У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю
Євген Коновалець, український політичний і військовий діяч

Канонада салюту й обстрілу

Все, що призвело до Другої світової війни, остаточно забуте. Якби не пандемія, яка перенесла парад перемоги у Москві, ми виявилися б свідками сумного й огидного видовища...
7 травня, 2020 - 19:30
ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА

Наближення травневого магічного числа 9 несе в собі нервозність і загострення суспільних настроїв. Принаймні в колишніх радянських республіках, де метафора «рука Москви» не означає іносказання. Кремль витрачає багато сил і грошей, щоб повернути час назад, щоб пам’ять про війну не притуплялась, усупереч природі людини, і в пропагандистському морозильнику зберігали товарний вигляд ідеї з вичерпаним терміном придатності. Приватизація перемоги радянського народу окупається, вона дозволяє путінському режиму девальвувати внесок інших народів у позбавлення від Гітлера і відрізнятися від нього в кращий бік.

Багато років тому, коли ще існував Варшавський договір, мені доводилося зустрічати 9 травня у Празі, де дата капітуляції фашистської Німеччини збігалася з днем визволення міста. Тоді, в середині 80-х років минулого століття, у чехів не було великої радості з цього приводу. На травень 1945 року наклався серпень 1968 року, який затьмарив свіжої пам’яттю вчорашню. Офіційні церемонії тривали, але щирості в них вже не було. (Мій батько звільняв Чехію, тому про настрої, які панували тоді, я знаю від нього). Часом не лише лікує рани, він дозволяє оцінювати події з висоти нових, більш точних знань, не схильних до емоційного суб’єктивізму їх учасників. Але Кремль, усупереч евристиці історії про Другу Світову війну, виділяє з неї лише один фрагмент Великої Вітчизняної, перетворюючи трагедію загибелі 75 мільйонів людей на планеті на сюрреалістичне дійство, сенс якого — реанімація давно згаслих пристрастей разом замовчуванням давно назрілих проблем. Завдяки старанням путінського режиму день 9 травня перетворився на гігантську буфонаду, наповнену бутафорією в дизайні середини минулого століття, його музикою, танцями і загримованими у ветеранів «дітьми війни» від 3 до 80 років. І це не просто задум режисерів «масових заходів», це ще й вимушена обставина. Назвався грибом — лізь у кузов, диктує російське прислів’я. Країна, що стала правонаступником СРСР, змушена використовувати його головну перемогу, той короткий період із 1941-го по 1945-й, коли цивілізований світ дивився на Радянський Союз із симпатією, розділяючи біль його втрат і маючи надію на повернення гігантських територій у русло цивілізації. Другий раз ці симпатії проявилися в горбачовські часи, але вони неприйнятні для нинішнього проекту реконструкції імперії. Авторам радянського ренесансу нічого не залишалося, крім 1945-го. Придивляючись до нинішніх спроб російського керівництва з’єднати в одне героїчне дійство всі події XX століття, неважко помітити, що з 70-річного періоду будівництва комунізму за зразок узято тільки сталінські часи і теперішні, тобто періоди сплесків агресивної поведінки.

Але, хоч як би не прагнули у Москві знову використати катастрофу народу заради відбілювання іміджу і зубів сталінської імперії, затія провалиться. Занадто багато найважливіших подій для планети відбулося наприкінці XX і початку XXI століть, щоб продовжувати триматися за зотлілі шинелі солдатів, які воювали три чверті століття тому. Горе воєн застигає в обелісках. Для наступних поколінь мають значення лише винесені з них уроки. Сучасний світ поки таких не зробив. Стикнувшись із глобальною небезпекою вірусної пандемії, міжнародне співтовариство виявилося розгубленим і роз’єднаним, як і в 1939 році, перед обличчям коричневої чуми. Ми стали свідками тріумфу авторитарної волі Д. Трампа, В. Путіна, Р. Ердогана, В. Орбана, Сі Дзиньпина, яка методично знищує міжнародні організації та договори, що виникли в повоєнний час. Фашизм, звичайно ж, не повториться, як ніколи не повторяться пунічні війни, інквізиція, Термідоріанський переворот, червоний жовтень, червоні кхмери... У творчості подій історія працює, швидше, принтером, ніж ксероксом. Кожне нове явище не є копією попереднього. Твердження «це не повинно повторитися», яке часто говорилось у публічних спогадах про Другу світову війну, саме по собі має апріорний характер. Тим більше, коли звучить із вуст керівників держав черговою фразою, ніяк не пов’язаною із сучасним контекстом політики. Реальність же показує протилежне: все, що призвело до Другої світової війни, остаточно забуте. Якби не пандемія, яка перенесла парад перемоги у Москві, ми виявилися б свідками сумного й огидного видовища. Брязканням зброєю на головній площі країни-окупанта, яка начхала на всі міжнародні зобов’язання, цілком могли милуватися спадкоємці Де Голля, Рузвельта, Трумена і Черчилля, підтримуючи своєю присутністю режим, який оголосив їм гібридну війну.

ПОЗИВНИЙ ДИКИЙ МІЧМАН / ФОТО АННИ ЧАПАЛИ

Безумовно, про травень 1945-го треба пам’ятати, вшановувати загиблих і тих, хто вижив у кривавій м’ясорубці, розпочатій двома видатними лиходіями епохи за потурання їх союзників, які шукали своїх вигод у глобальному конфлікті. Друга Світова війна — справа рук не лише чотирьох осіб на букву «Г» у керівництві третього рейху. Вона — складний і заплутаний ланцюг таємних пактів, публічних змов, зрад, злочинів, скоєних арміями всіх країн проти мирного населення. Вона результат насильницької боротьби за національне панування і результат відмови від принципів міжнародного співробітництва.

Надамо історикам розбиратися в хитросплетінні інтересів і дій 190 країн, які взяли участь у битвах 1939—1945 років. Надамо совісті голосно говорити про антигуманні акції переможених і переможців. Надамо архіви для публічного аналізу страшних років. Але закриємо всі лазівки для інсинуацій, лицемірства і брехні про Другу світову війну. Вона не закінчилася, перетворившись спочатку на холодну війну, а тепер на гібридну, що проходить по лініях фронтів Другої світової.

Радянська пропаганда тривалий час вселяла нам ідею про віроломство Заходу, що опустив залізну завісу над визволеною Червоною армією Європою. Але ялтинську декларацію 1945 року, яка проголосила вільні демократичні вибори у всіх країнах континенту, порушив Радянський Союз, відмовившись їх проводити, як і відновлювати мирне життя. 12 травня 1945 року, коли маршал Г. Жуков доручив коменданту Берліна, генерал-полковнику Н.Берзарину відновити електропостачання міста, але він не міг цього зробити, тому що обладнання електростанції вже було вивезено до СРСР іншими відомствами. Епічна картина насильства і грабежу Німеччини весни і літа 1945 року ніяк не нагадує панораму «звільнення». Як саме це відбувалося і як стикнулися на руїнах переможеного ворога союзні армії, можна прочитати у книзі центру військової історії США «Місто стає символом» (https://history.army.mil/html/books/045/45-4/cmhPub_45-4-1.pdf), опублікованій 2017 року. Лише один приклад, яких багато. На відміну від радянських та російських досліджень тих подій, це не переможний панегірик, а документальне підтвердження трагедії, наслідки якої продовжують впливати на світ. Саме так ми зобов’язані дивитися на зіткнення цивілізації з ідеологіями і режимами, які підривають основи мирного співіснування народів і націй.

Лише через рік після перемоги над фашистською Німеччиною Вестмінстерський коледж містечка Фултон штату Міссурі запросив У. Черчилля прочитати студентам лекцію Гріна. Була така традиція цього навчального закладу — говорити про найбільш важливі проблеми світу, називаючи діалог ім’ям свого випускника, знаменитого адвоката Джона Гріна. Науковій події, що відбулася 5 березня 1946 року, судилося стати епохальною і не втратити злободенності понині. В історії вона має дві назви. Одна — «Фултонська промова», інша — «М’язи миру» (Sinews of Peace), яка краще передає зміст аналізу.

Храм Миру не буде побудований, а якщо й буде, то незабаром розвалиться на шматки, і ми повернемося на блискучих крилах науки у кам’яну добу, не знайшовши сил боротися з режимами ненависті і злоби, попереджав Черчилль. Він мав на увазі держави, чий контроль над простими людьми здійснюється різноманітними за формою поліцейськими урядами, де незмінну владу уособлюють або диктатори, або компактні олігархії, що діють через привілейовану партію і політичну поліцію у своїх інтересах.

Його послання адресоване насамперед Заходу. «Проповідуймо те, що ми практикуємо — практикуймо те, що ми проповідуємо». Фраза, яка особисто мені здається найбільш суттєвою для пояснення нинішнього розбалансованого світу. За багато десятиліть, що минули після Другої світової війни, він об’єднаний залежністю від глобальної економіки і глобальних засобів комунікацій. Але морально і політично роз’єднаний, як і в 40-ві роки минулого століття. В рамках окремих держав проводиться егоїстична національна політика, що не дозволяє вирішити проблеми всього людства, пов’язані з пандемією, зміною клімату, бідністю і беззахисністю малих країн перед обличчям віроломного агресора.

Всім нам, я маю на увазі не тільки українців, треба відмовитися від поглядів на війни, властивих громадянам стародавнього Риму. Хоча й там були полководці, солдати яких не зривали жодного яблука на місці стоянок у садах ворожої країни. І якщо вже ми дістаємо зі своїх сімейних альбомів фотографії близьких, які воювали і загинули тоді, то не маємо права забувати вбитих снарядами й кулями, що летять просто зараз, у момент читання цієї статті. Вони випущені з боку окупантів нашої Батьківщини, які святкують 9 травня як день, коли переможцю дістається все і сила забезпечує безкарність. У цей день артилерійські обстріли та артилерійські салюти зливаються в одну канонаду. 

Олександр ПРИЛИПКО
Газета: 
Рубрика: