Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

«Литва готова допомагати Україні захищати свою країну»

Посол Марюс Януконіс поділився з «літньошколярками» литовським досвідом інтеграції, безпеки й оборони
26 липня, 2018 - 19:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Для поліпшення статусу країни як зовні, так і всередині, потрібні спільні зусилля та чим більше якісних ініціатив. А ще — треба вчитися на прикладі друзів. Один із найближчих для України — Литва. Тому зустріч із Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом виявилася справді універсальною. Дипломат поділився досвідом Литви у сферах інформаційної політики, безпеки та оборони, економічної та політичної складових та дав оцінку останнім перипетіям, що точаться на міжнародній арені.

«ЛИТОВСЬКІ ЧИНОВНИКИ БОЯТЬСЯ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ РОЗСЛІДУВАНЬ»

— Ми живемо в складному інформаційному світі, де багато фейків та іншої сумнівної інформації, а ще — пропаганди. Тому якісна журналістика — це дуже важливо. А журналісти мають бути потужним інструментом. Наприклад, у Литві журналісти є потужною силою, якої політики бояться. Бо було багато гучних розслідувань, які почались після певних публікацій журналістів, що не байдужі. Тобто вони неодноразово пишуть про одне й те саме, намагаючись довести цю справу до кінця. Є багато прикладів, коли журналісти мали вплив на важливі рішення в моїй країні.

Микола СІРУК:

— А чи були випадки, що після публікацій посадовці подавали у відставку?

— Таких випадків було багато. Протягом 10 — 15 років були такі ситуації, що посадовці звільнялися через розслідування журналістів. Я можу відверто сказати, що в Україні теж журналістика дуже потужна, незалежна і дуже різноманітна; немає заборонених тем і, головне, неможливо порівняти Україну з Росією чи Білоруссю. Я думаю, що це велика цінність для України мати незалежну журналістику. Я кажу в тому сенсі, що незалежна — це та, що немає табу й, у цілому, можна писати вільно на всі теми. Та різниця в тім, що журналісти не завжди доводять розслідування до кінця.

«УКРАЇНА МАЄ ПЕРСПЕКТИВУ ПОДАЛЬШОГО ЗБЛИЖЕННЯ З ЄС»

Соломія НИКОЛАЄВИЧ, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки:     

— Як ви з литовської сторони оцінюєте нещодавні саміти НАТО, ЄС — Україна та зустріч Путіна з Трампом?

— Ситуація цікава. І ви прекрасно знаєте, що давно такого не було. Це пов’язано насамперед із американським президентом, але й не тільки з ним. Тому що сьогодні багато складних процесів відбувається в Європі. Щодо саміту Україна — ЄС, думаю, що це було очікувано. Він відбувся так, як мав відбутися. Україна має перспективу подальшого зближення з ЄС. І треба робити домашнє завдання. Це тільки від нього залежить, як швидко Україна рухатиметься по шляху євроінтеграції, зокрема від імплементації реформ, виконання Угоди про асоціацію, покращення бізнес клімату та інших чинників.

Щодо НАТО, то тут викликає занепокоєння ставлення президента Америки до європейських союзників і його позиція, яка часто буває індивідуальною, навіть не завжди погодженою з адміністрацією. Все це вносить певну невизначеність у трансатлантичних стосунках, чого не має бути. Навпаки, зараз потрібна трансатлантична єдність. Ми бачимо, що американська адміністрація твердо стоїть на домовленостях і принципах НАТО. Перш за все, НАТО залишається потужним Північноатлантичним альянсом, який готовий захищати своїх членів і допомагати країнам, які хочуть приєднатися до об’єднання. Розширення НАТО продовжується. Було оголошено про початок переговорів із Республікою Північна Македонія. Це дуже важливий момент, бо багато хто думають, що все зупинилося, розширення НАТО не буде. Але Західні Балкани — дуже важливий регіон, в якому зараз і відбувається розширення НАТО і Європейського Союзу. Ми знаємо про складне ставлення до України з боку Угорщини. Це ускладнює ситуацію. Знаємо, що на саміті НАТО не могли підписати спільну декларацію і була лише заява Генерального секретаря, але вона вмістила всі важливі для України аспекти, зокрема, що Україна здобула прогрес на шляху інтеграції до Альянсу, але й надалі повинна проводити реформи та наближуватися до стандартів НАТО. Україна теж прийняла дуже важливий Закон «Про національну безпеку», який окреслює всю систему органів безпеки і затверджує цивільний контроль над Збройними силами, що дуже важливо. Це закон передбачає, що з 1 січня 2019 року в Україні має бути цивільний міністр оборони. Зараз же є два паралельні центри — Міністерство оборони і Генеральний штаб. Згідно з системою НАТО, Міністерство оборони має бути єдиним органом, який визначає політику і керує системою.

Щодо зустрічі в Гельсінкі, яка відбулася між російським і американським президентами, про яку багато преса писала, кажу — ми не знаємо всіх деталей, я думаю, що ми не знаємо і всіх домовленостей, оскільки Росія часто говорить тільки частину правди, як усе відбувалося насправді. Ми бачили, що президент США був не такий впевнений, як його російський колега. Президент Трамп отримав багато критики з американських ЗМІ, навіть Fox News його критикував. Все це викликає багато запитань. Американська адміністрація намагається відповісти на ці запитання, але це не так просто. Адже ми живемо в такому цікавому світі.

«НАШІ ПОЛІТИКИ ГОВОРИЛИ ОДНИМ ГОЛОСОМ»

Анастасія КОРОЛЬ, Донецький національний університет імені Василя Стуса:     

— В України і Литви багато спільного в минулому: Литва теж була в складі Радянського Союзу, але нині вона — приклад успішної європейської країни. Що допомогло Литві успішно розвиватись? Які були проблеми на шляху до НАТО і ЄС та як їх вдалося уникнути?

— Думаю, що з початку 1988-го року, коли почався рух за незалежність, наше суспільство вже було консолідоване. Досить швидко ми визначили, що нам потрібен буде не тільки суверенітет, а й повна незалежність від Радянського Союзу. І ми були першими, хто оголосив про незалежність 90-го року. Тоді наші політики мали перше скликання парламенту, яке було єдине в цілях і практично не було дискусій щодо інтеграції в ЄС і НАТО. Ми чітко визначили, що ми туди йдемо і, звичайно, ми зрозуміли, що багато праці перед нами. Так, було складно переконати і ЄС, і НАТО, що ми можемо бути навіть кандидатами. Але в нас була єдність, наші політики говорили одним голосом, не було різних думок. Не було дискусій, про те, що ми маємо залишатися або нейтральною країною, або членом НАТО, як в Україні. Але ви набагато більша держава і у вас трохи інша ситуація. Ще було цікаво таке, що 1992-го року в нас до влади повернулися колишні комуністи, що теж парадоксально. Демократичні сили, просто говорячи, зробили революцію і прийшли до влади, але їх досить швидко знову змінили комуністи. Президентом став колишній перший секретар ЦК Литовської компартії Бразаускас. Але і його позиція теж була чітка: він не ставив запитання щодо членства ЄС і НАТО, він був тим політиком, який написав листа до генсека НАТО з проханням прийняти Литву, і все. Так послідовно, звичайно, з внутрішніми дискусіями, ми йшли в цьому напрямі і також паралельно робили реформи в економіці. Тоді держава теж чітко визначила, що майже все державне майно має бути продано, ми розпочали приватизацію і почали надходити інвестиції. Звичайно, нам допомагали західні країни, особливо Данія й інші скандинавські країни. Так ми і рухалися вперед.

М. С.:      — Нам віце-прем’єр-міністр Іванна Климпуш-Цинцадзе розповідала, що ви спеціально приймали конституційний закон, який забезпечував інтеграцію в ЄС і НАТО. Щоб комуністи не зробили переворот.

— Думаю, що ідея Президента України внести в Конституцію Положення про інтеграцію в ЄС і НАТО є непоганою. Ми внесли положення про цей курс у Конституцію 1993-го року, прийнявши нову редакцію Основного Закону. Щодо цього не було жодних питань. Ба більше, до цього часу є така традиція, що всі політичні сили підписують спільний меморандум щодо головних цілей зовнішньої політики. Існує велика єдність щодо основних напрямів. Наприклад, нещодавно це стосувалось рішення виділяти 2% ВВП на оборону, що є негласним стандартом НАТО, і за що Трамп тисне на Європу. Не всі країни витрачають такий відсоток ВВП на оборону. І в цьому американський президент правий.

«ЗАГРОЗА ВІД РОСІЇ ІСНУЄ І ДЛЯ НАС»

Христина САВЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:     

— Нещодавно президент Литви Даля Грибаускайте сказала, що небезпека вторгнення Росії вЛитву існує, але у разі адекватного захисту цього не трапиться. Чи погоджуєтесь ви з цією думкою? Чи настільки залізними є гарантії НАТО щодо безпеки та збереження територіальної цілісності?

— Mи віримо в гарантії НАТО і розцінюємо НАТО як головний та єдиний чинник нашої безпеки. Оскільки ми є невеликою країною, тому завжди думали, що безпечніше й ефективніше бути членом Альянсу, а не самостійно інвестувати в оборону. Тому що окремо це дуже дорого. Існує приклад Ізраїлю, який не входить у жодні блоки. Але там інша ситуація. Ізраїль отримує велику допомогу від США та інших країн. А загроза від Російської Федерації існує. Як ви бачите, Росія мілітаризує Крим, а тим часом критична ситуація набирає обертів і в Калінінградській області, що поряд із Литвою. 

Калінінградська область уже стала таким потужним плацдармом, де дислокується різноманітна техніка, ракети, які становлять серйозну загрозу. Ведеться багато розмов про те, що Росія збирається дислокувати ядерну зброю в Калінінграді. Побачимо, як буде, але ми вже бачимо велику активність у Балтійському морі і тому маємо бути готовими. Те, що зроблено, — це додаткова одна тисяча військових з НАТО, яка розташовується на території Литви. Цю групу очолює Німеччина. В усіх країнах Балтії і Польщі є додаткові сили НАТО, але порівняно з російськими ресурсами, я думаю, це крапля в морі.

«НЕВЕЛИКА ЛИТВА Є П’ЯТОЮ ЗА КІЛЬКІСТЮ ВІЙСЬКОВОЇ ДОПОМОГИ УКРАЇНІ»

Юлія ДОВГАЙЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— 2014 року Литва перша надала Україні летальну зброю, нещодавно почала функціонувати УкрПолЛитбригада. Яка ваша думка щодо співпраці України в цій сфері з метою поліпшення обороноспроможності України в протистоянні агресії Росії?

— З 2014 року наша військова співпраця є важливим елементом у наших відносинах. Ви сказали про летальну зброю, це була більш символічна акція, бо вона не здатна значно підвищити готовність української армії, але водночас це була демонстрація того, що ми не боїмося, і Литва готова допомагати Україні захищати свою країну. І 2014 року була дуже складна ситуація, українська армія потребувала нашої допомоги. І ми продовжуємо нашу співпрацю: нині в Україні працює орієнтовно 40 військових литовських інструкторів, які дислоковані в різних регіонах разом з інструкторами з таких країн НАТО, як США, Канада, Великобританія та Польща. З цими країнами Литва є п’ятою за кількістю військової допомоги, хоч територіально ми менші. 

Що стосується тристоронньої УкрПолЛитбригади — це теж дуже важливий крок. Ця бригада почала створюватися ще до 2014 року. Її мета — спільна участь у міжнародних миротворчих операціях — наразі такою й залишається. Вона вже стала повністю операційною. Існує також гуманітарний аспект. Наша країна вже прийняла орієнтовно 200 військових на реабілітацію. І це теж є досить велика цифра.

«ДОВІРУ ЄС ТРЕБА ЗАВОЙОВУВАТИ КОНКРЕТНИМИ РЕФОРМАМИ»

Дар’я ЧИЖ, Київський університет імені Бориса Грінченка:     

— Литва — це найпослідовніший союзник України, отже, литовський уряд також зацікавлений у вступі України до НАТО та ЄС. Якою ви бачите Україну на шляху до євроатлантичної інтеграції?

— Відверто кажучи, я бачу цей шлях досить складним. Але те, що ми можемо зробити — це реформи. Звісно, ми теж дуже добре розуміємо, що коли країна воює, то не може так швидко здійснити усі реформи, які від неї вимагають міжнародні партнери. Але тоді треба бути відвертими, не варто обіцяти. Я говорю не взагалі, а про деякі моменти. Україна бере зобов’язання, що за рік зробить те і те. Рік минає, і ми бачимо, що не все зроблено. Я думаю, у таких випадках слід прямо сказати, що іноді ми щось можемо або не можемо зробити за рік. І тоді, я гадаю, з’явиться більше довіри з боку західних партнерів.

Адже в певний момент настає розчарування, що Україна не виконала зобов’язання і вимоги, і тоді всі думають, що робити далі. Тому я вважаю, що цей шлях не буде простим, як це було у випадку Балтійських країн. Особливо, що стосується НАТО, спочатку ніхто навіть не хотів з нами на цю тему розмовляти. Німеччина, Франція, навіть США і Великобританія говорили: «Ще зарано вести мову про ваше членство в НАТО і ми не можемо конфліктувати з Росією, то треба все обдумати». Але потім склалися зручні міжнародні обставини і умови до нашого вступу 2004 року. Цей процес може здаватися складним, але в разі наявності успішних реформ та певних міжнародних умов Україна може пришвидшити його.

«ЛИТОВЦІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ДУЖЕ ВЕЛИКИМИ ОПТИМІСТАМИ ЩОДО ЄС»

Ольга КРИСА, Львівський національний університет імені Івана Франка:

— Ми бачимо багато внутрішньої нестабільності, яка розхитує ЄС. Наприклад, дедалі більше країн захищаються від мігрантів, вводять жорсткі міграційні законодавства, відмовляються від квот. А як до цього питання і до мігрантів, зокрема, ставиться Литва і чи не змінилося ставлення литовців до цього економічно-політичного союзу?

— Ви правильно сказали, що в Європі багато індивідуалізму, популізму. Це теж пов’язано з інформаційним полем. Бо в інформаційному полі ми живемо більше, ніж у реальному житті. Але, звісно, є багато причин, чому багато популістів або ультраправих приходять до влади в Європі, граючи на темах міграції, нездатності структури Європейського Союзу захищати національний інтерес і так далі. Це тільки частина правди. Ми теж вважаємо, що ЄС, як велика бюрократична структура, має змінюватися. Вона, мабуть, занадто бюрократична і не відповідає вимогам часу. Але з іншого боку Євросоюз залишається найпотужнішим економічним блоком світу і найуспішнішим інтеграційним об’єднанням. Тому що інших прикладів немає. І ця система працює, особливо в економічному плані. А в політичному, звичайно, є багато різних інтересів у плані зовнішньої політики, яка завжди була не самою сильною стороною ЄС. Але в економічному плані все працює. Звичайно, є загрози — деякі країни, між іншим, можливе блокування продовження санкцій проти Росії, і це викликає певну тривогу. Але, як я казав, основа, базис та цінності Євросоюзу є дуже чіткими. І як мінімум економічно це не загрожує ЄС. Литовці залишаються великими оптимістами щодо ЄС. Це може трохи парадоксально, але підтримка Євросоюзу серед литовців становить понад 70%. Це дуже високий показник в контексті ЄС.

М. С.:      — Ви згадали про санкції. Мабуть, читали інтерв’ю з австрійським послом, то вона взагалі не впевнена, скільки протримаються обмежувальні заходи проти РФ. На вашу думку, скільки вони протримаються і чи є якісь механізми їх збереження? Чи ваша країна може наполягати і не дати їх скасувати?

— Ми теж не можемо бути впевненими. Наш президент Даля Грибаускайте говорить, що раніше було можливо спрогнозувати політику ЄС на 3 роки вперед. А можна спрогнозувати максимум на 6 місяців і то це під питанням. Тому дуже складно відповісти на це питання. Ми знаємо, що в деяких країнах ЄС є потужні сили, що хотіли б повернутися до колишніх відносин з Росією. І дійсно про це йдеться. І в Німеччині про це говорить частина німецького бізнесу. Але тут важливо зрозуміти, що санкції щодо Росії практично не нашкодили німецькому бізнесу.

«ЛИТОВСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ РЕАГУЄ НА РОСІЙСЬКІ ІНФОРМАТАКИ»

Вікторія ГОНЧАРЕНКО, Дніпровський юридичний ліцей:

— В інтерв’ю газеті «День» ви говорили, що литовці мають імунітет до інформаційних атак Росії. Як виробити українцям таку опірність пропаганді та фейкам з Російської Федерації?

— Це дуже актуальне питання. Я не знаю, чи можна говорити на 100%, що кожен литовець має імунітет від російської пропаганди. Бо ми можемо дивитися російські телевізійні канали      і частина суспільства їх дивиться. Але зазвичай це розважальні програми, які деяким людям здаються привабливими на російському телебаченні. Було кілька випадків, коли Росія запускала відверті фейки, на які суспільство ніяк не реагувало. Навпаки — наша преса відразу сказала, що це неправда, і це всі зрозуміли.

Було кілька яскравих прикладів. Наприклад, у нас є додатковий військовий контингент НАТО, який очолює Німеччина. Була озвучена інформація, наче один німецький військовий зґвалтував дівчину в Литві. Це була відверта неправда, і суспільство не відреагувало на це, не повірило. Наша преса не сумнівалася, вона одразу визначила, що це фейк. Так і треба боротися. Звичайно, російська пропаганда дуже креативна і не завжди легко її побороти.

«ХАЙ ІСТОРІЄЮ ЗАЙМАЮТЬСЯ ІСТОРИКИ, А НЕ ПОЛІТИКИ»

Ірина ЛАДИКА, Львівський національний університет імені Івана Франка:

— У Литви та України — багато спільної історії. Така ж ситуація в України та Росії. Як зберегти спільну історію, щоб не спотворити її і щоб хтось не привласнив її, як це робить Росія?

— По-перше, ми вважаємо, що історією мають займатися історики. Це перший принцип. Коли політики починають займатися історією, це призводить до негативних наслідків. Звичайно, історія формує певну ідеологію країни. І при побудові країни, держави, ми маємо опиратися на свою історію. Але коли історія використовується у міжнародних відносинах, тоді отримуємо мало хороших прикладів. Є лише один — між Литвою і Україною. У нас ніколи не було суперечок і конфліктних питань починаючи з ХІV століття і це дуже велика цінність для нас.

Ми дивимося на те, що відбувається в історичних справах між Україною і Польщею. Це приклад того, що політики занадто починають займатися історією. Звичайно, усі сусідні країни в Європі мають певні конфліктні питання історії, бо були війни, один одного вбивали. І найкращий варіант — вибачити на політичному рівні один одного і віддати цей діалог фахівцям і ученим.

Наприклад, Голокост — дуже важливе питання в цьому регіоні, для Литви також. Ми у 2000-х роках створили Міжнародну комісію для дослідження нацистських і радянських злочинів. І це та модель, яку ми пропонуємо і для Україні. В цю комісію ми запросили учених з США, Ізраїлю, Німеччини та інших країн, щоб вони дослідили і опублікували свої висновки. А ці люди наукові авторитети, з якими важко сперечатись.

М. С.: — Пане посол, у вашій країні      часто піднімались питання до Росії щодо відшкодування за радянські злочини. Ця ситуація якось розвивається?

— Думаю, що ця ситуація особливо не просувається. Але для нас було морально дуже важливо заявити, що Росія відповідальна за агресію, порахувати збитки і пред’явити рахунок. Це було б корисно зробити і Україні. Звичайно, що Росія не буде згодна, але ми маємо зробити це, тому що ми понесли збитки від окупації. Україна також втратила багато через анексію Криму і фактичну окупацію Донбасу.

«НАЦІОНАЛЬНА ЕКСПЕДИЦІЯ ЯК РЕГЕНЕРАЦІЯ СПІЛЬНОЇ ІСТОРІЇ»

І. Л.: — Також 12 липня продовжився Литовський проект про національну експедицію, він мав на меті популяризувати історію України і Литви. Яка, на вашу думку, роль медіа в відносинах України і Литви?

— Це красивий і важливий проект литовського суспільного телебачення для литовців і українців. Під час цієї експедиції було знято багато матеріалів про сучасну Україну. Звичайно, частина матеріалів присвячена нашій спільній історії. Люди дуже позитивно, дуже тепло зустрічали цю експедицію впродовж усього шляху, і я сам проплив з ними два останні дні по Дніпру до Херсона. Це фантастичний проект, яким мають зацікавитись і українські канали. Планується показ двадцяти восьми серій. Восени вони почнуть транслюватися, тож я думаю, це дуже позитивно.

2015 року було представлено проект про відтворення надгробку князю Костянтину Острозькому. Це хороший приклад співпраці України і Литви. Це дорогий проект, ми маємо підтримку литовського уряду і приватного бізнесу. Хочемо теж хоча б символічної фінансової підтримки з боку України, щоб рухатися швидше. Думаю, цей пам’ятник буде завершено за 2 — 3 роки. Є багато інших прикладів, адже ми маємо багато об’єктів спільної спадщини в Західній Україні, особливо у Тернопільській, Хмельницькій, Волинській областях. Ми проводимо різні заходи, експозиції. Зараз вже встановлено постійно діючу експозицію в Кам’янець-Подільському замку про нашу спільну історію. Також буде експозиція в Мукачівському замку. Ми маємо такі об’єкти і в Литві, наприклад, Греко-католицька церква та монастир Св. Троїці в Вільнюсі, які були побудовані Костянтином Острозьким, що є єдиним діючим українським греко-католицьким храмом у Литві.

«ПРИВАТИЗАЦІЯ — ЦЕ СПОСІБ ПРИТЯГНУТИ ІНВЕСТИЦІЇ»

Софія ПОСТОЛАТІЙ, Сумський державний університет:

— Пане посол, нещодавно в інтерв’ю виданню «Україна молода» ви сказали, що інтерес до України з боку литовського бізнесу великий. Чи можемо ми говорити про інвестиції з Литви у малий і середній бізнес? Як ви оцінюєте розвиток українського бізнесу і можливості співпраці із Литвою?

— Інтерес бізнесу великий, але ми хотіли б більше результатів. Бо інвестори ще залишаються обережними як литовські, так і інші. Ми сподіваємося, що почнеться реальна приватизація в Україні, а це спосіб притягнути більше інвестицій. Деякі інвестиції робляться, і ми хочемо більше таких прикладів, але наш бізнес очікує кращих умов в Україні, більш стабільної правової системи.

Є і психологічні стереотипи: через війну бізнес обережно ставиться до України. Я думаю, що це не головна причина зараз, є і інші ризики, зокрема мало дешевих кредитних ресурсів, які б допомагали робити інвестиції в Україну, бо в українських банках дуже високі відсотки, порівняно з європейськими. У Литві середній відсоток 2 — 3%, за які можна отримати кредит для бізнесу або на житло на 25 років.

«БАЛТІЙСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ КОРИДОР ЯК СПОСІБ ПОКРАЩИТИ ЕКОНОМІКУ»

Яна ХРОМ’ЯК, Київський університет імені Бориса Грінченка:

— Мене цікавить утворення Балтійсько-Чорноморського транспортного коридору, розгляд якого відбувся у Посольстві Литовської Республіки. Які все ж таки можливості відкриє для України коридор та які його перспективи?

— Ця тема присутня в наших відносинах вже 20 років. Ви, мабуть, чули про такий проект «Вікінг», це контейнерний потяг. Ми бачимо потенціал, бо він стосується Чорного моря, Азовського, це зв’язок із Туреччиною та Азією. Географічне положення Литви та України сприяє створенню нових транспортних шляхів. Ми хочемо, щоб більше транзиту постачалося через Україну, тому Україні важливо розвивати інфраструктуру, порти, залізні дороги, шляхи сполучення в цілому. 

Ми намагаємося працювати далі. Цю концепцію підтримує і приватний бізнес, і подія, яка відбулася в нас у посольстві, 18 липня, частково ініційована і приватним бізнесом, херсонськими компаніями, які мають інтерес у розвитку херсонського порту. Є зацікавленість і турецьких бізнесменів, і навіть іранських, грузинських. Херсонський порт невеликий, тому ми переконані, що можна якраз із нього зробити гарну модель, гарний приклад, тому що він не потребує так багато інвестицій, як інші великі порти. Очікуємо рішень від українського уряду, щоб вони допомагали розвивати цей коридор. Проте це справа не тільки України, вона багатонаціональна. Треба погодити тарифи у всіх транзитних країнах, уніфікувати митні процедури тощо. Гарна новина те, що наприкінці вересня планується запустити пасажирський потяг Київ — Мінськ — Вільнюс — Рига.

«ЧЕРЕЗ КУЛЬТУРУ МОЖНА БАГАТО ДОСЯГТИ І БАГАТО ПОКАЗАТИ ЄВРОПІ»

Евеліна КОТЛЯРОВА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Яким чином у Литві поширюється українська культура? Відомо, що є кафедра української філології у Вільнюському університеті, а чи не планується відкриття ще кількох факультетів української мови в литовських університетах та яка ситуація з вивченням литовської в Україні?

— Щодо української культури в Литві — це більш запитання до українського посольства в Вільнюсі (жартуючи). Але для України дуже важливо займатися просуванням своєї культури за кордоном, це не менш важливо, ніж політична робота. Я думаю, через культуру можна багато досягти і багато показати Європі.

Особливо не тільки традиційна культура, а й сучасне мистецтво, яке є фантастичним в Україні. Але про це не достатньо відомо. І я думаю, це повинно бути частиною державної політики. Це потребує ресурсів, але просування української культури за кордоном дуже важливе. А щодо литовської мови в Україні — трохи парадоксально, що немає університету в Україні, в якому можна вивчати литовську мову. Але це змінюється, і ми дуже очікуємо, що вже з осені появиться спеціальність «Литовська мова» у КНУ імені Тараса Шевченка. Ми розмовляли і працювали з кількома університетами і в інших регіонах, тому вже сподіваємось, що це стане реально.

Яна ХРОМ’ЯК, Літня школа журналістики «Дня»-2018
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments