Бувай, 2018 рік!

МАДРИД – На жаль, 2018 рік не запам'ятається як рік політичного і дипломатичного успіху. Хоча міжнародний порядок почав розвалюватися ще в 2017 році, у цьому році глобальна політична обстановка стала абсолютно хаотичною, вибухонебезпечною та ворожою. Це не збіг, оскільки, можливо, це три прикметники, які найліпше описують Сполучені Штати за Президента Дональда Трампа.

Із січня 2018 року, коли адміністрація Трампа оголосила про введення тарифів на імпортні сонячні батареї та пральні машини, рік відзначився ескалацією «торгової війни», яка велася переважно, - але не винятково – США проти Китаю. Тривалі тарифні суперечки серйозно підірвали Світову торгову організацію та поглибили взаємну недовіру в китайсько-американських відносинах.

Зі свого боку, Китай у цьому році скасував обмеження президентського терміну, викликавши побоювання, що так звана нова ера Президента Сі Цзіньпіна покладе край періоду колективного лідерства, розпочатому реформами Ден Сяопіна, які самі собою є такими, що коригують культ особистості Мао. Цей крок може також передвіщати подальше відхилення від курсу Дена щодо зовнішньополітичного стримування.

Аналогічним чином у березні був переобраний Президент Росії Володимир Путін, і це нікого не здивувало. При Путіні Росія знову стала геополітичною силою. І все ж його економіка в основному перебуває в стані стагнації, почасти через її надмірну залежність від вуглеводнів. В умовах відсутності зростання, щоб підтримати свою популярність всередині країни, Путін зробив ставку на зовнішню політику.

Наприклад, прес-секретар передвиборної кампанії Путіна привітав реакцію британського уряду на замах нервово-паралітичним газом на Сергія і Юлію Скрипаль, оскільки це могло мобілізувати прихильників Путіна напередодні президентських виборів. А нещодавнє рішення Кремля про блокаду українських портів у Азовському морі, крім інших цілей, можливо, також було спрямовано на підвищення рейтингу схвалення Путіна всередині країни. На сьогодні небезпека полягає в тому, що і США, і Росія припинять дотримання Договору про ліквідацію ракет середньої дальності від 1987 року, створюючи нову та гостру загрозу для Європи, зокрема.

Тим часом, Близький Схід продовжує бути полем битви для деяких з найжорстокіших конфліктів у світі. Хоча Ісламська держава (ІДІЛ) продовжує втрачати позиції, вона зовсім не переможена, - всупереч твердженням Трампа, - і кількість загиблих у громадянській війні в Сирії продовжує зростати. Аналогічним чином посилилася гуманітарна катастрофа в Ємені, незважаючи на те, що переговори, які застопорилися в 2016 році, принаймні поновилися та досягли певного прогресу. В Афганістані продовжується те, що загальновизнано найтривалішою війною в історії США і за оцінками, таліби тепер контролюють більше території, ніж будь-коли, відтоді як їх уряд було повалено в 2001 році.

Всупереч деяким нещодавнім подіям у вищезазначених конфліктах у 2018 році основи загальної стратегії адміністрації Трампа на Близькому Сході залишилися незачепленими. США підтвердили свою підтримку стратегії Ізраїля, Саудівської Аравії й Об'єднаних Арабських Еміратів, які вони розглядають як оплот проти Ірану. У травні адміністрація Трампа перемістила посольство США в Ізраїлі до Єрусалима. У тому ж місяці надійшла відмова від ядерної угоди з Іраном від 2015 року та було оголошено про жорстке повторне введення екстериторіальних санкцій, що відбивається в зростаючому використанні американського долара як зброї.

Ба більше, ставши на боці уряду Саудівської Аравії щодо участі її власних спецслужб у вбивстві журналіста Джамала Хашоггі в жовтні, Трамп виразно дав зрозуміти, що протидія Ірану та купівля американської зброї є одним із найшвидших шляхів до його серця. Результатом його широкомасштабного підходу до Близького Сходу стало розширення прав і можливостей прихильників жорсткого воєнного курсу по всьому регіону. Фактично, цього року Ізраїль та Іран були втягнені у свою першу пряму збройну сутичку.

Трамп також, тим чи іншим способом, сприяв просуванню популізму в усьому світі у 2018 році. У Латинській Америці Президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор (AMLO) і обраний жителями Бразилії Жаір Болсонару продемонстрували, що «популізм» може охоплювати різноманітні ідеології. Тим часом як обидва стверджують, що виступають за «народ» і проти «еліти», ліва AMLO була обрана частково як докір Трампу, тоді як Болсонару розділяє подібно до Трампа бренд правого націоналізму та користується підтримкою багатьох бразильських еліт.

Російський філософ Олександр Дугін, якого часто вважають одним із головних ідеологів Кремля, стверджує, що «популізм має об'єднувати праві цінності з соціалізмом, соціальною справедливістю й антикапіталізмом». Цей «інтегральний популізм», на його думку, прекрасно ілюструє нинішня панівна коаліція Італії, до якої входить рух «П'ять Зірок», що виступає проти істеблішменту, і націоналістична партія «Ліга».

У жовтні уряд Італії спровокував конфлікт із Європейським союзом (який, на щастя, затих), запропонувавши бюджет, що кинув виклик фіскальним правилам ЄС. Італійські лідери виправдовують свою політику в ім'я застарілої інтерпретації «суверенітету», аналогічної інтерпретації британських Брекситерів, чиї необмірковані дії залишили майбутнє Великобританії під завісою невизначеності.

У 2018 році відбулося кілька позитивних подій. Звичайно, слід привітати ослаблення напруженості у відносинах між США та Північною Кореєю і ще більш глибоке зближення між Північною і Південною Кореєю. Велика заслуга належить Президенту Південної Кореї Мун Чже Іну, який скористався зимовими Олімпійськими іграми в Пхенчхані, щоб встановити контакт із Північнокорейським лідером Кім Чен Ином. Подальший поворот Трампа в бік дипломатії, - що привів до його історичної зустрічі на вищому рівні з Кімом, - також слід вітати, хоча його адміністрація ще не досягла нічого, крім символічного прогресу в справі денуклеаризації Корейського півострова.

Результат проміжних виборів у США також став хорошою новиною. Демократичний контроль над Палатою представників означає, що з січня 2019 року політика Трампа буде піддана більшому контролю. У контрольованому республіканцями Сенаті також відбувались і позитивні події, де нещодавно за двопартійної підтримки було прийнято резолюцію, яка засуджує наслідного принца Саудівської Аравії Мухаммеда бен Салмана за вбивство Хашоггі, та іншу про те, щоб покласти край підтримці Саудівській кампанії в Ємені з боку США.

В Європі перспективи на 2019 рік залежатимуть насамперед від трьох чинників: Брексіта, наполягання на реформі ЄС із боку Канцлера Німеччини Ангели Меркель і Президента Франції Еммануеля Макрона та виборів до Європейського парламенту в травні. У будь-якому випадку будемо сподіватися, що прихильники демократії, верховенство закону, Європейська інтеграція та багатобічність здобудуть перемогу.

Для тих, хто виступає проти цих принципів, був досить хороший рік. Але вони помилилися, вважаючи, що ті, хто їх підтримує, втратили волю – і здатність – розвивати дух співпраці та гармонії.

Проект «Синдикат» для «Дня»