Жалься, Боже, з України, що не вкупі має сини!
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман

Cвіте, чи тобі не досить?

США, Франція та Британія перейшли від «глибокої стурбованості» до рішучих дій проти Асада
16 квітня, 2018 - 14:15
ФОТО РЕЙТЕР

14 квітня світ, прокинувшись вранці, отримав дуже тривожну новину: США, Велика Британія та Франція нанесли ракетний удар по Сирії. Цей крок передбачали багато експертів і особливо реальним він став після особистого тематичного посту Дональда Трампа в соцмережі. Те, що відбулося – вже доконаний історичний факт. Проте, і досі залишилося багато запитань без відповідей: чому нанесено удар, доки немає висновків Організації із Заборони Хімічної Зброї щодо можливої хіматаки? Як окремі держави,  не маючи рішення Радбезу ООН, дозволили собі подібні дії? І, взагалі, які ж це матиме наслідки для близькосхідного регіону і міжнародної системи?

Сирійський внутрішній конфлікт, пов'язаний з протистоянням правлячого режиму та опозиції затягнувся на роки. За цей час загинуло біля семисот тисяч сирійців, ще більше отримали поранення та стали біженцями. Відбулося чимало круглих столів, переговорів. До вирішення конфлікту поступово приєдналися міжнародні організації та іноземні держави. Ситуацію в країні значно погіршувала діяльність ІДІЛ, проти якої боротьбу вели як сирійська армія, так і міжнародна спільнота. Кульмінацією цього протистояння стало введення російських військових сил на запрошення президента САР Б. Асада для подолання терористів.

Нещодавня ситуація в Сирії була ще далека від ідеальної, проте ІДІЛ  практично повністю було зачищено, біженці почали повертатися в свої домівки у звільнених районах, у церквах знову почалися літургії без страху бути підірваними чи зарізаними радикалами. Асад фактично приміряв на себе вінець тріумфатора, а чимало експертів натякали, що Росії вдалося закріпитися в Сирії та довести світу свою військову потужність. До цього додалися ще й нещодавні повідомлення американського президента Д. Трампа щодо планів по виведення американських сил з країни.  Варто зауважити, що нещодавні зустрічі в Астані наочно продемонстрували, що долю Сирії вирішують між собою Росія, Іран та Туреччина (яка також має в САР свої інтереси, пов’язані з курдами). А де ж Захід?

В громадській думці почали формуватися переконання про слабкість західних позицій в даному конфлікті та вседозволеність режиму, за підтримки Росії та Ірану. Ситуацію «підігріла» за співпадінням і проблема отруєння родини Скрипалів у Великій Британії, що звинуватила Росію у застосуванні хімічного засобу «новачок» проти цих людей. І хоча громадськість так і не отримала достеменних доказів про застосування «новачка», резонанс в суспільстві вже відбувся. І от, за умов подій в сирійській Східній Гуті, яку вже названо хімічною атакою, три західні держави за вказівкою своїх лідерів (Д. Трампа, Т. Мей та Е. Макрона), не чекаючи рішень Радбезу ООН чи хоча би висновків експертів ОЗХЗ,  вдаються до бомбардування Сирії. Цікаво, що саме в суботу (14 квітня) вищезгадані експерти мали розпочати свою роботу в Гуті по дослідженню хімічних речовин, які ймовірно були застосовані. Проте, їх не дочекалися і в ніч на суботу атаку на САР «союзом трьох» було здійснено. Постфактум президент США Д. Трамп проінформував Конгрес США про дії американських військових у Сирії, посилаючись на свої конституційні повноваження як глави держави. Проте, у «найміцнішій демократії», як часто називають США, подібне нівелювання ролі парламенту – безпрецедентне і може мати для самого Д.  Трампа тривалі політичні (якщо не юридичні) наслідки.

Згідно з повідомленнями генштабу САР, британські, американські та французькі літаки нанесли удари близько 110 ракетами по об’єктах Сирії в ніч на 14 квітня о 3.55 за місцевим часом. Понад 70 ракет було знищено. Загиблих, на щастя, немає. Є кілька поранених і ущерб нанесено переважно майновий. Міноборони Росії одразу ж повідомила, що жодна з ракет, випущених західною коаліцією, не входила в зону відповідальності ПВО Росії в Тартусі та Хмеймімі і всі ракети, які було збито, - знищені винятково ПВО  Сирії, що були закуплені ще за часів СРСР.

Цікаво, що раніше Д. Трамп у Твіттері погрожував, що «прилетять нові та «смарт» ракети». То що ж це насправді прилетіло? Або ж ракети не були дуже «новими і «смарт», якщо більшість з них здатне відбити навіть застарілі радянські системи ПВО, або сирійська армія таки мала сучасну військову іноземну підтримку (в стилі «їх там немає»).

Отож, розглянемо детальніше наше перше припущення: удар по силах Сирії, де начебто виробляли хімічну зброю, був настільки «акуратний», що й «ображених» не залишилося: жертв практично нема, майнові збитки – несуттєві. Росія та Іран засудили дії коаліції, але якось «мляво». Це нас наштовхує на гіпотезу, що удар був нанесений західними партнерами за деякими попередніми домовленостями з Росією та самою Сирією для «збереження обличчя»: Т. Мей ніби–то «дала здачі» за «новичок»; Д. Трамп пообіцяв «відповідь» у Твіттері - тож мусив виконувати свою обіцянку. А Франція ніяк не могла залишатися осторонь подій в Сирії, адже це – її колишня колонія і французькі впливи там традиційно сильні.

Якщо ж мав місце другий варіант нашого вищезгаданого припущення, і Сирія насправді позбивала переважну більшість ракет, скажімо, не зовсім сама – то сирійські іноземні друзі тут не просто «зіграли м’язами», а  на практиці довели свою військову потужність, що надовго може охолодити запал «союзу трьох».

Що ж ми отримали в результаті?  В принципі, нічого нового: знову на сирійському полі зійшлися у протистоянні несирійські гравці. На режим Асада це ніяк не вплине, скоріш лише додасть йому підтримки в місцевого населення, для якого він постав в образі сильного лідера, що захищає свій народ від «колонізаторів». Тим часом Росія заявила, що відтепер розглядає можливість поставки сучасного озброєння Сирії та навіть деяким іншим державам регіону (від чого відмовлялася раніше на прохання західних партнерів). Таким чином, правлячий режим знову отримав додаткові шанси на своє посилення.

Для західної коаліції дана операція, щоправда, дає підстави розширити формат  і ввійти на правах партнера у переговорний процес з Росією, Іраном та Туреччиною та впливати на подальшу долю Сирії. Однак, чи сам Д. Трамп особливо зацікавлений у тривалій військовій присутності в САР? Не забуваймо, що його передвиборна програма базувалася на ідеї посилення економіки США та внутрішніх питаннях, а не зміцненні позицій «світового жандарма», яким вважають США в останні три десятиліття. В своєму інтерв’ю, яке поширено в «Євроньюз» 16 квітня, французький президент Е. Макрон заявив, що напередодні бомбардувань він зміг переконати Трампа не виводити американські війська із Сирії. Проте, чи надовго? Поки на це запитання знову ж таки немає відповіді.

Чимало держав, включно з Україною, підтримали дії «союзу трьох» в Сирії. Проте, подібна атака на суверенну державу не може розцінюватися однозначно. Не вдаючись до акцентів про дієвість міжнародних організацій, створення небезпечних прецедентів для незалежних країн у ХХІ столітті тощо, вважаємо за потрібне навести цитату міністра іноземних справ Італії з його інтерв’ю газеті “Corrierre della Sera”: «Зараз відкриваються нові можливості для переговорного процесу в Женеві на чолі зі спецпосланцем по Сиріїї С. де Містурою. Ми визнаємо результати, досягнуті в Астані. Навіть якщо режим припинення вогню за останній час ослаб, але рішення може бути досягнуте тільки в ООН. Варто використати шок від дій президента Трампа, щоб надати імпульс переговорному процесу». Значить, шок?

У підсумку сирійського конфлікту, з його чисельними кровавими ранами, так і хочеться запитати: скільки ще це буде тривати? А де ти, світе, був тоді, коли все це починалося, коли вбивали демонстрантів, коли розпоясався ІДІЛ, коли сотнями тисяч сирійці тікали з власних домівок? Чому лідери потужних держав чотири роки тому обмежувалися «глибокою стурбованістю» та дипломатичними закликами до стриманості сторін? І у них наступає «шок» лише зараз?

І чому саме тепер, коли на сирійській землі починає трішечки затихати полум’я війни, треба знову його розпалювати з новою силою? Чому «сильні світу цього» міряються силами на чужій землі, піддаючи сирійський народ безкінечному стражданню? Чи потрібно ще мільйон-два сирійських емігрантів до Європи?

Світе, чи тобі не досить?

Д-р Фарід АЛВАШ, голова Дослідницького центру «ДАР»: Демократія. Аналітика. Результат. м. Львів
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments