Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Санкції на два кінці

29 липня, 2003 - 00:00

Конгрес США майже одностайно проголосував за посилення фінансових санкцій проти М’янми, де військова хунта переслідує законного керівника країни, лауреата Нобелівської премії миру Анг Сан Суу Кій. Вона виграла президентські вибори 1990 року, але військові не дали їй прийти до влади. Однак застосування санкцій — це помилковий підхід. Міжнародна ізоляція завдає набагато більше шкоди громадянам, ніж диктаторським режимам. Настав час обмежити застосування економічних санкцій і зробити так, щоб вони більшою мірою були спрямовані проти диктаторів.

Найвiдомiшi у нещодавній історії санкції, запроваджені проти Південноафриканської республіки в епоху апартеїду. Бiльша частина світової спільноти припинила торгувати з ПАР та інвестувати в підприємства, що базуються в цій країні. Здавалося б, санкції прискорили падіння цієї варварської системи. Але один великий успіх не затьмарює численних невдач. Більше того, цілком можливо, що світова спільнота могла сприяти поваленню режиму апартеїду в інші способи.

Звичайно, санкції можуть бути ефективними щодо завдання збиткiв економіці країни, проти якої вони спрямовані. Сьогодні економічний розвиток залежить від того, наскільки кожна з країн інтегрована у світову мережу виробництва, торгівлі й інвестицій. Економіка країни, виключеної із цього кола внаслідок санкцій, скоріше за все, зазнає застою або навіть колапсу. В економіці ПАР спостерігався очевидний спад обсягу виробництва на душу населення в роки широкого застосування санкцій. Але санкції були не єдиною причиною спаду. Політична нестабільність також виснажувала економіку, як і падіння світових цін на золото, що збіглося в останні роки режиму з підйомом руху проти апартеїду.

Куба сьогодні перебуває у важкій економічній ситуації не тільки внаслідок її власних помилок у внутрішній економічній політиці, а й через обмеження на торгівлю та інвестиції, запроваджені США з 60-х років. Гаїті увійшла в економічний «штопор», коли Америка в 90-х запровадила санкції, які, як передбачалося, сприятимуть відновленню демократії. Навіть сьогодні США перешкоджають наданню допомоги Гаїті, тому що деякі конгресмени правих поглядів рішуче налаштовані на повалення президента Арістіда.



Ірак і Північна Корея також зазнавали санкцій. У Іраку в 90-ті роки мільйони дітей страждали від численних хвороб, і величезна кількість їх померли, тому що міжнародні санкції сприяли руйнуванню економіки країни. Економіка Північної Кореї повністю зруйнувалася в 90-ті роки, що призвело до повсюдного голоду. Це знову ж сталося внаслідок поєднання політичного деспотизму в КНДР, злочинної економічної політики керівництва країни й міжнародних санкцій.

М’янма вже заплатила виключно високу ціну за свою ізоляцію. Міжнародні організації обмежили або припинили свою роботу в цій країні, в основному припинено іноземну допомогу на двосторонній основі. Одним із результатів цього стало лавиноподібне поширення ВІЛ/СНІД. Країна не отримала майже ніякої допомоги у встановленні контролю над епідемією. Нині ситуація з ВІЛ/СНІД у Мьянмі, безумовно, найтяжча серед країн Південно-Східної Азії.

Очевидно, що санкції призводять до страждань людей у багатьох країнах світу. Але наскільки часто з їхньою допомогою досягається бажана мета? У М’янмі, Іраку, Північній Кореї та Кубі диктаторські режими не тільки вижили, незважаючи на санкції, а й стали ще більш диктаторськими. Ці режими зуміли перекласти провину за важке становище в країні на іноземців, незважаючи на те, що причиною кризи були їхнi власні політичні помилки та порушення прав людини. Санкції ослабляють економіку та підривають здоров’я нації, але не обов’язково підвищують імовірність падіння диктаторського режиму. Передбачається, що санкції підривають режим, викликаючи повсюдні заворушення й ослаблюючи опору влади уряду, а також зменшуючи податкові надходження. Але разом із тим вони знижують можливість фінансування опозиції з боку приватного сектора, часто відрізають внутрішню опозицію від зовнішніх джерел підтримки та не сприяють, а перешкоджають обізнаності міжнародного співтовариства про зловживання в країні.

Деякі побічні ефекти ще згубніші. Коли легальні способи ведення бізнесу виявляються поза законом, нелегальні стають більш привабливими. Багато країн, що зазнають економічних санкцій, подібно М’янмі, стають джерелами глобальної наркоторгівлі, торгівлі зброєю, відмивання грошей і работоргівлі. Весь уряд може загрузнути в наркоторгівлі або іншій незаконній діяльності, перетворюючись iз диктаторського режиму на міжнародний злочинний синдикат.

Чи означає це, що світ не повинен нічого чинити щодо диктаторських режимів? Легкої відповіді на це запитання не існує, але такі заходи вживати треба — в тій мірі, в якій можна ослабити режим, не ослаблюючи економіку країни. Наприклад, так звані розумні санкції більш цілеспрямовано орієнтовані на політичне керівництво. Вони включають заборону на міжнародні поїздки для диктаторів і членів їхніх сімей, створення для них загрози арешту при виїзді за кордон. Таким чином, вожді можуть стати бранцями у власній країні. «Розумні санкції» можуть бути також спрямовані конкретно на торгівлю військовою продукцією, внаслідок чого збройні сили диктаторських режимів виявляються в ізоляції. Більше того, можна переорієнтувати допомогу, що надходить ззовні, з урядових організацій на неурядові, сприяючи таким чином зміцненню громадянського суспільства в цих країнах.

Проголосувати проти уряду М’янми легко, важче сприяти політичним змінам. Економічне придушення М’янми навряд чи допоможе, але воно, безсумнівно, посилить страждання народу. Звичайно, країни, що підтримують застосування санкцій, не прагнуть цього, але це не зменшує їхньої відповідальності за результат.

Джеффрі Д. Сакс — професор економіки та директор інституту Землі при Колумбійському університеті.

Джеффрі САКС. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ