Грузія: Уроки війни – 2008

8 серпня минуло вісім років після російської агресії щодо Грузії, внаслідок якої ця кавказька республіка втратила 20% територій. З якими настроями у Грузії зустрічають чергову річницю серпневої війни, як оцінюють дії нинішньої влади, яка робила ставку на зближення з Росією й обіцяла врегулювати з Москвою питання окупованих територій? Про це «День» поговорив у Skype з грузинським експертом Давидом БЕРИТАШВІЛІ, НКО Інститут Свободи (Liberty Institute), Тбілісі.

«БАГАТЬОХ У ГРУЗІЇ ЗАСМУЧУЄ ТЕ, ЩО ВЛАДА ВЕСЬ ЧАС ПРАГНЕ УПОДІБНИТИСЯ ДО РОСІЙСЬКОЇ СТРУКТУРИ ВЛАДИ»

— Населення розділене на дві частини. З одного боку ті, хто очолює Грузію протягом останніх чотирьох років, а з другого — ті, хто на минулих виборах, 2012 року, виявився у меншості. Найголовніше завдання для правлячої партії й усього апарату — вистояти на найближчих виборах 8 жовтня. Тому покинуто і зовнішню політику, і всі питання, які прямо не стосуються перемоги на цих виборах.

Багатьох мислячих людей у Грузії засмучує те, що влада весь час прагне уподібнитися до російської структури влади. Наприклад, Володимир Володимирович добився того, що реальної опозиції у Думі немає, хоча там є комуністи, Жириновський і на все згодний Миронов, але це такі собі показні опозиціонери.

Бідзина як тіньовий правитель і оточення, що його обслуговує, постійно вголос мріють: нам потрібна не реальна опозиція, а така, як, наприклад, Бурджаназе або конгломерат ультра-патріотів, які постійно підтримують Іванішвілі. Він теж мріє про зачистку політичного поля, на якому не було б принципової опозиції, яка за ідеологічними міркуваннями опозиціонує, а не тому що їй не дали якогось додаткового «ресурсу для збагачення».

Звичайно, тиск мільярдера дається в знаки. Якщо він навіть комусь не дає зараз, то багато людей, які прислуговують владі, сподіваються, що дасть. Як було виграно попередні вибори, то здавалося, що роздасть. Насправді ж він більше схильний брати, ніж роздавати.

Отже, якщо йдеться про правлячу партію, то якщо вона покладе якісь вінки, якісь слова скаже, то все ж таки я б їй не повірив, тому що у них рейтинг впав з понад 60% на початку чотирилітньої каденції до 30% зараз. І тому вони не зможуть створити єдиний уряд, їм доведеться домовлятися з кимось. На другому місці — національний рух, який має понад 25% підтримки. Крім того, є величезна кількість тих, хто не визначився. Це кілька десятків відсотків. Оскільки ці дані не влаштовують правлячу партію, то там говорять, що це дурниці, яким не варто довіряти. У нас є свої внутрішні рейтинги, яких ніхто не бачив, так вони показують, що ми з величезною перевагою всіх переможемо.

ПРО ЗАЧИСТКУ СУДОВОЇ СИСТЕМИ. «РУСТАВІ-2» І ПРЕЦЕДЕНТ З НТВ

— Щонайгострішим чином відбувається підпорядкування і підминання під себе судів. Зараз у нас триває важливий процес щодо власника найпопулярнішого за рейтингом телеканалу «Руставі-2». Колишній його власник Кібару Халваши десять років тому продав «Руставі-2», який після цього три-чотири рази переходив з рук у руки. Він сказав, що під тиском продав телеканал 2006 року за низькою ціною. Проте зараз ясно, що Халваши точно нічого не втратив, тому що продав його за більшу суму, ніж купив.

Протягом десяти років капіталізація «Руставі-2» зросла, мабуть, разів у десять. І тому вимоги були завищені. Проте Іванішвілі, який не обіймає жодної держпосади, а є простим громадянином, кілька разів сказав, що справжні власники повинні забрати назад те, що у них відібрали, і таким чином він заохочує тиск на суди. Зараз справа про повернення «Руставі-2» колишньому власникові перебуває у третій інстанції.

Згідно з опитуваннями, близько половини населення Грузії вважає, що це не є суперечкою суб’єктів господарювання, як це намагається утовкмачити населенню правляча партія. Я пам’ятаю, що подібні вислови використовувалися під час розгрому НТВ. Тоді теж говорили, що це суперечка суб’єктів господарювання за борги.

Таким чином, судова система починає бути небезпечно подібною до російської. Одним із принципів у Росії є: кого хочу — ув’язню, кого хочу — випущу. Приблизно до цього за допомогою судової машини наближається Грузія.

Нагадаю, у нас після парламентських виборів 2012 року існував президент, на той час Міхеїл Саакашвілі, хоча влада перейшла до прем’єр-міністра Іванішвілі. Тоді продовжували працювати обрані законодавчі муніципальні збори, проте одразу розпочався масовий процес переманювання або залякування місцевих депутатів. І поступово більшість, що існувала раніше, розсипалася. Раптом виявилося, що через «наїзди» на бізнес або близьких родичів, або самих депутатів з 56 депутатів Тбіліських міських зборів 26 перейшли у правлячу партію. І це відбувалося щодня. Взагалі, гроші — це така сила, яка багато чого може.

Таким чином правляча партія приборкала судову систему. На нові посади у судах вони беруть кадри з шеварднадзевського минулого, коли вся система була повністю розбещена.

Тепер залишилася одна твердиня — дев’ять конституційних суддів, що прагнуть все ж таки згладжувати різкі рухи, які роблять законодавці, або призупиняти їхню дію.

Наприклад, у випадку з «Руставі-2» суддя першої інстанції з геть незрозумілих причин записав, що має бути змінено редакційну політику. А це суду жодним чином не стосується. Крім цього, він наказав негайно, ще до проходження решти інстанцій, впровадити керівників від людини або групи осіб, які пред’явили претензії. І конституційний суд цю справу заборонив до завершення всіх інстанцій, не дозволивши, таким чином, у передвиборний період змінити редакційну політику єдиного опозиційного каналу.

«ЗАРАЗ ГРУЗІЯ НЕ МАЄ ТВЕРДОЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ»

— Як відомо, колишній уряд чітко демонстрував наміри інтегруватися в ЄС і НАТО. З одного боку, торік було підписано Угоду про асоціацію між Грузією і ЄС, з другого боку, Тбілісі виконав усі умови для здобуття безвізового режиму. І ще раніше, у січні 2008 року, на референдумі 77% грузинських виборців підтримали членство країни у Північноатлантичному альянсі.

Навряд чи вступ до НАТО відбудеться за чинного режиму в Росії та Грузії. Якщо ви хочете хоча б у чомусь перевершити Росію, яка рухається по похилій площині в економічному і міжнародному плані, втрачаючи довіру, ви повинні принаймні не з ще більшою швидкістю мчати у цю прірву. Лише коли Грузія буде на підйомі, а Росія продовжуватиме падати, то саме у таку мить можливі якісь поступки з боку більш сильної держави. Зараз Грузія є розхитаною державою, що не має твердої зовнішньополітичної волі, і лише всередині є чітка настанова, що ми повинні всіх супротивників тим чи іншим способом покласти на лопатки на голосуванні.

«ВІЙСЬКОВА ЗАХІДНА СПІВДРУЖНІСТЬ ДУЖЕ ЦІНУЄ ГРУЗИНСЬКИХ СОЛДАТІВ»

— Враховуючи те, що інституції Грузії: суди, парламент, уряд — останніми роки деградують, єдине, що викликає повагу і має високу репутацію на Заході — це грузинська армія. Армія проявила себе і в Іраку, і в Афганістані. Адже ніколи не було випадку, щоб грузинські військові, які здебільшого разом з англосаксами воюють, залишили оборону або підвели своїх колег. Тому військова західна співдружність дуже цінує грузинських солдатів.

«ТБІЛІСІ ЗАРАЗ НЕ ВИНОСИТЬ НА МІЖНАРОДНУ АРЕНУ ПИТАННЯ ПРО АБХАЗІЮ І ПІВДЕННУ ОСЕТІЮ»

— Щодо теми повернення окупованих територій з боку нинішньої грузинської влади панує повне непротивлення. Наприклад, колючий дріт на кордоні між Південною Осетією та Грузією поступово просувається де на сто метрів, де на двісті, а в окремих місцях він доходить майже на напівкілометра до головної магістралі: Тбілісі, Горі, Батумі. Незрозуміло, куди ще далі колючий дріт може просунутися.

Потім, уздовж цього колючого дроту багато сіл грузинських і оброблювані землі, що належать цим селянам, виявилися розділеними. Навіть деякі двори цей дріт перетинає. І тому люди прагнуть зібрати врожай, перейти у старий сад, воду пропустити через зрошення. І якщо хтось із них зловить ґав, то їх хапають і відвозять до Цхінвальського ізолятора переважно російські прикордонники, які мають приховані точки спостереження.

Затриманих штрафують на кілька тисяч рублів, на щастя, поки що ці гроші сплачує МВС, тому що у цих селян взагалі грошей немає. Людину через кілька днів перебування в Цхінвальському ізоляторі випускають. Такі дії не несуть жодного політичного навантаження з боку росіян, а просто є залякуванням і приниженням грузинського народу. Запобіжника проти цього влада не знайшла.

Схожий випадок стався на абхазькому боці. Два місяці тому молодий чоловік, батько трьох дітей Гігі Отхозорія повертався з контрольованої абхазами території на грузинську. У нього сталася суперечка з абхазькими поліціянтами, які охороняють кордон. Ті зайшли на контрольовану грузинську територію — усе це зняли відеокамери — і кількома пострілами з пістолета вбили Отхозорія. Зчинився великий скандал, росіяни сказали, що вони жодного стосунку до цього не мають. Грузини встановили особу цього озброєного прикордонника, який убив, ним виявився уродженець міста Кварчелі. І йому лише домашній арешт присудило абхазьке де-факто керівництво.

Ось у такому в абсолютно приниженому становищі перебуває грузинська влада. Колись на самому початку Іванішвілі зробив заяву, що Грузія повинна перестати бути яблуком розбрату між Заходом і Росією. І відповідно нинішня влада веде політику. Ви бачите, що питання Донбасу, Криму не виходять до міжнародного порядку денного. А Тбілісі зараз не виносить на міжнародну арену питання про Абхазію та Південну Осетію.

«ПІДТРИМКА ПОРЯДКУ В КРАЇНІ Є НЕСКІНЧЕННИМ ПРОЦЕСОМ»

— Поліція у нас раніше була на висоті, що нас зближувало із Заходом, тому що поліція і політика держави утримували надзвичайно низький рівень злочинності. Наприклад, повністю зникли крадіжки автомобілів. Яким чином? На митниці поставили людей, які за гроші не пропускали машину, якщо вона з неправильними документами. Раніше це було можливо. Це відвадило автомобільних злодіїв. Кажуть, в’язниці були переповнені.

Грузія є батьківщиною злодіїв у законі, які поступово завоювали пострадянський простір. Тепер кажуть, що вони навіть у Німеччині «бешкетують», через що Берлін не дає згоду на безвізовий режим між Грузією та ЄС.

Якщо Італії довелося півстоліттям витратити, аби довести рівень злочинності до прийнятного рівня, то Мерабішвілі і його команда впоралася за три роки. І коли у нас зросло наповнення в’язниць від 6 тис. за Шеварднадзе до 24 тис. при Саакашвілі, то на графіку абсолютно дзеркально знижувався рівень злочинності. І якби тоді кидали за ґрати абсолютно невинних, як дехто стверджує, то на зниженні рівня злочинності це не позначалося б.

Кілька сотень ув’язнених нинішня влада оголосила політв’язнями, зокрема й тих, що були викриті в передачі даних російським спецслужбам. Їх звільнили, і, крім того, випустила 14 тис. осіб за амністією. Ці люди є найважливішим резервом. Тому що за свистком Іванішвілі та його команди їх можуть мобілізувати в будь-якій точці Грузії задля того, щоб, наприклад, організувати погром національного руху, побити якогось депутата чи групу депутатів.

Регрес зі зростанням злочинності і корупції, який спостерігається в Грузії, свідчить про те, що підтримка порядку в країні є нескінченним процесом.

«Я БУВ РАДИЙ, ЩО ЛЮДИ З КОМАНДИ МЕРАБІШВІЛІ: ЗГУЛАДЗЕ, ДЕКАНОЇДЗЕ — СТАЛИ В ПРИГОДІ УКРАЇНІ»

— У мене вкрай позитивне ставлення до цього, що у вас працюють колишні грузинські політики. З другого боку, мені шкода, що цих людей немає з нами. Але, звичайно, я був радий, що люди з команди Мерабішвілі: Згуладзе, Деканоїдзе — стали в пригоді Україні. Вони залишили по собі конкретний результат, щодо рівня злочинності Грузія опинилася на третьому місці з кінця в Європі. І можлива причина, чому Саакашвілі не може повністю проявити себе в Одесі, полягає в ось у чому. Грузія була замкнутим простором, можна було на всіх пунктах перепуску поставити людей, які перестануть пропускати контрабанду, наркотики, викрадені авто. Одесу не ізолюєш. Єдиний кордон з морем — порт. Там йому, напевно, щось вдасться зробити.

ПРО УРОКИ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВОЄН ДЛЯ ЗАХОДУ

— Будь-яка аргументація, мовляв, давайте продавати в Росію вино, «Боржомі», зелень, і від цього весь час буде краще — не виправдовує себе. Я пригадую, що через Україну проходять різні трубопроводи, товарообіг сягав кількох десятків млрд доларів, але й це не зупинило від нападу Росії на Україну. Іншими словами — це фіктивні аргументи. Коли вовкові хочеться їсти, то ягня ніщо не врятує, окрім опору, якщо воно його чинитиме.

Тому хаотична політика Росії, залежна від однієї особи, яка перестала слухати розумні порад з боку Заходу і усередині країни, даватиме певний час свої отруйні плоди.

Я не бачу способу догодити Росії. Річ у тім, що Росія не декларує, чого вона хоче. Вона лише диктує, ти поступися мені тим чи цим, а потім подивимося. Тому така незгідливість звела стіну відчуження довкола Путіна. Але він ще досить сильний, аби продовжувати свою експансіоністську політику.

А зі свого боку, Захід після блискучої епохи Рейгана, Тетчер, Войтили став безвольним. У Європі повно зараз лідерів, які мріють припасти до грудей Кремля.

Я мушу сказати, що нормальна частина грузинського населення постійно думає про Україну і постійно їй співчуває. До речі, влада не дуже розділяє таке співчуття. Вона все ж таки, мабуть, побоюється Росії і рідко висловлює своє відчуття щодо України, це сумно.