Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака.
Іван Мазепа, український державний діяч

Британський вихід у нікуди?

Євросоюз втратить другу за розмірами економіку Союзу, а також головного гаранта безпеки
10 липня, 2017 - 19:59
ФОТО REUTERS

Політика викликає у всіх сильні емоції. Навіть британці, незважаючи на свою репутацію холоднокровних і спокійних захисників власних інтересів, вочевидь, виявилися схильними до емоцій. Цілком імовірно, що ця репутація — лише пережиток давно зниклої Британської імперії. Велика Британія зразка 2017 року їй явно не відповідає.

Узяти, приміром, політичні рішення, ухвалені британцями протягом останнього року. У червні 2016 року вони вирішили (нехай і з невеличкою перевагою голосів) вийти з Євросоюзу. А результати позачергових загальних виборів, що відбулися у червні 2017 року, лише підсилюють враження, що британський прагматизм відступив на задній план.

Підсумки цих виборів (Консервативна партія втратила більшість, що призвело до появи «підвішеного» парламенту) засвідчили, наскільки далеко віддалився від останньої країни політичний клас у вестмінстері. Ба більше, Велика Британія, вочевидь, переживає не лише політичну кризу і кризу самоідентичності, а ще й кризу довіри до політичних та економічних еліт, що розпочалася ще 2008 року, після глобальної фінансової кризи.

Усе це аж ніяк не спрощує процесу перемовин щодо Брекзиту. На цих перемовинах Євросоюзу доведеться мати справу із серйозно ослабленим урядом, що переживає кризу. Але перемовники ЄС не повинні забувати про той факт, що Велика Британія, навіть поза ЄС, буде, як і раніше, дуже важливою для Європи. Один із найбільших ризиків сьогодні, до того ж як для ЄС, так і для Британії, в тому, що ця країна може залишитися ні з чим і виявиться навіть у гіршому становищі, ніж сьогодні.

Майбутні історики, напевно, вивчатимуть 2016 і 2017 роки з великою цікавістю. Випадок безпрецедентний: країна відмовляється від украй вигідної геополітичної та економічної позиції лише тому, що потерпає від тривалої кризи самоідентичності. До Брекзиту Велика Британія відігравала дуже сильну роль усередині ЄС і, відповідно, на світовій арені, зокрема завдяки своїм особливим відносинам зі США.

У Великій Британії існують давні традиції лібералізму і активної участі у світовій політиці, особливо в Європі і єврозоні. Лондон вже давно є фінансовим центром для всього континенту. А британська економіка виконує (чи принаймні виконувала) роль воріт для численних міжнародних корпорацій, що прагнуть дістати доступ до спільного ринку Євросоюзу і до ринку єврозони, навіть попри відмову Великої Британії приєднатися до єдиної валюти.

Проте варто нагадати, що на початок 1970-х років Велика Британія втратила свою імперію і пов’язаний з нею політичний вплив; країна зуміла впоратися з економічним спадом лише завдяки вступу 1973 року до Європейського співтовариства (попередник Євросоюзу). На жаль, британці рідко визнають цей факт. Навпаки, частина британського політичного класу та електорату звикла голосно звинувачувати ЄС і його інституції (деякі з них вимагають від країн-членів часткової поступки суверенітету) у всіх бідах цього світу.

Зараз, коли Британія виходить з ЄС, стає дедалі очевидніше, що країна дуже багато втратить як економічно, так і політично. І заради чого?

Прибічники Брекзиту у Великій Британії вимагають «суверенітету», але вони не думають про те, що це може означати в епоху невпинної глобалізації та інтеграції ринків. На тлі протекціоністської риторики адміністрації Трампа завдання збереження доступу Британії до спільного ринку Європи видається навіть важливішим, ніж раніше.

Проте не лише Велика Британія програє через Брекзит. Євросоюз втратить другу за розмірами економіку союзу, а також головного гаранта безпеки. Можна лише сподіватися, що обрання Еммануеля Макрона президентом Франції допоможе частково притупити біль від Брекзиту. Обрання Макрона, разом із позитивними економічними новинами з єврозони, відкриває несподівану можливість для нового старту усередині ЄС, який ми можемо побачити одразу після завершення загальних виборів у Німеччині у вересні.

Судячи з усього, Велика Британія залишає Євросоюз у той час, коли він почав швидко рухатися до відновлення політичної стабільності та економічного зростання. Іронія в тому, що прибічники виходу з ЄС сподівалися, що зможуть досягти цього результату за допомогою Брекзиту.

На щастя, результати останніх виборів у Британії можуть дати нову точку відліку для перемовин. На думку багатьох спостерігачів, вибори засвідчили, що британські виборці виступають проти сценарію «жорсткого Брекзиту», відповідно до якого Британія виходить із спільного ринку і митного союзу без жодної угоди і переходить до відносин з ЄС за правилами Всесвітньої організації торгівлі.

Процедура розлучення рідко буває приємною. Але вона може бути набагато гіршою, якщо обидві сторони відмовляються поводитися як дорослі. Якщо дати волю емоціям, минуле кохання може  швидко змінитися ненавистю і бажанням завдавати глибоких ран.

Проте для держав, як і для людей, життя триває і після розлучення. Євросоюз і Велика Британія залишаться географічно близькі одне до одного, а отже, геополітично взаємозалежними. Проблеми, що зберігаються, пов’язані з безпекою, тероризмом і біженцями, змусять обидві сторони працювати разом, а торгівля між ними триватиме, навіть якщо на її шляху виникнуть нові перешкоди.

Це означає, що на користь обох сторін не завдавати одне одному глибоких ран, не провокувати конфронтації, не ставити у скрутне становище і не лякати одне одного. Передусім питання загальної безпеки Великої Британії і ЄС слід винести за рамки цих перемовин. Обидві сторони мають визнати, що вони взаємозалежні, їм слід бути готовими поводитися великодушно.

Євросоюзу слід бути великодушним у питаннях про терміни виходу і введення нового торговельного регулювання, а також щодо будь-яких тимчасових механізмів, які допомагають пом’якшити негативні наслідки цього розлучення. Велика Британія, зі свого боку, має пам’ятати про численних громадян з ЄС, які зараз мешкають у цій країні, а також поважати свої фінансові зобов’язання перед Євросоюзом.

Якщо і варто про щось завжди пам’ятати у цій ситуації, то це про мінливість думки людей. Коли настрої людей змінюються, їхні країни змінюють курс. Не варто відкидати реальність різних сценаріїв майбутнього, зокрема й такого, коли обидві сторони скажуть: «А спробуймо ще раз».

Проект Синдикат для «Дня»

Йошка ФІШЕР, екс-міністр закордонних справ та віце-канцлер (1998—2005)

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments