Герої та злочинці післявоєнної країни

«Він — наш герой, герой сербського народу», «велика людина», «легенда», — кажуть боснійські серби, люди різного віку, відповідаючи на питання журналістів про те, що вони думають із приводу постаті Ратко Младича, командуючого сербським військом під час війни в Боснії. Ці інтерв’ю з перехожими на вулицях сербській частини Сараєва та у Сребрениці були записані журналістами різних медіа 22 листопада 2017 року. В цей день Міжнародний трибунал для колишньої Югославії засудив екс-начальник головного штабу Війська Республіки Сербська генерала Ратко Младича 1992 — 1995 рр. до довічного ув’язнення. За 22 роки після закінчення війни в Боснії та після шести років судового процесу суд визнав колишнього командуючого силами боснійських сербів винним у геноциді у Сребрениці (де було вбито понад 8000 мусульман, чоловіків та хлопчиків), терор населення Сараєва шляхом обстрілів під час облоги міста (коли загинуло 10 тис. людей) та інших воєнних злочинах і злочинах проти людяності.

«Чи був геноцид у Сребрениці?», — запитує кореспондент у мешканців сербського Східного Сараєва. «Ні», — відповідають люди.

«Дякуємо за російське «Ні», — пам’ятник із таким написом нещодавно встановили в Східному Сараєві. Монумент споруджено на честь колишнього представника Росії в Організації Об’єднаних Нації Віталія Чуркина, який два роки тому заблокував рішення Ради Безпеки ООН про визнання масового вбивства мусульман у Сребрениці геноцидом.

Геноциду не було, Младич — видатна постать. Такої думки дотримується і нинішній мер Сребрениці, Младен Груйчіч. Він серб, минулого року йому вдалося виграти місцеві вибори. Перед війною більшість населення Сребрениці становили боснійці-мусульмани. Тепер у місті живе 55% сербів і 45% боснійських мусульман. Груйчіч здобув перемогу, заручившись підтримкою 54,4% містян.

Коментуючи вирок Гаазького трибуналу, градоначальник Сребрениці заявив, що серби вдячні генералу за те, що він врятував їх «від переслідування та знищення», і рішення суду лише зміцнить міф про героїчного генерала у сербському народові.

У день вироку в Гаазі серби вивішували банери та клеїли плакати на честь генерала Младича та проводили мітинги на його підтримку.

А тим часом боснійці-мусульмани, родичі загиблих, дякували своєму Богові за вирок Гаазького трибуналу. Жінки середнього та похилого віку, матері, сестри та дружини вбитих у Сребрениці чоловіків та хлопчиків, зібралися разом та крізь сльози дивилися телетрансляцію засідання суду.

У боснійців є свої герої.

2008 року, після розгляду апеляції, Міжнародний трибунал по колишній Югославії виправдав колишнього командира боснійських сил територіальної оборони у Сребрениці Насера Орича. Його звинувачували у вбивстві полонених сербів у 1992 — 1993 рр. та організації нападів на 50 сербських сіл і вигнання їх жителів, але причетність Орича до скоєння злочинів не було доведено.

За шість років, 2014 року, Сербія видала міжнародний ордер на арешт колишнього командувача військового угруповання боснійських мусульман у Сребрениці. Його арештували 2015 року в Швейцарії і екстрадували до Боснії та Герцеговини.

У жовтні 2017 року суд БіГ знов виправдав Насера Орича.

Боснійці вважають «захисника Сребрениці» героєм.

Серби — незважаючи на виправдання його судом — військовим злочинцем.

Дейтонські мирні угоди «розвели» боснійців, сербів та хорватів у паралельні реальності, де в кожного народу є свої лідери, свої герої, своя пам’ять, свої трагедії та своя дійсність. Дітей у школі навчають різної історії своєї країни: боснійців вчать за боснійськими посібниками, сербами — за сербськими, хорватів — за хорватськими. А новини кожен народ узнає зі своїх газет та своїх телеканалів.

Громадяни Боснії і Герцеговини різних національностей можуть жити в одному місті чи селі, в сусідніх домівках, ходити одними вулицями, але вони живуть у різних Босніях. Ці Боснії існують в один і той самий час, в одному й тому самому просторі, але в людському вимірі вони не перетинаються.

Дейтонське «ноу-хау», коли світовому співтовариству вдалося встановити мир без примирення, припинити бойові дії, але не вирішити сам конфлікт, змушує Боснію і Герцеговину жити в режимі постійного розколу, підтримуючи та плекаючи це розділення.

Цей розкол забезпечує мирне співіснування народів, що живуть у стані ворожнечі. Поки між народами немає ані взаємодії, ані тісних контактів, мир забезпечено. Немає точок дотику — немає суперечок, отже — немає загострення конфліктів. Утім, у таких умовах єдина держава трьох народів існує суто формально.

Дейтонська Боснія і Герцеговина продовжує своє дивне, розколоте існування, вже 22 роки.

Поки що проблему функціонування розділеної на етнічні анклави держави вирішують за рахунок дії тимчасового режиму керування за участю іноземних «емісарів», що триває вже понад двох десятиліть, і щорічного продовження мандата миротворчої місії, що присутня в БіГ уже чверть сторіччя. Але зрозуміло, що довго так тривати не може.

За планами міжнародної спільноти, після закінчення війни боснійські серби, хорвати та мусульмани мали викинути з голови суперечливе, конфліктне та примарне — як здається прагматичним європейцям та американцям — минуле та почати, без взаємних образ та звинувачень, разом будувати нову, успішну країну. Але спільні матеріальні інтереси — економічний розвиток, безпека, стандарти життя — як з’ясувалося, не об’єднують людей різних національностей у один народ, якщо в них немає єдності в поглядах щодо історії держави, в якій вони проживають, якщо зберігаються протилежні погляди щодо того, кого вважати героєм, а кого — злочинцем.

Спільні герої виявилися для Боснії і Герцеговини тим фактором, без якого не можна побудувати єдину країну та забезпечити її розвиток. І, напевно, це правило діє не тільки на Балканах.