Ганна ГОПКО: «Невже лава запасних така коротка?»

Днями Президент України Петро Порошенко зробив два нові кадрові призначення в українській дипломатичній службі: затвердив послом нашої держави у Вірменії генерал-лейтенанта та колишнього українського воєначальника Петра Литвина, а послом у Республіці Перу Ігоря Тумасова. Тексти указів про це оприлюднені на сайті Адміністрації Президента.

Рішення щодо призначення Литвина спричинило хвилю незадоволення. Адже як випливає з офіційної біографії Петра Литвина, він закінчив Київське вище танкове інженерне училище, Національну академію оборони України та служив на різних офіцерських посадах. Але про досвід роботи на дипломатичній службі не зазначається. Крім цього, в ЗМІ багато разів писали і на засіданні у середу народний депутат Юрій БЕРЕЗА це повторив: «Петро Литвин, який покинув своїх солдатів у секторі «Д» на сході України. Петро Литвин, через якого, можливо, я мав утратити зі своїми побратимами життя».

Варто нагадати, що родина Литвинів є досить відомою в українській політиці. Брати Петра Литвина: Володимир і Микола також обіймали високі посади. Володимир Литвин був головою Верховної Ради та главою Адміністрації Президента, а Микола Литвин — генерал армії України, був головою Державної прикордонної служби. «Хочу нагадати, що є героїчна сімейка, представник якої сидить тут у залі, вітав Харківські угоди, а потім кожного разу, коли виступає, таврує Українську державу й українців... А ще один герой — новопризначений посол України у Вірменії», — зазначив також у своєму виступі Юрій Береза.

«Пане Президенте, подивіться в очі матерям тих, хто не повернувся з цієї війни..., — продовжив народний депутат. — Призначення Литвина — це підтвердження тієї тези, що в цьому залі є корупція... На жаль, дуже багато сплачують із держави-агресора для того, щоб такі, як Литвин, і далі впливали на державну політику України. Хочу ще раз звернутися до міністра закордонних справ Клімкіна. Друзі, ви перейшли межу... Я знаю, що в іншій країні таким послом така людина не має права бути. Ганьба».

Розкритикувала рішення Президента і голова комітету Верховної Ради в закордонних справах Ганна ГОПКО. Вона нагадала, що її комітет відстоював положення про те, щоб кандидати на посади послів проходили попередні консультації, для того, щоб комітет міг «відсіяти непрофесійних людей, які ганьблять Україну». «Натомість ми бачимо, як Петро Порошенко призначає «своїх». Невже лава запасних така коротка? Невже в українській дипломатичній службі немає людей, які можуть представляти Україну гідно? Перед тим ми бачили інші кадрові призначення. Я тепер розумію, чому Порошенко ветував Закон України «Про дипломатичну службу», який ми ухвалили 5 квітня тут, 276 депутатів. Йому не подобалися консультації в профільному комітеті. І це питання не тому, хто працює в комітеті. Це питання інституцій, того, за що боролися люди після Майдану, щоб незважаючи на те, хто яку посаду обіймає, інститути захищали права людей», — наголосила вона.

Як це призначення коментують експерти?

«МИ БАЧИМО СЛАБКУ КАНДИДАТУРУ І СЛАБКЕ ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ, ЩО СВІДЧИТЬ ПРО СИСТЕМНУ ПРОБЛЕМУ»

Богдан ЯРЕМЕНКО, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»:

— Призначення Петра Литвина послом України у Вірменії — ілюстрація системної проблеми у сфері управління зовнішньополітичною діяльністю України. Відповідно до Конституції, Президенту України (що не характерно для парламентсько-президентської системи) надані виконавчі повноваження: він не тільки представляє Україну в міжнародних відносинах, а й фактично керує всією зовнішньополітичною діяльністю, до того ж — дуже ретельно охороняє своє право бути не контрольованим.

Нещодавно в Законі «Про дипломатичну службу» парламент зробив спробу затвердити положення про консультації в парламентському комітеті при призначенні послів, що Президент заветував. Хоча, щоправда, він вніс пропозицію про представлення кандидатів на посади послів у комітеті, але представлення та консультації — це різні речі, адже представлення — це форма ознайомлення, а консультації — форма погодження, а отже, форма контролю. А в нас немає контролю з боку громадськості та парламенту за зовнішньополітичною діяльністю. Тому Президент, керуючись тим, що в нього є конституційні повноваження, ухвалює рішення на власний розсуд.

В даному випадку це рішення підлягає критиці з усіх точок зору. По-перше, сама кандидатура не зрозуміла. Чому військовий, а не дипломат, який знає вірменську мову або розуміється на тонкощах дипслужби? Невже немає кращої кандидатури? Причому, військовий дуже неоднозначної, на жаль, репутації, пов’язаної з Іловайською трагедією. До того ж він є братом Володимира Литвина. Очевидно, це призначення базується саме на таких зв’язках і на кумівстві. Жодних професійних рис, знань, навичок для роботи на посаді посла і ще й у такій складній країні, з якою в нас маса принципових протиріч, немає. Я не розумію, чим його кандидатура краща за кандидатуру будь-якого завідуючого відділу в МЗС.

По-друге, чому саме зараз призначається посол у Вірменії. Адже це країна, яка є союзником Росії, офіційно проголосувала проти резолюції ООН на підтримку територіальної цілісності України, отже, Вірменія не визнає територіальної цілісності нашої держави. І відсутність там посла України може розглядатися однією з форм незгоди з її позицією. Це слабкий, але демарш.

Тобто ми бачимо і слабку кандидатуру, і слабке політичне рішення, пояснити яке неможливо, тому що, як добираються кадри, на яких підставах, за якими критеріями, абсолютно не зрозуміло, адже це відбувається за закритими дверима і ставнями в Адміністрації Президента.

Усе це свідчить про те, що дипслужба перебуває в стані занепаду, і вже гірше навряд чи може бути. Зовнішньополітична служба перетворилася на PR-відділ для Президента. І це пов’язано не тільки з Порошенком, така ситуація сформувалася достатньо давно і була фактично при всіх президентах. Президент має право призначати послів на власний розсуд, але чи є в цьому доцільність і які критерії при реалізації цього права використовуються, ми не знаємо. І це велика проблема.

«ВРАХОВУЮЧИ ПУБЛІЧНИЙ РОЗГОЛОС, ПРЕЗИДЕНТУ ВАРТО БУЛО Б ПОЯСНИТИ СУСПІЛЬСТВУ, ЧИМ КЕРУЄТЬСЯ ТАКЕ РІШЕННЯ»

Василь ФIЛIПЧУК, голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень:

— Є два різні типи призначення послів у різних країнах. Наприклад, у США — в переважній більшості, це суто політичні призначення, в той час, як у європейських країнах послами призначають кадрових дипломатів. В Україні зазвичай послами призначають високопоставлених кадрових дипломатів, які певний час працювали на дипломатичній службі і відповідають вимогам, які висуваються до посади посла. Хоча, певна частина призначень відбувається політично: на посади призначаються люди, які мають певну політичну вагу.

Якою була логіка призначення даної особи послом у Вірменії — не зрозуміло. З одного боку, це точно не кадровий дипломат, який пройшов дипломатичну службу і може обіймати цю посаду. З іншого боку — це і не політик. Це результат якихось особистих рішень з боку Президента. Враховуючи неоднозначність даної особи, напевно, в нього були якісь підстави для того, щоб зробити це призначення.

Вірменія — не країна «великої сімки» і не країна з першої п’ятірки найбільших пріоритетів. Але це важлива для нас країна: в нас велика вірменська діаспора, є певні інтереси, ми маємо партнерство з Азербайджаном, а азербайджансько-вірменські відносини є дуже непростими. Тому на цю посаду варто було б призначити висококваліфікованого кадрового дипломата. Вимоги там дуже високі. Всі в дипслужбі пам’ятають колишнього посла Олександра Божка, який тривалий період був у Вірменії і забезпечував підтримку хороших відносин між нашими країнами.

Враховуючи публічний розголос, Президенту варто було би пояснити суспільству, чим керується таке рішення. Це не є особиста патронатна служба для глави держави чи посади на його фабриці. Це державні посади, які вимагають державного мислення і державницької відповідальності. Є питання, чи справді при цьому призначенні дотримувалися критерії державницької відповідальності.

Питання є суспільно важливим і значимим, тому Президент повинен дати пояснення суспільству, чому він зробив таке призначення, чим керувався.

Ще один аспект полягає в тому, що це рішення ставить під сумнів довіру до дипломатичної служби. В нас багато кадрових хороших, якісних дипломатів. Посольська посада — це не синекура. А таке враження, що вона нею є: ти хороший друг президента, тебе не можуть тут прилаштувати, тоді йди попрацюй послом на хорошу зарплату, плюс у тебе посольська резиденція, автомобіль, водій тощо. Враження, що іноді рішення приймають саме для того, щоб задовольнити користь друзів. Дуже не хотілось би, щоб це було правдою.