Конференція в Берліні: без конкретики

Берлінська конференція щодо Лівії виявилася короткочасною та мало результативною. Почнемо з того, що ще до закінчення її залишили три таких ключових учасника як президент Росії Володимир Путін, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган і державний секретар Майк Помпео. Крім того, так і не вдалося організувати прямі перемовини між головою уряду національної згоди Лівії Фаїзом Сараджем і головнокомандувачем Лівійською національною армією Халіфом Хафтаром, що було однією з головних цілей конференції. Напередодні зустрічі в Берліні за наказом Хафтара на східному узбережжі було припинено відвантаження нафти, прибутки від якої надходили в розпорядження уряду в Тріполі. Як зізналася організатор конференції Ангела Меркель, «ми домовилися, що потрібно діяти послідовно, крок за кроком, і реагувати лише на кожен наступний крок! Ми обійшлися без конкретики...» Простіше кажучи, жодних конкретних домовленостей, пов’язаних з урегулюванням лівійського конфлікту, досягнуто не було.

Також не зрозуміло, що мав на увазі очільник МЗС Німеччини Хайко Маас, коли заявив: «У нас є ключ для врегулювання конфлікту, який тепер потрібно вставити в замок і обернути». Боюся, що поки немає ні ключа, ні замка. Вдалося домовитися лише про те, що всі учасники конференції більше не поставлятимуть зброю сторонам лівійського конфлікту. Проте жодного покарання за порушення  ембарго зброї не передбачено, так само як немає і контролю за його дотриманням на кордонах і в портах Лівії. Тому важко сумніватися в тому, що постачання зброї та боєприпасів до Лівії продовжиться, як мінімум, у колишньому обсязі.

Невипадково голови делегацій трьох основних гравців у Лівії покинули конференцію ще до ухвалення підсумкових документів, передовіривши їх підписання своїм заступникам. Також для ведення перемовин щодо підготовки довгострокового перемир’я в Лівії, де зараз діє режим тимчасового припинення вогню, буде створений військовий комітет, до якого ввійдуть по п’ять представників сторін, що конфліктують у Лівії. Його перше засідання повинно відбутися найближчим часом у Женеві. Але, як можна зрозуміти, у складі цього комітету не буде ні Сараджа, ні Хафтара, а без них домовленості про міцний мир у Лівії не буде.

Сергій Лавров після закінчення конференції висловлював обережний оптимізм, але, як і щодо Меркель, це більше схоже було на хорошу міну при поганій грі. Російський міністр заявив, що, створивши військовий комітет, «лівійські сторони зробили маленький крок уперед у порівнянні із зустріччю, яка відбулася 13 січня в Москві». Він також додав, що «ті країни, які мають вплив «на землі» в Лівії, сьогодні також зобов’язалися не робити будь-яких кроків, які спонукають лівійські сторони до відновлення повноформатних бойових дій, і стимулюватимуть збереження перемир’я, його консолідацію, його зміцнення». А ось в останньому можна засумніватися. Завершальні ж слова Сергія Вікторовича про те, що «в цілому ми вважаємо конференцію вельми корисною. Зрозуміло, що вирішувати, зрештою, самим лівійцям. Зрозуміло, що розпочати стійкий, серйозний діалог між ними поки не виходить, дуже великі відмінності в підходах» можна розцінити, як завуальоване визнання провалу конференції.

В інтерв’ю німецькій пресі Сарадж заявив, що в разі провалу перемовин він закликатиме до відрядження до Лівії міжнародного миротворчого контингенту. Він, імовірно, вважав за краще б, аби основою цього контингенту були  союзні йому турецькі війська (Анкара поки що вважає за краще називати їх «військовими інструкторами», не розкриваючи їхню чисельність). Тим паче, що жодна інша країна, що брала участь у конференції в Берліні, не висловила бажання відрядити до Лівії своїх солдатів для встановлення миру. Категорично проти турецьких військ у Лівії виступає Хафтар, який усе ще сподівається на військову перемогу та розраховує грати вирішальну роль у єдиному лівійському уряді та контролювати Західну Лівію. Натомість Сарадж, мабуть, сподівається на фактичний поділ країни, із збереженням лише слабкого та компромісного центрального уряду, але за умови виведення Лівійської національної армії із захопленої нею території Західної Лівії.

Ердоган у Берліні заявив Путіну, що «Хафтар не підписав угоду (про перемир’я. — Б. С.) і дає нам зрозуміти, що він не є поборником мирного процесу, а прагне до військового вирішення конфлікту», і що для політичного врегулювання необхідно, «аби агресивній поведінці Хафтара був покладений край». Фактично турецький президент поклав на свого російського колегу відповідальність за поведінку лівійського фельдмаршала. Інакше, як убачається, Ердоган виконає свою обіцянку «провчити» Хафтара. Турецький президент також виступив проти того, щоб Євросоюз грав координуючу роль у врегулюванні конфлікту в Лівії, вважаючи, що краще покласти цю місію на ООН. Річ у тому, що один із членів ЄС, Греція, обіцяє заблокувати будь-яку місію в Лівії, якщо не буде денонсовано угоду Сараджа з Туреччиною про делімітацію економічних зон, без урахування декількох грецьких островів.

Росія ж, підтримуючи Хафтара, схоже, все-таки втратила віру в те, що він зможе отримати безумовну перемогу. Тому можна передбачити, що зараз Москва справді зацікавлена в угоді властей Східної та Західної Лівії, нехай і з деякими преференціями на користь Хафтара. Російська сторона насамперед хотіла б, щоб фельдмаршал і надалі контролював нафтові родовища Східної Лівії та дозволив  їх експлуатацію російськими компаніями. Турецькій же стороні необхідно, щоб новий лівійський уряд національної єдності визнав угоди, укладені урядом національної згоди Фараджа, і поміж них згадану угоду з Туреччиною про розмежування економічних зон у Середземному морі. У Кремлі також дуже хотіли б, аби військам Хафтара не довелося воювати з турецькими військами, оскільки є великий ризик, що тоді Лівійська національна армія може отримати поразку, і це ускладнить урегулювання ситуації в Лівії. Перед перемовами в Москві Росія відкликала всіх вагнерівців із лав армії Хафтара, аби, по-перше, не наражати їх на турецькі удари (один такий удар уже призвів до знищення вагнерівської роти) і, по-друге, щоб чинити тиск на норовистого фельдмаршала та зробити його згідливішим. Поки ж хистке перемир’я в Лівії тримається лише на турецьких погрозах Хафтару.