Ніхто не пропонує вам можливості. Їх потрібно вирвати і працювати над ними, це вимагає наполегливості... і мужності.
Індіра Ганді, видатна індійська жінка-політик

«Дух Мюнхена» на Лазуровому березі

Україні життєво необхідно вести активний дипломатичний наступ на європейському напрямі
20 серпня, 2019 - 18:59
ФОТО REUTERS

Бліц-візит Володимира Путіна до Франції знаменний передусім тим, що під час нього російський президент уперше торкнувся теми московських протестів. Відповідаючи на запитання журналіста щодо того, що «під час мирних демонстрацій у Москві було заарештовано багато людей», Путін заявив: «Щодо безладь у Москві. Все це пов’язано з електоральним циклом. У вересні цього року мають відбутися вибори до регіональних органів влади, зокрема московських. 2014 року, коли були попередні вибори, на вибори не допустили приблизно 111 особу. З різних причин виборчі комісії за відповідні порушення цих осіб не допустили до виборів. Цього року до виборів не допущено 57 осіб теж за очевидні порушення під час виборчої кампанії. Там просто сфальсифіковані підписи, як стверджують експерти виборчих комісій». І послався на те, що є судова процедура, в рамках якої декого із відкинутих кандидатів поновили (ось чому спішно відновлювали Митрохіна та кількох інших «слухняних» опозиціонерів!)

Звісно, президент Росії не міг зізнатися в тому, що було сфальсифіковано не підписи, а їхню експертизу, і що опозиційних кандидатів не допустили до виборів лише тому, що вони мали гарні шанси на перемогу над кандидатами партії влади. Ну, а щодо силового розгону протестів Путін повторив стару мантру: «Громадяни мають право на мирні, що відповідають чинному закону протести, а влада має забезпечити реалізацію цих прав. Але ніхто — ні влада, ні якісь групи громадян   — не мають права порушувати чинний закон і доводити ситуацію до абсурду чи до зіткнення із владою. Це порушення закону, і всі, хто винен у цих порушеннях, мають бути притягнуті до відповідальності відповідно до цього ж таки російського закону». І послався на придушення французькою владою акцій «жовтих жилетів». Не уточнивши, щоправда, що останні, на відміну від московських протестувальників, справді вчиняли акти вандалізму.

Еммануель Макрон же дуже м’яко дорікнув Путіну за розгін московських протестів: «У всіх наших країнах зараз відбуваються різні демонстрації, протести, маніфестації. Але що найважливіше? Що коли підписуєш і ратифікуєш якісь договори, треба потім виконувати їхні вимоги. Росія ратифікувала цілу низку міжнародних договорів, конвенцій, у рамках яких країна має надавати своїм громадянам засадничі свободи: свободу слова, свободу висловлювання, свободу зборів тощо. І тому дуже багато людей занепокоєні тими подіями, які відбувалися в Москві: арештами тощо, всіма тими блокуваннями з боку правових органів». І наголосив, що щодо «жовтих жилетів» Франція, на відміну від Росії, всі свої міжнародні звернення виконала: «Ми просто не можемо миритися з такою ситуацією, коли деякі громадяни бачать свої засадничі права, зневажені органами правопорядку. Ось із цим ми миритися не можемо. Тому ми про це поговоримо разом. Треба, щоб громадяни могли, дотримуючись громадського порядку, брати участь у мирних демонстраціях». Говорити, вони, напевно, говорили, лише точно ні до чого не домовилися.

Тепер стало зрозуміло, чому тієї суботи, що передувала візитові, основний мітинг у Москві проводили комуністи, а акції справжньої опозиції були вкрай нечисленними і припинялися поліцією без насильства. Якби в Москві і цього разу було влаштовано щось на кшталт «побоїща 3       серпня», то Путіну було б дуже незручно одразу після цього їхати на Лазуровий берег. Отже, російські спецслужби мають якісь свої неформальні методи впливу на організаторів навіть найрадикальнішого протесту.

Ще Путін говорив про вибух під Сєверодвінськом. Він запевнив публіку, що все під контролем, жодної небезпеки і жодних витоків радіації немає. Йому навіть можна було б повірити, якби лишень російські станції моніторингу в Дубні й Кірові, що відстежують сейсмічні зрушення, звукові коливання та інші зміни, що стосуються ядерних випробувань, через два дні після вибуху на військовому полігоні під Сєверодвінськом не перестали передавати дані до міжнародної мережі Організації Договору про заборону ядерних випробувань. Чиновники знайшли сміховинний привід — проблеми з мережею і зв’язком. Росії тут, звісно, є, що приховувати, тим паче, що Путін так і не відповів на пряме запитання журналіста, що саме випробовували під Сєверодвінськом.

Щодо України Макрон заявив про можливість «скликання «нормандського формату» через кілька тижнів», тоді як Путін наполягає на тривалішій підготовці такого саміту, стверджуючи: «Будь-яка зустріч, зокрема й зустріч у «нормандському форматі», мають давати конкретні результати. І, на мій погляд, треба домагатися того, про що ми домовлялися раніше, безумовно, домагатися, прямувати до цієї мети». І Макрон з Путіним наче погодився: «Ми маємо проводити саміт «нормандської четвірки» за умови, якщо буде справді досягнуто відчутних результатів, а не зустріч заради зустрічі». І ще французький президент закликав «пам’ятати про регіональну роль Росії», що є для України поганим знаком. Раніше лідери Євросоюзу якось не закликали жертву агресії пам’ятати про регіональну роль агресора. І відкладення саміту «нормандської четвірки» на невизначений термін теж Києву нічого доброго не обіцяє. Він багато в чому втрачає підтримку Берліна і Парижа у вигляді безпосереднього тиску на Путіна, і в російського президента розв’язуються руки для нових провокацій на лінії фронту в Донбасі. А мета, про яку згадував Путін, — це встановлення фактичного протекторату Росії над «ДНР» і «ЛНР» у формі «особливого статусу» окупованих територій Донбасу.

На запитання, чому Макрон зближується з Путіним, який не поділяє його ліберальних цінностей, і відбувається це «тоді, як на сході України кризова ситуація стає дедалі глибшою, тоді як існує справжня гуманітарна катастрофа в Ідлібі», французький президент відбувся загальними словами про те, що «в нас є результати конкретні, є зрушення. Щодо України ми також зараз вирішуємо цілу низку складних питань». І не приховав зацікавленості в розвитку економічних зв’язків із Росією: «В економічній сфері у нас великомасштабні проекти в різних галузях, де ми продовжуємо просуватися вперед, де Францію належно цінують. Якби, приміром, ми сказали собі: ми не згодні з Росією з цілої низки питань, тому ми відвернемося і дивитимемося в інший бік. Чи відповіло б це інтересам Франції? Я переконаний в тому, що ні. І я впевнений, що навіть коли у нас є розбіжності з цілої низки питань, треба зробити все задля того, щоб реанімувати відносини між Росією та Європою, тому що в цьому її доля». Вочевидь, заради такої «належної оцінки» можна не дуже часто згадувати і про Ідліб, і про Донбас. А заради відносин Росії і Європи можна забути про неповагу Москви до європейських ліберальних цінностей.

Аби боротися з такими «мюнхенськими» настроями, Україні життєво необхідно вести активний дипломатичний наступ на європейському напрямі, щоразу нагадуючи про порушення Росією взятих на себе зобов’язань і про необхідність виведення російських військ та озброєнь з Донбасу як умови стійкого врегулювання, як політикам, так і європейській громадськості.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ