Брудні популісти

Після цих виборів одна з найбільших у світі країн виявилася глибоко розколота, а президентська влада дісталася підбурювачу, який обожнює армію, залякує меншини, лає ЗМІ й обіцяє розправитися з корумпованим істеблішментом. Я говорю не про президентські вибори 2016 року в США, що привели до влади Дональда Трампа, а про вибори 2018 року в Бразилії, на яких виграв так званий «Трамп із тропіків» - Жаір Болсонару. Його офіційна інавгурація відбулася 1 січня.

Болсонару увіллється в зростаючі ряди лідерів, які обіцяють перетворення (з-поміж них Трамп, прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і де-факто польський лідер Ярослав Качиньський) і прийшли до влади завдяки агітації проти істеблішменту та зобов'язанням покінчити з системною корупцією. Але чи стане він як Трамп, Орбан і – у меншій мірі – Качиньський займатися також поширенням нових форм корупції й одночасно намагатися змінити систему державного управління для посилення своєї влади?

Всупереч своїм постійним обіцянкам «осушити болото», Трамп, судячи з усього, підвищив рівень корупції до безпрецедентного в американській історії рівня; вона вразила значну частину федеральної бюрократії. Трамп не здатний заповнити відкриті вакансії, зрізає бюджети, обходить встановлені бюрократичні процедури та протоколи, відсуває на другий план дипломатів. Як правило, він щадить армію, хоча й тут теж часто ігнорує експертну думку командування, віддаючи перевагу власній інтуїції.

Коли державний апарат вихолощується, державне управління стає більш неформальним, а політика – більш особистою; зростає домінування виконавчої гілки влади та важливість лояльності лідера. Трамп призначив членів своєї сім'ї офіційними і неофіційними радниками; направив до федеральних відомств старших помічників, яким доручено стежити за лояльністю; за перший рік при владі він підписав більше президентських указів, ніж будь-який інший президент за останні півстоліття.

Окрім відвертого непотизму, кронізму та зловживання повноваженнями, які демонструють призначенці Трампа, така політика відкрила нові можливості для «тіньових лобістів», тобто незареєстрованих впливових осіб, що не розкривають свої зв'язки з корпораціями або навіть іноземними урядами. Наприклад, неофіційний радник Трампа Ньют Гінгріч лобіював інтереси медичних компаній та іпотечного гіганта Fannie Mae. Майкл Коен, колишній «консільєрі» Трампа, отримував платежі за «поради» від таких корпорацій, як AT&T та Novartis. А Майкл Флінн, колишній радник із національної безпеки, і Пол Манафорт, колишній глава виборчого штабу Трампа, як з'ясувалося, займалися лобіюванням іноземних інтересів, пов'язаних із Росією та Туреччиною.

Далі йдуть, як я їх називаю, «тіньові еліти». Це представники істеблішменту, які грають неясну та не повністю розкривану роль, що переплітається, у державній і приватній сферах. Наприклад, відставні генерали й адмірали, які засідають у державних оборонних консультативних радах, допомагають формувати оборонну порядку, але водночас використовують свій рівень доступу й інформованості, щоб домагатися воєнних контрактів для консультаційних фірм, якими вони володіють, або для оборонних компаній, на які вони працюють.

У призначених Трампом чиновників нерідко виявляються глибокі зв'язки з галуззю, за якою вони прикликані стежити (з-поміж них освіта, фінанси й особливо енергетичний сектор), або ж вони виявляються відвертими антагоністами своїх же власних відомств. А особисто президент змішує бізнес-бренд Trump із посадою, яку займає; він не цілком позбувся свого бізнесу й ухвалює рішення (офіційні та не лише), які абсолютно очевидно впливають на розмір його прибутку.

Так, звичайно, американська демократія, як і раніше, порівняно стійка: адміністрація Трампа наштовхується на серйозний опір із боку судової влади та ЗМІ (і тих, і інших він постійно атакує). Але зовсім не так стоять справи в Угорщині за Орбана (він був першим серед тих небагатьох світових лідерів, хто схвалив кандидатуру Трампа на виборах у США) або в Польщі за Качиньського. Трамп потурає корупції, послаблюючи уряд, а Орбан і Качиньський зосередилися на захопленні контролю, змінюючи правила та перетворюючи державні інститути у свої власні.

В Угорщині лоялісти Орбана були призначені керувати незалежними органами контролю за діяльністю уряду, а судову систему було перетасовано, і це дозволило Орбану переписувати конституцію так, як йому уявляється зручним. Оскільки в Орбана майже не залишилося інституціональних обмежень, він зробив можливою, за висловом Freedom House, «масштабну та безкарну» корупцію.

Коли в 2010 році партія «Фідес» Орбана здобула вирішальну перемогу, він проголосив цю перемогу днем «революції», оскільки угорський народ «скинув режим олігархів, які зловживали своєю владою». Але під керівництвом Орбана виросло нове покоління олігархів: у координації з політичними інсайдерами він використовує державну владу та ресурси так, щоб його власні друзі та політичні союзники отримували вигоду.

За оцінками організації Transparency International, 70 % держзакупівель в Угорщині зараз «інфіковано» корупцією, і це коштує країні, можливо, цілого 1 % ВВП. Окрім власних ресурсів Угорщини, Орбан перенаправляв своїм «друзям» ще й мільярди євро Євросоюзу, який зараз вимагає, як мінімум, часткового повернення цих грошей.

Мета Орбана завжди полягала в утриманні на своєму боці гравців, що мають владу в Угорщині. І його план працює. Наприклад, пов'язані з Орбаном олігархи домоглися «повного контролю та домінування на регіональному ринку газет».

Керівнича в Польщі партія «Право і справедливість» (ПіС) на чолі з Качиньським, у якого немає офіційної посади в уряді, влаштувала аналогічний натиск на інститути держави. Як і «Фідес», партія ПіС представляла себе як антидот корупції, і це допомогло їй здобути остаточну перемогу на виборах у 2015 році. Але хоча уряд і виступив із деякими виправданими антикорупційними ініціативами (наприклад, почавши боротьбу з податковим шахрайством), він став використовувати звинувачення в корупції як зброю проти політичних опонентів, тому його антикорупційна повістка стала більше схожа на авторитарне захоплення влади.

Одночасно партія ПіС намагалася встановити контроль над цивільною службою, судовою владою та державними ЗМІ. ПіС внесла зміни в закон про цивільну службу з метою прибрати звідти кар'єрних професіоналів і призначити на їх місце лоялістів, а також замінити безліч керівників держкомпаній.

Лоялісти, які користуються довірою Качиньського, тепер ухвалюють ключові рішення в Польщі, практично без будь-якого контролю з боку суспільства. На цьому тлі банківський скандал, що вибухнув, за участю високопоставленого співробітника органу регулювання, який, як повідомляється, вимагав хабар у великого банкіра, свідчить про інституціональну роль людей, пов'язаних з партією ПіС і Качиньським, і підкреслює ту інституціональну шкоду, якої вони завдали.

А в Бразилії, у шести тисячах миль від Польщі, щойно відбулася інавгурація Болсонару, який повторює луною заяви цих лідерів і обіцяє, що «урядові відомства не будуть очолювати люди, обвинувачувані в корупції». Судячи з того, що роблять популістські колеги Болсонару в інших країнах, бразильцям не варто вдаватися в ейфорію.

Проект «Синдикат» для «Дня»