Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Чи означив 2014 рік поразку Путіна?

Зовсім не виключено, що 2015 рік стане роком українців
27 грудня, 2014 - 22:29
Зовсім не виключено, що 2015 рік стане роком українців
Фото Reuters

Якби я мав би обрати у 2014 році лише одну справді видатну подію, я б обрав те, що сталося в Україні.

Порошенко. 

Нечасто трапляється, щоб важлива подія зрештою втілилася в одній людині. Але це втілення, ця раптова поява символічної особи, це мистецтво історії, яка заволодіває людиною, щоб, як казав Пегі, підняти її над собою й зробити її величнішою за себе, є, навпаки, одним найбезсумнівніших знаків того, що ми є свідками однієї з таких надзвичайних подій. Я спостерігав цю алхімію у Муджибура Рахмана в Бангладеш; у Ахмад Шаха Масуда в Афганістані, коли той був втягнутий у смертельний двобій між двома ісламами; у Ізетбеговича в Боснії, Валенси у Польщі та Гавела у Чехії. Отже, відтепер до цього «списку фіналістів», до невеликого, але славетного товариства людей, що стали символами сучасної величі, додалося ще ім’я незнайомця із барельєфним обличчям, якого я уперше побачив на Майдані, а згодом витягнув у Париж; людини, яка на моїх очах дуже швидко стала політичним та військовим лідером; особи, яка не схилилася перед Путіним, коли майже всі довкола лежали долілиць; того, хто став дивовижним уособленням вільної України, що виборює свою незалежність.

Антисемітизм.

Ні для кого не секрет, що ненависть до єврейських імен була однією з ран України, плямою на її пам’яті, її соромом. Натомість мало кому відомо, що у тривалому процесі знешкодження цього вірусу, розпочатому спільною боротьбою проти сталінського тоталітаризму, українські події 2014 року зіграли вирішальну роль. Євреї в кіпах на Майдані, поряд з українськими націоналістами чи козаками у папахах… Солідарність пам’яті тих та інших про Голодомор і Бабин Яр, про геноцид через голод і Голокост через розстріли… А ще, упродовж довгих місяців існування цієї київської Комуни, де свобода слова не знала жодних обмежень, отаке диво: жодного антисемітського слова, жодного гасла, жодного графіті… Сартр розрізняв два види людських об’єднань. Лінчувателі та милостивці. Погромники і дарувальники. Братерство страху і братерство братів. Цілком очевидно, що нам йдеться про друге. Чеснотою цієї революції стало те, що вона, звісно ж, не завершила, але продовжила скасування історичного закону українського антисемітизму.

Франція.

Серед причин, які втримали мене від втручання у «шмагання Олланда», яке 2014 року було основною темою політичного життя у Франції, безумовно, був його підхід до осмислення цієї української події. Я був свідком зустрічі президента Франції з політиком, який тоді ще не займав рівної йому посади. Я бачив, як перший запрошував другого на узбережжя Нормандії, де колись висадилися союзники. Але справді величним жестом, за який я вдячний французькому президентові й за який, я певен, його найбільше вшанує історія, була відмова передавати Росії «Містралі». Це було мужнє рішення. Безумовно, прийняти його було нелегко. І за це рішення він був підданий несправедливому осуду. Насправді ж це було єдине рішення, яке водночас відповідало логіці (у розпал війни не постачають ворогу зброю), нашому статусу (Франція – велична нація, а не «комерційна держава» Фіхте), і нашим інтересам (уявіть собі нашу дипломатичну ізоляцію; уявіть собі заходи у відповідь, на які ми безумовно наразилися б, а також чимало інших контрактів, які ми втратили б через власну ницість, якби передали Росії ці «Містралі»).

Європа.

Я достатньо довго засуджував безпорадність та безвілля Європи, неспроможної відповісти на заклик тих молодих українців, що вмирали, стискаючи в руках зірковий прапор Євросоюзу, щоб тепер щиросердно привітати її із завершенням цього періоду. Останнім часом Європа згадала про свою відповідальність і поводиться відповідно. Рішення про застосування санкцій прийнято. Ще краще, воно виконується. Ще краще, вони мають конкретні наслідки. Падіння рубля… Обвал московського фондового ринку… Масштабна втеча капіталу олігархів, чий патріотизм обмежений острахом за власні інтереси. Твердість окупається – як це колись було із Південною Африкою, Сербією, Іраком, і зовсім нещодавно з Іраном. Попри корисливі розказні тих, хто лише виправдовує своїми вигадками власне «мюнхенство», черговий раз був наданий доказ можливості уживання економіки в дусі Клаузевіца: як продовження політики та війни найкращими можливими засобами.

Нарешті, Путін.

Я пригадую ті зачаровані коментарі, на які ми мали право на самому початку. Тут він великий шаховий гравець… Там чудовий стратег… Для третіх він уособлена російська душа у залізному тілі… І де ж ми опинилися роком пізніше? Так, Крим досі окупований, а Донбас весь залитий вогнем та кров’ю. Але король Путін виявився голим. Раптом виявилося, що через зруйновану економіку він вже не може вражати світ. Вже й сама Росія починає сумніватися у розрахунках старих кагебістів, які, можливо, не мають засобів для задоволення своєї мегаломанії. І поки Верховна Рада одностайно виражає своє бажання приєднатися до НАТО, подвійний візит до Києва президентів Білорусі і Казахстану, цих двох стовпів милого путінському серцю Євразійського союзу, можливо, звучить як поховальний дзвін по цьому великому імперському проекту…

Лишається реалізувати українську спробу. І насамперед слід застосувати план Маршалла для України – ідея, яку я кілька місяців тому висловив у Відні. Але колесо Фортуни вже повернулося. Кремль більше не промовляє голосом долі. І зовсім не виключено, що 2015 рік стане роком українців.

Бернар-Анрі ЛЕВІ, спеціально для «Дня»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments