Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Деструктивна поведінка

Експерти «Дня» — про те, як реагувати на наміри Угорщини блокувати рішення комісії Україна — Грузія — НАТО
2 липня, 2018 - 19:08
ФОТО EUOBSERVER.COM

11—12 липня в Брюсселі відбудеться саміт НАТО, в якому візьмуть участь глави держав і урядів країн-членів цієї організації. Ще в червні під час робочої поїздки до Львівської області міністр закордонних справ України Павло Клімкін анонсував, що наша країна братиме участь у цьому заході в форматі засідання Україна — Грузія — НАТО. Він пояснив обраний формат тим, що і Київ, і Тбілісі мають спільні прагнення набути членства в Альянсі, і здійснюють комплексні, сфокусовані на безпековому та оборонному секторі реформи, цитує його слова Укрінформ.

Проте вчора з’явилася досить невтішна новина: прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан пообіцяв, що блокуватиме будь-яке рішення за підсумками зустрічі з Україною та Грузією  під час саміту НАТО. Про це йдеться в статті «Ніж у спину» від Орбана: Угорщина відновила наступ на Україну в НАТО та в ЄС» (eurointegration.com.ua). При цьому повідомляється, що угорське МЗС направило лист з відповідним «ультиматумом» генсеку НАТО Єнсу Столтенбергу.

Варто зазначити, що це досить несподівана зміна позиції Будапешта. Адже 22 червня відбувся перший раунд засідання українсько-угорської робочої групи високого рівня на Закарпатті, де обговорювалися спірні моменти Закону України «Про освіту». Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто повідомив, що Будапешт офіційно відмовляється від вето щодо проведення окремої зустрічі лідерів НАТО за участі Президента України Петра Порошенка, під час якої будуть обговорюватися питання безпеки в Чорному морі, хоча й не відмовляється від блокування Комісії Україна — НАТО, повідомляє УНІАН.

Ситуацію коментують експерти «Дня».

«У НАТО РОЗУМІЮТЬ ШТУЧНІСТЬ ТАКОГО ПІДХОДУ БУДАПЕШТА»

Володимир ОГРИЗКО, міністр закордонних справ України (2007—2009 рр.):

— Це або черговий тактичний хід для того, щоб «виторгувати» собі щось більше, або не дуже розумний хід, тому що це означає поставити себе проти всього Альянсу.

У НАТО розуміють значення України, як дуже важливого партнера, країни, яка дуже серйозно допомагає в стримуванні російського агресора та забезпеченні в такий спосіб безпеки. Тому, якщо це саме так, Будапешту доведеться зіткнутися з серйозною реакцією з боку своїх же партнерів по Альянсу. І не думаю, що це в інтересах самого Будапешта.

Наскільки мені відомо, останні консультації були цілком адекватними. Те, що я чув від глави МЗС Клімкіна і від міністра освіти Гриневич, говорило про те, що сторони справді, якщо не знайшли на 100%, то дуже серйозно наблизилися до компромісного рішення, яке має влаштувати обидві сторони і що важливо, воно базується на прецедентах, які є в ЄС. Тому заяви Будапешта про те, що це порушує європейські норми, є нерозумними від самого початку.

Тож я би почекав з категоричними висновками і переконався, чи насправді це має місце. Чи, можливо, це буде схожим на тактику американців перед зустріччю президента США Трампа з лідером Північної Кореї Кім Чен Ином, коли за кілька тижнів до зустрічі, США, начебто відмовилися від її проведення. Але насправді це був просто психологічний і дипломатичний тиск на Пхеньян, щоб він пішов на певні поступки. З цього, щоправда, нічого не вийшло, але такий прийом був застосований. Тому я не виключаю, що це бліда копія того, що відбулося раніше в американо-північнокорейських відносинах. Тому я був би обережний у висновках. Нам варто почекати, адже до саміту ще більше тижня і за цей час багато що може змінитися.

Щодо реакції України, то нам треба тримати спокій, не впадати в істеричні реакції, чітко та ясно йти в мовному питанні визначеним курсом, тим більше, що він підтриманий Венеційською комісією. В той же час паралельно, в черговий раз, але дуже інтенсивно, роз’яснити нашим партнерам у всіх столицях країн НАТО і в штаб-квартирі про деструктивний характер такої поведінки, коли одна країна НАТО намагається вирішувати власні проблеми через блокування співпраці структури з Україною. На це, до речі, звернули увагу і в самій штаб-квартирі. Вони абсолютно розуміють штучність такого підходу Будапешта і ми повинні в цьому плані бути послідовними.

В кінцевому рахунку, справа не в якійсь черговій декларації. І якщо ми на цьому саміті НАТО викладемо свою позицію, дамо інформацію, яка нам потрібна, це і буде дуже важливим результатом цього саміту. Рішення про співпрацю давно прийняте. Ми маємо кілька важливих документів, які дозволяють нам робити все те, що потрібно в контексті нашого наближення до НАТО. Одним документом більше — це добре, але це не принципово. Адже не йдеться про те, що нам на цьому саміті повинні дати ПДЧ чи що буде зроблено заяву про те, що Україна через два роки має стати членом Альянсу. Йдеться про технічну, щоденну роботу, яку нам треба виконувати більшою чи меншою мірою. Тому не думаю, що навіть якщо Угорщина заблокує ухвалення якогось документу, ми від цього сильно постраждаємо. У нас достатньо документів, на базі яких ми можемо працювати. Але попрацювати сильно з іншими нашими партнерами по Альянсу — це зараз те, що треба обов’язково зробити.

«КРІМ ПРОБЛЕМ У ДВОСТОРОННЬОМУ ТА БАГАТОСТОРОННЬОМУ ПОРЯДКУ ДЕННОМУ, ОСТАННЄ РІШЕННЯ НІЧОГО НЕ ПРИНЕСЕ»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

— Перш за все, досить добрим сигналом було те, що відновився дипломатичний діалог між Києвом і Будапештом, що відбулися зустрічі міністрів закордонних справ і міністрів освіти в Закарпатській області. Це був хороший початок для того, щоб зняти напругу в нашій співпраці і, відповідно, ліквідувати будь-які перешкоди для інтенсивної кооперації України в межах, зокрема, НАТО. Більше того, це був гарний привід для Будапешта не продовжувати ту політику, яка, в принципі, завдавала їй більше репутаційних втрат, аніж вигод.

На жаль, якщо Угорщина справді вдається до таких кроків у відповідь на відновлений дипломатичний діалог, це не робить честі, насамперед Угорщині. Потрібно було спробувати вирішити двосторонні питання в партнерському дусі двом країнам, не вдаючись до помсти в рамках НАТО.

Варто наголосити, що Угорщина сама програвала від цього, оскільки ключові держави Альянсу не приховували, принаймні у неформальних бесідах, свого нерозуміння, невдоволення тим, що робить Угорщина. Посередницька роль США, тиск Вашингтона на Угорщину також показував, що Будапешт мав би змінити свою політику щодо України, вирішення питань, які стосуються угорської меншини в нашій державі.

Очевидно, що, крім проблем у двосторонньому та багатосторонньому порядку денному, останнє рішення нічого не принесе.

Щодо реакції Києва на такі кроки та заяви, то Україна діяла абсолютно коректно, коли сталася ця дискусія. Україна звернулася до Венеційської комісії за консультацією і порадою щодо того, наскільки закон («Про освіту». — Ред.) порушує чи не порушує права нацменшин. Як ми розуміємо, Венеційська комісія не знайшла таких порушень щодо угорської нацменшини. Тому, здавалося би, щонайменше в юридичній площині, питання вирішено і звинувачення Угорщини в тому, що Україна порушує міжнародні зобов’язання, не мають під собою підстав. Україна так само виявила абсолютну відкритість і готовність продовжувати діалог з Угорщиною з цього приводу. Українська влада продемонструвала готовність проводити переговори із організаціями, які представляють угорську нацменшину щодо того, як впроваджувати в життя закон «Про освіту», аби він не створював перешкод, але посилював насамперед знання учнів угорської нацменшини.

Щодо того, що Україна неправильно зробила, то це підхід до того, як ухвалювався від початку Закон України «Про освіту», коли поправки в закон вносилися в останній момент, що було неочікуваним для партнерів України, позаяк переговори щодо підготовки закону були досить тривалими і кропіткими. І якщо Україна погодила попередньо статті, які мали делікатний характер, зокрема, щодо мови викладання, то якраз у чутливих статтях потрібно було поводитися відповідальніше, щонайменше, не робити поправки в останній момент без відома партнерів.

Тому тут несуть відповідальність обидві сторони. Одна — через політичну недалекоглядність (маю на увазі українських політиків), а інша — через те, що перевищує заходи реагування (маю на увазі Угорщину та її блокування зустрічей по лінії Україна — НАТО).

Щодо причин такої поведінки Угорщини, то для цієї країни питання захисту нацменшин, угорців, які мешкають в інших країнах, завжди носило принциповий характер. Передбачити таку реакцію можна було досить легко. Чого, напевно, не могли передбачити в Україні, так це те, що Угорщина вдасться до таких радикальних заходів, як блокування зустрічей Україна — НАТО, особливо, в той період, коли Україна якраз потребує діалогу по лінії НАТО, в момент, коли Україні перебуває в небезпеці через російську агресію.

Було припущення, що Угорщина особливо сфокусувалася на темі захисту нацменшин в ході передвиборчої компанії. Але, як бачимо, це було до певної міри спрощенням політичної картини в Угорщині. Одним із аргументів називається те, що Росія може впливати на політичний порядок денний в Угорщині. Це не зовсім так, бо угорці уважно ставилися до своїх нацменшин і зокрема, до угорців, які мешкають на Закарпатті, задовго до російської агресії. Проте нині правляча партія «Фідеш» активізувала праворадикальну риторику, яку перехопила в справді проросійської політичної партії «Йоббік». Ця політика користується популярністю серед угорців, але тут теж нічого нового немає, бо права і праворадикальна риторика популярна сьогодні не лише в Угорщині.

Наталія ПУШКАРУК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments