Найбільша помилка в тому, що ми швидко здаємось. Іноді, щоб отримати бажане, треба просто спробувати ще один раз.
Томас Едісон, американський вчений і винахідник

Про «п’ятницю» Трампа

Стівен ПАЙФЕР: «Україна може досягти успіху лише завдяки українцям»
10 квітня, 2017 - 18:12
ФОТО REUTERS

Весь світ уважно спостерігає за формуванням адміністрації нового президента США Дональда Трампа, й особливо це стосується зовнішньої політики. Україну передусім цікавить, якою є позиція господаря Білого дому щодо Росії та ситуації на Донбасі. Якщо члени кабінету Трампа чітко висловлюються з цих питань, засуджуючи дії Москви, то цього не можна було сказати про президента. Минулого тижня сталася подія, яка вносить деяку ясність щодо зовнішньої політики Білого дому. Президент Трамп різко засудив режим Асада за завдання хімічної атаки по опозиції, в результаті якої загинуло понад 20 дітей. Більше того, минулої п’ятниці він наказав завдати удару по сирійській авіабазі, з якої піднімалися літаки з хімічною зброєю. Це дало підставу деяким експертам говорити про п’ятничний порядок денний президента Трампа — на противагу четверговому порядку, який віщував фактично ізоляціонізм США на зовнішній арені, оскільки, будучи кандидатом, нью-йоркський мільярдер обіцяв не втручатись у Сирію та поліпшити відносини з Росією.

«День» попросив директора Ініціативи по контролю за озброєннями Інституту Брукінза, екс-посла США в Україні Стівена ПАЙФЕРА, прокоментувати, що означають останні дії американського президента та яку роль відіграватиме Україна у зовнішній політиці США.

«СВІТ ВТРУЧАЄТЬСЯ В ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУ США»

— Просто світ втручається в зовнішню політику США. На мою думку, президент Трамп не очікував, що йому доведеться робити це. Після використання сирійським урядом хімічної зброї в середу він говорив  дуже жорстко, і я не знаю, чи так було заплановано, чи це була емоційна реакція, але він досить чітко змалював «червону лінію» і відчував, що має реагувати.

Дехто вважає, що це був чіткий сигнал Росії, яка підтримує режим Асада і формально несе відповідальність за дії сирійської влади...

— Так, це був сигнал, адже росіяни підтримують Асада, а також захищають його в Раді Безпеки ООН, блокуючи ухвалення рішень. Цікавим, на мою думку, тут є те, що, зважаючи на попередні розмови про поліпшення відносин з Росією, цього не сталося через оголошення Трампом авіаудару по Сирії.

Як ми бачимо, Захід позитивно відреагував на згадані вище авіаудари по сирійській авіабазі. Тим часом Росія та Іран засудили їх, заявивши, що Трамп порушує свої передвиборчі обіцянки. Що ви скажете на це?

— Я не очікував, що Росія вітатиме ці авіаудари. Нам залишається подивитися, як росіяни реагуватимуть на запланований на 12 квітня візит держсекретаря Рекса Тіллерсона до Москви. У певний момент росіяни мають зрозуміти, що, зокрема, через використання хімічної зброї режимом Асада вони не можуть очікувати, що ми будемо спокійно спостерігати за цим.

«УКРАЇНА Є ВЕЛИКОЮ ПЕРЕПОНОЮ НА ШЛЯХУ ПОЛІПШЕННЯ АМЕРИКАНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН»

Які, на вашу думку, месиджі привезе в Москву Тіллерсон?  

— Я сподіваюсь, що цей месидж буде таким: послухайте, ми хотіли б мати кращі відносини, але нам треба вирішити деякі проблеми, зокрема одна з них полягає в тому, що Росія робить в Україні. У нас не може бути кращих відносин, якщо ми не вирішимо цих питань. Тож, на мою думку, Україна є великою перепоною на шляху поліпшення американсько-російських відносин. Допоки Росія не змінить своїх дій на Донбасі, я не бачу, як ми можемо покращити наші двосторонні відносини.  Було б добре залагодити наші розходження, але буде складно повернутися до нормальних відносин з Росією, якщо вона й надалі вестиме військову кампанію на Донбасі.

— Ми чули сильні заяви з боку постійного представника США в ООН — Нікі Гейлі, міністра оборони генерала Маттіса, навіть держсекретаря Тіллерсона із засудження Росії за її дій в Україні, але досі подібних заяв не лунало з вуст президента Трампа. Як ви вважаєте, що він думає про Україну та Росію?

— Коли у листопаді президентом було обрано Трампа, то я дуже переживав, що це означатиме для американської політики щодо України. Але за останні одинадцять тижнів я дещо заспокоївся, почувши заяви посла Гейлі, держсекретаря Тіллерсона і генерала Маттіса, а також віце-президента Пенса.  Я погоджуюсь, що відчував би себе більш спокійно, якби президент Трамп зробив подібні заяви. Але водночас можна сказати, що зараз зовнішня політика США виглядає кращою, ніж це було у листопаді чи грудні.

Деякі експерти вважають, що адміністрацію Трампа треба більше оцінювати за її діями, а не словами. Що ви скажете на це?

— Треба стежити за обома чинниками. Проблема щодо Трампа полягає в тому, що я не певен, чи буде інстинктивно президент підтримувати політику віце-президента, держсекретаря і міністра оборони, які дотримуються традиційної політики Республіканської партії щодо Росії, НАТО та України.

— Ми бачимо, що у Раді національної безпеки при президентові зібралась сильна команда, але також є стратегічний радник Стів Беннон і зять Трампа — Кушнер. І виникає запитання, хто ж насправді має більший вплив на американського президента?

— Це дуже велике питання. Справді, існує Рада національної безпеки на чолі з генералом Макмастерсом з дуже добрими експертами, існує Стів Беннон зі своєю стратегічною групою, а також зять президента Кушнер. Я ще не знаю, кому із цих трьох президент приділяє найбільше уваги. І якщо виникне криза, до кого він зателефонує першим? Але думка того, кому він зателефонує першим, може призвести до іншої американської політики. Доброю новиною є те, що радник президента з питань національної безпеки генерал Макмастерс усе більше посилює свої позиції, і сподіваюсь, що це буде тривати.

«ЯКЩО УКРАЇНА НЕ ПОКРАЩАЄ ВСЕРЕДИНІ, ТО ВОНА СТАНЕ МЕНШ ПРИВАБЛИВОЮ ТА ЦІКАВОЮ»

Одна з панелей на Київському безпековому форумі називалась: яку роль відіграватиме Україна у зовнішній політиці США? У вас є думка з цього приводу?

— Я відчуваю зараз більший спокій за Україну, ніж, скажімо, три місяці тому. І  менше хвилююся щодо великої угоди між США та Росією. Такої угоди не було за адміністрації Обами, і її не буде за адміністрації Трампа. І завжди було важко собі уявити, якою могла бути така угода. Зараз я менше хвилююся за велику угоду за рахунок України, і це дуже добре. Але також важливо, щоб Україна зробила деякі внутрішні справи, як-от прискорила реформи, зокрема боротьбу проти корупції. Адже Україні потрібно демонструвати, що вона рухається у правильному напрямку, і робить це якомога швидше, що викличе позитивну реакцію з боку Трампа. Якщо Україна не покращає всередині, то вона стане менш привабливою та цікавою.

До речі, один з експертів зізнався мені, що його здивувало те, що ніхто на цьому форумі не запитав, яка реакція американської сторони на нещодавню заяву Верховної Ради з проханням до США надати Україні статус головного союзника не члена НАТО або ж укласти двосторонній договір про безпеку, який існує, наприклад між США та Японією. Що ви скажете на це?     

— Я можу сказати, що статус головного союзника не члена НАТО не стоїть на порядку денному у Вашингтоні. Мені часом здається, що Україна витрачає надто багато зусиль, намагаючись отримати статус чи титул. Реально, що варто робити, це, наприклад, працювати над тим, щоб отримати згоду американського Конгресу та  уряду  з надання летальної військової допомоги, ніж просити статус для України. Подібним чином ми зараз можемо говорити про МАР (План дій щодо членства в НАТО), чого, на мою думку, не станеться, але ми можемо мати План дій для України, який буде схожим на ПДЧ, але так не називатиметься. Головним є імплементувати його, інакше кажучи, робити все, що вимагає цей план, і Україна буде готовою до членства.

А чому б не поставити завдання з підписання двосторонньої безпекової угоди, яка б замінила гарантії, що мав забезпечити Будапештський меморандум, чи готовий до цього Конгрес?

— Ніхто у Вашингтоні не говорить про це. Проблема полягає в тому, що Будапештський меморандум не давав гарантій безпеки, а запевнення. А ви говорите про те, щоб США поширило на Україну такі ж гарантії, які мають країни-члени НАТО. Головним чином йдеться про те, якщо завтра ми даємо вам такі гарантії, то це технічно означатиме, що післязавтра ми будемо у стані війни з Росією.

Я не думаю, що Конгрес проголосує за це. Як відомо, «політика — це мистецтво можливого». Тож знову-таки, я думаю, що тиск заради отримання більшої військової допомоги, а також летальної військової допомоги став би важливим символом американської підтримки і був би корисним тут для стримування росіян.

— А хіба таким сильним сигналом американської підтримки не могло б стати перенесення американської авіабази із Рамштайн у Німеччині до Дніпра, що, за словами Трампа, стало б прекрасною гарантією безпеки?

— Цього не станеться. Але треба зазначити, що у вас досі перебувають 300 американських вояків, які навчають українських військовослужбовців. А згаданий вами сигнал був би дуже цікавим кроком, але я не думаю, що ми побачимо в Україні велику американську базу.

«МИ БУЛИ МЕНШ УСПІШНИМИ В ТОМУ, ЩОБ ДОПОМОГТИ УКРАЇНІ ШВИДШЕ РЕФОРМУВАТИСЬ»

Нам відомо, що ви завершуєте книжку про Україну. Можете розповісти, про що в ній ітиметься?

— Так, вона вийде з друку влітку. І в ній ітиметься про американсько-українські відносини, головним чином з 1991-го до 2004 року, включаючи час, коли я працював в Україні. Наприклад, мені вдалося отримати доступ до багатьох матеріалів, коли я тут працював послом, а також документів, які було розсекречено. Крім того, в книжці наведено короткий підсумок подій, які відбулись після 2005 року й дотепер. А в останній главі йдеться про те, які висновки ми, американці, винесли з нашого досвіду співпраці з Україною та мої рекомендації, як поліпшити цю співпрацю. І головний мій висновок полягає в тому, що у великих зовнішньополітичних питаннях дипломатія була успішною. Натомість ми були менш успішними в тому, щоб допомогти Україні швидше реформуватись. А якби ми тут краще працювали, то Україна була б сильнішою до 2014 року і не сталося би анексії Криму та російської агресії на Донбасі. Можливо, нам варто було чинити більший тиск щодо реформування країни, і тоді не довелося б цього робити 25 років по тому. Ми говоримо про земельну реформу з 1998 року, і я не хочу, щоб через 20 років ми знову говорили про це. Я хотів би говорити: подивіться, українці здійснили реформу землі, фермери отримали можливість заставляти землю, Україна щороку експортує 100 млн тонн зерна, її сільське господарство на рівні Канади та Австралії.

— До речі, яке у вас склалось враження про виступи Президента і прем’єр-міністра, чи запевнили вони вас, що Україна рухається у правильному напрямку, зокрема в плані реформування?

— Так, я чув виступи обох лідерів і вважаю, що за останні три роки було багато зроблено. Однак, на мою думку, ситуацію можна описати так: склянка наполовину повна й наполовину порожня, і потрібно ще багато зробити. Реформи — земельну та пенсійну, приватизацію та боротьбу з корупцією. І доки цього не буде зроблено, причому належним чином, Україна не отримає великих інвестицій. Україна потребує допомоги тепер, бо їй бракує інвестицій. А саме інвестиції забезпечують зростання країни, зростання економіки. А якщо Президент не забезпечить якомога швидкої реалізації реформ, ви зіткнетеся з такою фазою, як «втома від України» в Європі. Ми вже бачимо, як деякі європейські країни заявляють: «Україна повільна, не хоче змінюватись, ми хочемо повернутися до відносин з Росією, як зазвичай». А я не хочу бачити цього.

— Один з експертів сказав, що Київський безпековий форум має більше зосереджувати увагу на тому, що відбувається в Україні і як влада збирається вирішувати наявні проблеми. Чи поділяєте ви цю думку?

— Так, можливо, в цьому є резон. Зрештою, Україна може досягти успіху лише завдяки тому, що роблять українці. Захід може трохи допомогти, але успіх залежить від вас. На мою думку, уряд може зробити більше, щоб реалізувати бачення, яке вивело сотні тисяч українців на вулиці під час революцій на Майдані. У мене є побоювання, щоб не повторилася ситуація 2000 року, коли я був тут послом і Віктора Ющенка призначили прем’єр-міністром. Ця подія викликала певні позитивні очікування, але зрештою нічого особливого тоді так і не відбулося. Через кілька років була Помаранчева революція, у країні піднеслася хвиля ентузіазму, і знову нічого не змінилося. Якщо Революція Гідності не принесе успіху, то в якийсь момент Європа і Вашингтон скажуть: «Можливо, Україна не здатна виправитися?». Я не думаю, що це правда, але люди почнуть думати так, і це буде погано для України й для Заходу.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments