Розподіл «європейського пирога» подобається не всім
Через десять років після падіння Берлінської стіни Європейський Союз нарешті може виконати свою обіцянку щодо прийняття в члени Союзу, котре дав колишнім комуністичним країнам. Європейська комісія Романо Проді розробила далекосяжну стратегію розширення. Її характерними рисами є велика відвертість і гнучкість на переговорах і чіткіша мотивація для прагнучих членства країн точніше слідувати політичним, економічним і інституційним стандартам ЄС. Якщо це спрацює, то Союз стане найбільшим у світі прикладом успішної демократії вільного ринкового типу.
Розширення ЄС — масштабне завдання. Притирання потенційних новаків до норм ЄС вимагає часу; переговори з питань умов вступу можуть виявитися досить складними; а сам ЄС має реформувати свої інститути з тим, щоб пристосувати їх для майбутнього союзу, який, можливо, нараховуватиме 30 членів.
Якщо копнути глибше, то з'ясується, що досі колективний альтруїзм ЄС щодо Сходу частенько прикривав гонитву за національними інтересами. Для Союзу, розділеного на тих, хто жертвує, й тих, хто отримує пожертвуванння, з економічної точки зору розширення означає, що воно принесе з собою набагато бідніші країни. Або ж нинішні дарувальники нададуть більше пирога, або нинішні одержувачі погодяться на менший шматок. Оскільки будь-який договір про вступ має бути одноголосно схваленим, то в наяности потенційний тупик. Іспанці й ірландці бурчать, що не дозволять своїм громадянам «програти» полякам, угорцям або латишам.
Тому донедавна, принаймні на папері, ЄС відмовлявся починати переговори щодо вступу з країнами-кандидатами доти, поки ті не виконають низку обтяжливих вимог. Хоча можна сперечатися, чи зуміли країни, з якими переговори було розпочато 1998 року (Кіпр, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Польща й Словенія), дійсно «подолати бар'єр», але планку було поставлено високо. В результаті, перспектива прийняття до ЄС мало що означала для країн, котрі все ще не могли відповідати суворим критеріям. Але відсутність прогресу в цих країнах загрожує перетворити Європу на розділений континент: половину фортеці втримують багаті, в іншій панує бідність. Потрясіння етнічних воєн дали свій внесок у те, щоб ідея розширення стала розглядатися як приманка для відстаючих на шляху реформ.
Комісія Проді нині пропонує провести переговори з будь-якою країною, що відповідає політичним критеріям (стабільність демократії, дотримання прав людини й повага прав меншин), і не наполягає на дотриманні важких економічних критеріїв (наявність функціонуючої ринкової економіки й готовність витримати конкуренцію всередині ЄС), як необхідних умов для початку переговорів. У результаті комісія пропонує розпочати переговори додатково ще з шістьма країнами: Болгарією, Латвією, Литвою, Мальтою, Румунією й Словаччиною. В перспективі переговори мають також поширитися на країни Балкан, за умови, що ті вирішать проблеми кордонів, поважатимуть права меншин і приєднаються до програми регіональної співпраці.
Ослабивши критерії вступу, комісія також пропонує зробити переговори гнучкішими. В минулому, після початку переговорів, до всіх передбачуваних кандидатів ставилися приблизно однаково, поки представники Союзу проходили по списку питань (вони звуться на брюсельському жаргоні «главами»), що підлягають обговоренню з кожним із кандидатів. Тепер комісія готова відкривати переговори з будь- якого питання з будь-яким кандидатом по мірі його готовності.
Така нова гнучкість додає мотивації для найшвидших реформ, і комісія явним чином передчуває свого роду конкуренцію: деякі країни будуть у змозі наздогнати й перегнати первісних лідерів, які можуть опинитися у відстаючих, якщо послаблять свої зусилля. Одним з небажаних наслідків цього рішення буде те, що вступ до гонки негативно позначиться на співпраці між кандидатами. Цього можна було б уникнути, включивши умови співпраці в методи надання допомоги з боку ЄС.
Ці спонукальні мотиви можуть стати привабливішими, якщо врахувати перспективу, що поділяється комісією, згідно з якою деякі країни будуть здатні приєднатися до ЄС вже 2003 року. Попри те, що ранній вступ не гарантовано, дані терміни підстьобують сьогоднішніх членів завершити внутрішню реформу інститутів ЄС. Ці інститути було створено для шести країн- засновниць, і вони, враховуючи натиск на одноголосне розв'язання більшості питань, є винятково обтяжливими. Перш ніж приймати нових членів, необхідно прийти до прийняття більшості рішень на мажоритарній основі, за іншого випадку розширення підірве існуючі програми ЄС. Коли в двері стукають 12 кандидатів, а інші стоять на порозі, нинішнім членам ЄС не варто баритися.
Комісія та ЄС взагалі все ще не вирішили адекватно дві наступні проблеми. По-перше, не тільки уряди, але й посткомуністичні суспільства загалом мають узяти участь у процесі розширення. На сьогодні практично будь-яка допомога ЄС, що надається програмою Phare, проходить через уряди країн-кандидатів або через партнерів усередині ЄС. Це призводить до корупції й утрати ефективності. Нове керівництво Phare не пропонує жодних рішень. Але по-справжньому відкриті суспільства потребують активних громадянських інститутів і в приватному секторі, що не залежить від уряду. Тому суспільства більшою мірою, ніж держави, мають відповідати певним вимогам. Програми Phare мають сприяти цьому за рахунок більшої конкурентності, відвертості для всіх придатних країн, і, за можливістю, бути регіональними за масштабом.
По-друге, попри те, що безпека Європи може зміцнитися під час процесу розширення, країни, яких найбільше це турбує, як і раніше далекі від того, щоб відповідати критеріям вступу. Це особливо вірно щодо Західних Балкан, але також і щодо країн, що знаходяться на сході й півдні від Союзу. Важливо дотримуватися перспективи можливого членства, але ЄС має зробити рішучі кроки в тому випадку, коли вступ стає більше, ніж химерою. Комісія розуміє необхідність прийняття проміжної політики, та її пропозиції залишаються вельми невизначеними. Європа не може продовжувати реагувати на кризи лише тоді, коли вони трапляються на її кордонах; вона має вживати превентивних дій. Пакт Стабільності в Південно-Східній Європі є першим кроком, але він є трохи більшим, аніж пустий каркас з трьома аморфними робочими столами для переговорів. Союз має покласти на стіл щось реальне. Цим «щось» мають стати: доступ до єдиного європейського ринку й фінансова допомога, спрямована на встановлення верховенства закону й побудову ефективної адміністративної системи. Така політика залучила б приватний капітал, сприяла б економічному зростанню і допомогла б країнам відповідати умовам вступу.
Справа в тому, що Балаканська криза ще далеко не пройдена. Мілошевич в ізоляції скніє при владі в Бєлграді; мир не прийшов до Косово; в Чорноргорії нагнітається напруженість. Лише побудувавши демократичні, відкриті суспільства, в яких значення кордонів і урядів втрачається, можна розірвати замкнене коло насильства. Здійснення цього вимагає дій, що виходять за межі компетенції Комісії з питань Розширення. Вони мають бути поданими президентом комісії й схваленими Європейською Радою в грудні на зустрічі на вищому рівні в Гельсінкі. Народи Центральної і Східної Європи чекали досить довго.
