Свобода, друже мій, священна, це одна з найбільших цінностей, яку ми повинні врятувати за будь-яку ціну.
Ернесто Сабато, аргентинський письменник, фізик і художник

Iммігрант Шредінгера

або Про реальний внесок біженців у європейську економіку
7 вересня, 2017 - 11:01
ФОТО РЕЙТЕР

Коли керівники країн Центральної та Східної Європи намагаються пояснити, чому вони не хочуть приймати біженців, то частенько суперечать один одному. Одні стверджують, що біженці забирають робочі місця у місцевих жителів: це означає, що біженці люблять багато працювати. А інші скаржаться на те, що біженці живуть за рахунок соціальної допомоги, а це означає, що вони працюють дуже мало.

Наприклад, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан доводить перше. 2015—2016 рр. його уряд витратив понад 50 млн євро ($59 млн) на рекламу проти іммігрантів, у тому числі на рекламні щити, які попереджають іммігрантів, що вони не повинні посідати робочі місця місцевих жителів.

Натомість чеські політики, наприклад, колишній віце-прем’єр Андрій Бабиш, міністр внутрішніх справ Мілан Хованец і колишній президент країни Вацлав Клаус, називають біженців і мігрантів нахлібниками, які поклали око на щедрі виплати соціальної допомоги. При цьому, на думку нинішнього президента Чехії Мілоша Земана, всіх цих шукачів допомоги можна віднести до однієї категорії — «мусульмани».

У світлі таких суперечливих уявлень про біженців у Центральній і Східній Європі з’явився популярний мем — іммігрант Шредінґера. Це нагадування про кота Шредінґера, знаменитий приклад, що описує парадокс у квантовій фізиці, коли елементарна частинка може одночасно перебувати у двох полярних станах — так само, як і кіт, закритий у камері, є одночасно мертвим і живим, поки його не обстежили.

За даними «Європейського соціального дослідження» (ESS), у країнах Європи немає порозуміння з приводу впливу біженців і мігрантів на робочі місця — чи посідають вони ті, що вже існують, чи ж насправді створюють нові (див. графік вище). Ми, колектив учених і журналістів Odlisnost («Відмінність»), проаналізували 20 емпіричних досліджень з метою з’ясувати, як іммігранти вплинули на становище працюючих місцевих жителів у країнах Європи та Близького Сходу в 1990—2015 роках. Якщо коротко, ми практично не знайшли підтверджень заявам про те, що згода прийняти розумну кількість біженців і мігрантів із країн, що розвиваються, позбавить місцевих працівників зайнятості.

Так, звичайно, багато хто із тих, хто не вірить, що іммігранти забирають роботу в місцевого населення, все ж незадоволені тим, що приїжджі платять мало податків. У цьому є частка правди. Зростаючий відсоток іммігрантів, які прибувають із країн, що розвиваються, — це менш освічені працівники (особливо жінки), що може призвести до зниження прибутків і загального рівня зайнятості серед іммігрантів.

Проте мігранти як з високою, так і з низькою кваліфікацією допомагають ефективному розподілу праці в країнах, які приймають, тому що через культурні відмінності їм важче конкурувати з місцевими. Проаналізовані нами дослідження показують, що іммігранти з ближнього зарубіжжя створюють невеликий знижувальний тиск на зарплати місцевих працівників із низькою кваліфікацією. Але у випадку з іммігрантами з більш далеких країн такого негативного ефекту не спостерігається.

Якщо узагальнювати, люди з країн з іншою культурою приносять інші навики та свіжі ідеї в економіку країни, що приймає. Є переконливі свідчення, завдяки  яким можна зробити висновок, що різноманітність щодо походження працівників з вищою освітою позитивно корелює із зростанням продуктивності й економіки. У США іммігранти в першому або другому поколінні заснували понад  40% компаній зі списку Fortune 500, у тому числі Google, Apple і Amazon.

Це не дивно. Річ у тому, що мігранти нерідко виявляються освіченішими людьми, ніж їх співвітчизники, що залишилися удома. 2015 року відсоток іракців і сирійців із вищою освітою, що попросили притулоку в Австрії, був таким же, як відсоток людей з вищою освітою в самій Австрії. Це означає, що економічний внесок іммігрантів із далекого зарубіжжя може в реальності виявитися навіть більшим, ніж внесок тих, хто приїхав із сусідніх країн.

Економіст з університету Лувена Фредерик Док’є разом із колегами досліджував тему економічного впливу іммігрантів із країн, що розвиваються, на бюджети, зарплати та споживчі ринки у країнах, що приймають. Їхня робота зараз готується до публікації. Вивчивши імміграцію в 20 країнах ОЕСР в 1991—2015 роках, вони з’ясували, що місцеві жителі значно виграли завдяки внеску іммігрантів у економіку.

Аргумент, який часто наводять політики, промовці проти іммігрантів, про те, що біженці та мігранти приїжджають у європейські країни, аби поживитися за рахунок програм соціального захисту, виглядає дивно вже з першого погляду. Німеччину та Швецію зазвичай вважають державами, які виплачують найбільші суми соціальної допомоги, проте єдиного потоку людей до цих двох країн не спостерігається. 2016 року сирійці справді мігрували до Німеччини та Скандинавії. Проте еритрейці часто прямували до Швейцарії, а багато афганців попросили притулку в Угорщині.

Економісти, що розглядають це питання крізь призму «теорії виявлених переваг», можуть доводити, що біженці приймають логічні рішення та прагнуть у країни, подібні до Німеччини, через їх низький рівень безробіття. Проте в учених, які аналізують неекономічні дані (і не в останню чергу дані опитування мігрантів), є переконливі причини сумніватися в такому припущенні.

Річ у тому, що люди, які просять притулку, до прибуття до країни зазвичай погано уявляють стан ринку праці в цій країні й умови виплати соціальної допомоги. З більшою вірогідністю вони потрапляють туди в результаті випадкових обставин. А якщо вони свідомо обирають якусь країну, то, як правило, шукають або ті місця, де вже живуть їхні співвітчизники чи родичі, або ж ті, де їм уже знайома мова, завдяки колишнім колоніальним зв’язкам.

Інтуїтивно може здатися цілком правдоподібним, що біженців ваблять країни, де оформлення біженців проводиться швидше, а субсидії щедріші. Проте неодноразові дослідження так і не змогли встановити якої-небудь значимої кореляції між умовами допомоги та вибором тієї чи іншої країни біженцями. Мізерні знання біженців про умови надання притулку в різних країнах частенько засновані на чутках, які вони дізналися від контрабандистів, а ті мало піклуються про інтереси біженців.

Націоналістичні політики, поза сумнівом, відкинуть іммігранта Шредінґера як ліберальну вигадку. Але цей мем матиме популярність до того часу, доки націоналісти ховатимуться за термінами популярної економіки. Результат дебатів про імміграцію повинні визначати оцінки її реальних переваг, а не політика страху.

Проект Синдикат для «Дня»

Роберт Роуторн — почесний професор економіки Кембриджського університету. Давид Ружичка — редактор і один із засновників сайта Odlisnost («Відмінність»).

Роберт РОУТОРН
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments