створення якої свого часу стояли Борис Березовський та Сергій Юшенков, застрелений навесні нинішнього року). Два останні — новачки на російській політичній арені, натомість трьох перших називають серед фаворитів перегонів. Остаточний перелік претендентів на депутатські мандати оголосять у перших числах листопада — після десятиденної перевірки Центрвиборчкомом поданих на реєстрацію документів.

Для порівняння: на виборах 1999 року право висувати свої федеральні списки мали близько 140 партій, рухів і громадських організацій, нині — лише 44 політичні партії. (Майже всі вони цим своїм правом скористалися, — 21 партія мала намір йти на вибори самостійно, 12 — об’єднатися у 5 блоків.) Інші сто не пройшли «штучний відбір», що розпочався майже два роки тому, — з моменту набуття чинності новим законом про політичні партії. Однак бюлетень зразка 2003 року буде, очевидно, не набагато коротшим, ніж чотири роки тому, коли виборцям пропонувалося вибрати із 26 позицій.

Система виборів до Думи схожа на ту, відповідно до якої обрано нинішній склад Верховної Ради: 225-х депутатів обирають за партійними списками, 225-х — в одномандатних округах. У цій частині російське виборче законодавство не змінюється з 1993 року і, за словами глави ЦВК Росії Олександра Вешнякова, навряд чи буде змінено у найближчому майбутньому.

Головною інтригою грудневих виборів російські аналітики вважають суперництво безумовних лідерів перегонів — «Единой России» та КПРФ. За результатами соціологічних опитувань, на цьому відрізку дистанції «партія влади» та комуністи, соціальною базою яких донедавна був чи не весь протестний електорат, ідуть практично «ніздря в ніздрю». Але не менш жорстка боротьба розгортається й за інші «призові», тобто розташовані вище встановленого для партій та блоків 5-відсоткового бар’єра, місця. Тим більше, що партії, які здолають 5-відсоткову планку, отримають не тільки глибоке моральне задоволення. Відмінність нинішніх виборів до Держдуми від попередніх у тому, що той, хто доведе на них свою політичну спроможність, тобто стане володарем депутатських мандатів, зможе розраховувати на державне фінансування — із розрахунку: один голос — один рубль. Виборців у Росії 109 млн., отже, якщо партія набере 5% голосів, тобто заручиться підтримкою 20 млн. виборців, у першому кварталі майбутнього року їй виділять із держбюджету 20 млн. рублів. І так щороку — протягом чотирьох років роботи її представників у Держдумі. Другий «приз» — це право висувати своїх кандидатів на будь-яких виборах — від виборів сільради до президентських — без збирання підписів на підтримку і внесення застави. Нарешті, третє — у своєму посланні Федеральним Зборам цього року президент РФ Володимир Путін заявив, що не виключає можливості формування уряду парламентською більшістю. Як бачимо, ставки досить високі.

«С ЧЕГО НАЧИНАЕТСЯ «РОДИНА»?

Проте особливих сюрпризів від нинішньої думської кампанії, на думку багатьох російських політиків, чекати не випадає. «Незважаючи на те, що на арену вийшло кілька нових партій, так званих сателітів партії влади, найімовірніше, Дума залишиться у колишньому складі, — спрогнозувала у розмові з українськими журналістами віце-спікер Держдуми РФ, один із лідерів Союзу правих сил Ірина Хакамада. — П’ятивідсотковий бар’єр подолають «Единая Россия», комуністи, ЛДПР Жириновського та СПС…» Російські експерти вважають, що до цієї четвірки примикає також «Яблоко» Григорія Явлінського.

Що стосується «сателітів партії влади», чиї лідери, за твердженням московських журналістів, дружать або з Кремлем, або, як вони самі кажуть, особисто з президентом Путіним, то їхні шанси розцінюють як невисокі. У тому числі й блоку двох спікерів — Ради Федерації Сергія Миронова та Державної думи Геннадія Селезньова «Партия жизни — Партия возрождения России». На наше запитання, чи не тісно стільком політичним силам на одному електоральному полі, сам Сергій Миронов відповів: «Единая Россия» — наш стратегічний партнер і союзник, хоч я, наприклад, не поділяю проголошену «Единой Россией» таку собі теорію національного успіху. Успіх — це зі сфери театральних підмостків або літератури, а про який успіх може йтися, якщо 40 мільйонів жителів Росії живуть сьогодні за межею бідності? Є ще деякі ідеологічні розходження, але стратегічно, у тому числі й у підтримці курсу президента, ми з ними збігаємося. Позиції Народної та Аграрної партій також, загалом, нам дуже близькі. Мене, чесно кажучи, найменше хвилює, коли кажуть, що хтось там у когось віднімає голоси… Партій має бути багато: багатопартійність — це, мабуть, одне із небагатьох реальних досягнень Росії за останні п’ятнадцять років, бо, прямо кажучи, в економіці нам похвалитися особливо нема чим...»

Найбільш «спірним» з усіх суб’єктів кампанії-2003 московські аналітики назвали блок «Родина», одним із засновників якого є голова думського комітету з міжнародних справ Дмитро Рогозін. Директор Центру політичної кон’юнктури Валерій Федоров вважає, що, на відміну від інших партій-«новоробів», «Родина» може пройти до Думи. У свою чергу президент Інституту стратегічних оцінок й аналізу Олександр Коновалов намагається зрозуміти природу цього явища. «Феномен цієї організації до кінця не розкритий, — цитує О. Коновалова «Время новостей», — але вже абсолютно ясно: це також партія влади, яку створювали з однією метою — вони мали піти в тил ворога, підірвати себе і загинути. Їхнє завдання було відколоти 4,5% у комуністів, після чого з ними розрахувалися б адміністративними посадами. Це диверсійний загін для засилання в тил ворога. Хто повернеться назад, отримає по ордену». Схоже, московські політологи недооцінили рогозінських «диверсантів». Або ж ті роздумали гинути за «Единую Россию» і вирішили самостійно пробиватися в Думу. Абсолютно очевидно, що відповідним засобом для досягнення даної мети рогозінці сьогодні вважають розігрування «тузлівської карти». Підтвердження цього — низка заяв Рогозіна про необхідність продовжувати будівництво дамби у Керченській протоці, що має, за його словами «чіткі мотиви, причому не тільки екологічного, але й політичного характеру». «На всій території РФ відновити дамбу слід у повному обсязі», — маючи на увазі Керченську протоку, заявив Д. Рогозін журналістам у четвер у Москві. В іншому разі він не виключає створення «величезної загрози для національної безпеки Росії, коли на рейді Таганрога стоятимуть натовські кораблі». На думку Д. Рогозіна, «брязкання зброєю з боку України» не повинно зупинити розпочаті роботи, оскільки «рішення прийняли усвідомлено, і треба поводитися по-дорослому і відповідально». Голова думського комітету навіть розкритикував рекомендацію прем’єра Михайла Касьянова владі Краснодарського краю припинити будівництво дамби. Додатково він розцінив дії української сторони як «самозахоплення надводної частини коси Тузла» і «спробу узурпувати право контролю над Керченською протокою». Чи зіграє ця карта? На фоні ідей, які послідовно впроваджує влада в уми росіян, про необхідність «собирания земель» і «возрождения великой России» цілком можливо, що й зіграє. Так або інакше, проукраїнського лобі у Думі як не було, так і не буде, швидше навпаки. Інша річ, що роль законодавчої гілки влади у формуванні російської зовнішньої політики загалом і стосовно України зокрема не така вже й велика...

ЕПОХА «ВЕЛИКОГО НІМОГО»

Зрозуміло, «українське питання» — далеко не єдина передвиборна технологія, яку застосовують на нинішніх виборах до Держдуми. Але головною політтехнологією кампанії-2003 більшість російських політиків і журналістів вважають… сам закон про вибори. Точніше, ті статті Федеральних законів «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації» та «Про вибори депутатів Державної думи Федеральних Зборів Російської Федерації», які наказують засобам масової інформації повідомлення про будь-які передвиборні акції подавати «виключно окремим інформаційним блоком, без коментарів». ЦВК вважає, що ці розпорядження позбавили ЗМІ можливості займатися «чорним піаром» і заробляти на виборах «брудні гроші». На думку ж більшості політиків, у результаті в інформаційній блокаді опинилися практично всі учасники кампанії. Виняток — «партія влади», представники якої з’являються на телеекранах «за службовим обов’язком». Союз правих сил оспорив ці законодавчі норми у Конституційному суді, але навряд чи КС за місяць до виборів поставить під сумнів легітимність майбутнього складу Думи.

Має ця «медаль» й інший бік. «Як і передбачали похмурі спостерігачі, нові норми виборчого законодавства вже виявили своє драконівське обличчя стосовно політичної журналістики, — пишуть «Российские вести». — Звинуватити в агітації «за» або «проти» кандидата в депутати можна практично будь-який матеріал, що хоч ненароком стосується конкретної персоналії… Услід за ЗМІ епоха «великого німого» із субтитрами чекає й на самих кандидатів. Саме так можна розцінювати рішення ВДТРК показувати передвиборні дебати не в прямому ефірі, а в запису. Ці, на перший погляд, дрібниці насправді означають остаточний перехід до новітньої моделі «керованої демократії»… Одним із наслідків недостатньої поінформованості російських виборців є, мабуть, їхня байдужість до процесу. Стала тенденція до зниження з року в рік кількості росіян, готових виявити свою волю, непокоїть як учасників кампанії, так і спостерігачів: найбільша загроза виборів-2003, на їхню думку, — низька явка або ж голосування проти всіх. Яскравий приклад: Валентину Матвієнко обрали у другому турі новим губернатором північної столиці лише 17,8% петербуржців. Понад 70% городян на вибори просто не прийшли. «Слід визнати, народ російський стає дедалі противнішим, — гірко іронізують «Ведомости». — І йому дедалі більше хочеться висловити свою противність — сходити на вибори і поставити хрестик у графі «проти всіх» або нікуди зовсім не ходити, залишитися на кухні та протестно виступити на табуретці з огірком у руці...»

Народ — «з огірком у руці», політики — в очікуванні змін, які, можливо, стануться після виборів... 2008 року, оскільки у переобранні на другий термін Володимира Путіна в Росії сьогодні також ніхто сумніві не має. Питання в тому, що це — політичний «анабіоз» чи затишшя перед бурею?

Поїздка відбулася за сприяння РІА «Новости»

Мар’яна ОЛІЙНИК, «День». Київ — Москва — Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments