Крим: соціально-культурна «переробка» населення

Окупаційна влада на півострові, як і всюди на захоплених територіях, вважає місцеве населення «трофеєм», експлуатує його, ігнорує його культурні потреби, дискримінує за ознакою місця походження і проживання, формує соціум для електоральної підтримки ідей «русского мира»...

Аналітики Моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» Андрій КЛИМЕНКО та Тетяна ГУЧАКОВА на сайті BlackSeaNews опублікували дослідження «Заміна населення Криму: скільки колонізаторів насправді переїхали до півострова», в якому дійшли висновку, що замість довоєнної кількості населення Кримського півострова з Севастополем у 2,35 млн осіб сьогодні «де-факто» в Криму і Севастополі наявне населення становить як мінімум 3 млн осіб. Це досить кричущий і красномовний результат. Ознайомитися з дослідженням самостійно можна за посиланням.  

Розрахунок населення авторами дослідження на 1 січня 2020 року виглядає так: населення Криму без Севастополя — 1 912 622 осіб, населення Севастополя 449 138 осіб. Разом це становить постійне (зареєстроване) населення півострова 2 361 760 осіб. Мінімальна оціночна чисельність незареєстрованого наявного населення становить 300 000 осіб у Севастополі, і 300 000 осіб у Сімферополі, а також 50 000 осіб в інших містах, і разом незареєстроване населення становить 650 000 осіб. Отже, в сумі мінімальна оціночна кількість наявного «де-факто» населення Кримського півострова на початок нинішнього року становить 3 млн 011 тис. 760 осіб. І це при тому, пишуть автори, що режим міжнародних санкцій та відсутність водопостачання півострова дніпровською водою Північно-Кримським каналом виконують дуже суттєву стримувальну роль — без цього кількість російських колонізаторів на захопленому півострові була б значно більшою.

ЗАМІНА ВИТІСНЕНОГО НАСЕЛЕННЯ МІГРАНТАМИ

Автори дослідження цілком слушно називають переселення колонізаторів на окуповані території «міграційною зброєю» окупантів та зазначають, що переселення та «соціокультурна переробка населення в процесі колонізації нових територій Російською імперією та Радянським Союзом мають тривалу історію. Протягом її в Росії накопичений різноманітний досвід та величезний науково-історичний фундамент. Демографічна історія Криму з моменту потрапляння півострова до сфери геополітичних інтересів Росії у XVIII столітті містить декілька періодів, що мають однакову типологію, — вони завжди розпочиналися з соціокультурного руйнування Криму, а завершувалися його перетворенням відповідно до стандарту, який привносився окупантами. Сенс його завжди зводився до витіснення (стимулювання еміграції та/або депортація) корінного кримськотатарського населення та заселення Криму прибульцями з російських регіонів (або навіть іноземними колоністами з потрібними компетенціями)».

Саме тому автори зауважують, що переселення із Росії в Крим після окупації було очікуваною політикою Росії, адже «в російській історії керована міграція російського населення на нові захоплені території завжди була частиною переосвоєння «трофею» під нові цілі, для кардинальної зміни функціональної спеціалізації території».

Додамо тут від себе, що ця політика стосується не лише Криму, але була типовою і на інших територіях. Так, наприклад, 31 серпня 1933 року уряд СРСР видав постанову «Про переселення на Кубань, Терек та Україну», відповідно до якої Всесоюзний переселенський комітет мав організувати переселення до Української РСР 15 — 20 тисяч селянських родин до початку 1934 року. Одночасно на Кубань та Терек, які вже на тоді були територіями Росії, мали переселитися не менше як 10 тисяч родин. 25 жовтня 1933 року вийшла нова постанова РНК «Про переселення на Україну 21 тис. сімей колгоспників». Таким чином, усього до кінця 1933 року у вимерлі від Голодомору українські села було переселено приблизно 117 тисяч московитів та білорусів. Розселяли їх переважно у тодішніх Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській та Одеській областях. Джерело.

Більше того, згідно з постановами уряду СРСР, переселення проводилося не тільки в села, які вимерли від голоду, а в села України, люди з яких перед тим були заагітовані переїхати на проживання та роботу в глухі куточки Сибіру і Далекого Сходу. Особливо в післявоєнний період з України переселялися на Далекий Схід тисячі українських сімей, а на їхнє місце переїздили жителі Росії. Наскільки відомо, таким самим чином мінялося населення Західної України перед війною, коли значна його частка була репресована, посаджена в тюрми, розстріляна, вислана до Сибіру, а на їхнє місце приїхали переселенці з Росії.

Причому автори зазначають, що у своїх розрахунках вони не могли опиратися на офіційні дані російської статистики, адже «російська статистика в цілому та статистика окупаційної адміністрації Криму, і Севастополя особливо, є не інструментом аналізу, а в значній мірі — засобом дезінформації». І це справді так. 

Перш ніж перейти до додаткового аналізу дослідження слід читачеві, який не володіє термінологією, пояснити, звідки автори взяли термін «наявне населення». А справа в тому, що в Криму зараз існує постійно зареєстроване населення, яке й обліковує офіційна статистика, але великий масив осіб, які переїхали в Крим на постійне місце проживання, не бажає офіційно реєструватися в Криму і в Севастополі, адже після цього вони потрапляють під санкції, стають невиїзними, втрачають право на послуги тощо. Тому вони живуть і працюють в Криму і в Севастополі, а зареєстровані за іншими, часто випадковими, адресами на території материкової Росії. Так, наприклад, автори вважають, що повне населення Севастополя становить 700 тис. осіб при постійному 450 тис. осіб. Це випливає з того, що «російські ЗМІ повідомили, що т.в.о. «губернатора» окупованого Севастополя Міхаїл Развожаєв 28 квітня 2020 на нараді з питань боротьби з коронавірусом сказав президенту Росії Путіну таке: «У нас по статистике необходимо было разворачивать койки из расчета 450 тысяч человек, я сразу принял решение разворачивать вдвое больше, так как по потреблению воды и хлеба очевидно, что в Севастополе проживает более 700 тысяч человек». Таким саме чином і «чисельність наявного населення Сімферополя оцінюється більше 600 тис. осіб при постійному 362 тис. осіб».

У коментарях до цього дослідження Андрія Клименка і Тетяни Гучакової читачі пишуть: Maria Pyzhevska: «Голота із Мордору поперла в Крим... звільнились квартири. Так вони завжди робили і роблять. Для них це — нормально. Скільки до Львова їх приїхало після окупації! Українців — у тюрми, повбивали і позаймали їхні квартири. Тепер нащадки хотять руцкого язика і руцкого міра. На черзі — Беларусь» Інші читачі питають: Таля Скай: «Зачем эти все россияне едут в Крым?»

Отже, дослідження варто продовжити та зробити необхідні пояснення.

КРИМЧАНИ — ТРОФЕЙ ОКУПАНТІВ

Переробка населення — це, власне, не мета окупантів. Метою завойовників Криму є створення непотоплюваної військової бази посередині Чорного моря. Розміщення зброї, а передусім ракет, у Криму, в тому числі з ядерними боєголовками, підтверджується тим фактом, який помітив і опублікував Андрій Клименко: Керченському мосту Росія присвоїла статус об’єкта, що використовується для перевезення ядерної зброї, — це дало змогу значно скоротити час підльоту для своїх ракет та збільшити час реагування на старти ракет противника. А соціокультурна переробка населення, яке завжди використовують російські завойовники, — це інструмент, з допомогою якого вони створюють лояльне до себе населення, яке буде слухняним, безголосим, вдячним за прихисток, буде готове підтримувати будь-яку воєнну ідею окупантів.

Заміну населення в Криму видно неозброєним оком. У Сімферополі, Севастополі та в інших містах вже проведена ущільнювальна забудова, а також збудовані величезні житлові комплекси з дитсадками, школами, магазинами, поліклініками, навіть кінотеатрами, підприємствами побутового обслуговування. Їх число вже сягає ста! Окупанти говорять: це для кримчан. Однак лозунг «це для кримчан» давно вже дискредитований. Кримчани завжди виявляються останніми в користуванні будь-якими благами. Ця неправда відразу спростовується, коли знайомишся з умовами купівлі або заселення цих комплексів. У них лише приїжджим робляться значні знижки в ціні, лише приїжджі можуть отримати кредит чи іпотеку під пільговий процент та інше. Рядовому кримчанину поселитися в такому комплексі не вдасться і через ціну, і через відсутність пільг, і через бюрократичні рогатки.

Все видно і з картин на вулицях. Вони стали — це помітно неозброєним оком — удвічі більш завантаженими машинами, пішоходами та громадським транспортом. У місті постійні корки. Це видно і з черг у магазинах, в лікарнях, в інших закладах. На вулицях значно побільшало людей з некримським акцентом, людей, які часто запитують, як пройти на якусь вулицю або як знайти той чи інший заклад. Усі вільні площі на вулицях, а також газети оголошень забиті оголошеннями на кшталт «куплю квартиру у власника», «сім’я з чотирьох осіб зніме квартиру чи дім», «куплю чи винайму гараж», «куплю дачу» тощо. Це, звісно, не кримчани, бо сьогодні вони виявилися ізгоями у власному домі. Якщо, скажімо, в Крим приїхав чиновник, то це значить, що з ним приїхала дружина і їй потрібне робоче місце, яке може з’явитися тільки шляхом звільнення якогось кримчанина, їм потрібне місце в школі для старшої дитини, і це призводить до того, що багато шкіл уже працюють у дві зміни, меншій дитині потрібен дитсадок, і саме через це черга в дитсадки в Криму виросла вибуховим чином, і влада будує дитсадки модульного типу, аби якось прийняти дітей. Разом із тим діти чиновників і військових, всіх переселенців користуються пільгами, отже вони виявляються на початку черги, а кримчани тим самим відтісняються в черзі на самий кінець і можуть потрапити в садочок тільки після повного задоволення потреб переселенців. А це ще буде не скоро.

І це лише частина дискримінації кримчан за місцем проживання. Вони першими «вилітають» з роботи, бо потрібні місяця приїжджим, вони не можуть влаштуватися на більш-менш пристойну роботу, бо за негласним правилом місцевих заборонено брати на керівні посади, тільки різноробочими, навіть директор кладовища в Сімферополі приїжджий мігрант. А з роботою сутужно ще й тому, що в Крим наймаються на роботи цілими бригадами чи будівельними дільницями саме приїжджі будівельники, які працюють або постійно, або ж вахтовим методом. А після роботи вони часто пишуть заяви на поселення в Криму. Був випадок, що навіть прийом хворих у Сімферопольській лікарні № 6 вели бригади лікарів із Санкт-Петербурга, які прилітали літаком, лікували за високими тарифами, потім забирали чемодан грошей, а на їхнє місце прилітала нова бригада. Місцеві лікарі при цьому або звільнялися самі чи з ініціативи адміністрації, або ж вимушені були займати посади значно нижчі від своєї компетенції.

Заснувати свій бізнес у Криму місцевим жителям надзвичайно важко і через бюрократичні рогатки, і через негативне ставлення приїжджих чиновників, і через умови реєстрації та роботи. Кращі бізнеси вже давно віджаті приїжджими росіянами, створити нові надзвичайно важко, бо мігранти завжди з волі своїх чиновників виявляються першими. Крім того, в Криму постійно відчуваються труднощі з наповненням бюджетів, тому весь бізнес, а особливо нелояльні місцеві підприємці, періодично обкладається великими штрафами, просто поборами, що дорівнюють грабунку. Бізнес у Криму порівняно з українським періодом скоротився в кілька разів.

З усього цього видно, що Росія заздалегідь мала не тільки чіткий план спецоперації з окупації Криму, а й чітку стратегію його соціально-культурної трансформації під свої потреби, на противагу тому, що ми й досі не маємо твердого плану деокупації півострова та повернення його під юрисдикцію України, чого вимагає міжнародне право.

Шляхом колонізації та фактичної заміни населення окупованого півострова окупаційна влада виконує кілька стратегічних завдань, які значно ускладнюють його деокупацію.

Колонізація та переселення значної кількості мігрантів, а їхня кількість, як бачимо, вже перевищила третину і становить, за деякими оцінками, понад 40%, є засобом посиленої русифікації решти населення Криму. Мігранти не стануть говорити ні українською, ні кримськотатарською мовами, вони не будуть вимагати національних шкіл, дитсадків, вишів, закладів культури, засобів масової інформації, понад те, будуть перешкоджати решті соціуму домагатися цього. Очевидно, що при ухваленні наступної конституції Криму потреба в статусі державних кримськотатарської та української мов може відпасти, і вони будуть позбавлені його з усіма наслідками.

Колонізація використовується як засіб психологічного тиску на населення, яке потенційно буде схильне до актів спротиву чи актів непокори.

Колонізація території великою масою російського населення використовується як засіб культурного домінування, адже цілком вірогідно, що ці люди створять масу культурних, мистецьких закладів виключно на базі російської культури, що витіснить кримськотатарську та українську культури на півострові на другий план.

Колонізація використовується як засіб територіальних гарантій, мігранти будуть стояти виключно на російському статусі півострова при будь-яких умовах життя і голосуватимуть відповідно. Ось чому ідея Навального про повторний референдум фактично є маніпуляцією з передбачуваним результатом.

Колонізація Криму росіянами є засобом політичного, етнічного, соціального домінування носіїв російського світогляду і російської агресивної культури, що буде і надалі, якщо не дати окупантам гідну відсіч, вести до витіснення з півострова людей не російської культури та нової заміни їх новими мігрантами, до незаконного, дискримінаційного розширення «життєвого простору» «русского мира».

Як бачимо, російській владі Криму вже вдалося замінити критичну частину кримського соціуму, що перевищує 35 — 40% населення, і з часом ця частка буде збільшуватись. Однак, знаючи настрої населення Криму, в якому багато людей є носіями українського та кримськотатарського світоглядів, ще не можна сказати, що окупанти вже перемогли, але варто визнати, що вони близькі до цього. Цей факт ставить завдання перед Українською державною розробити систему протидії колонізації Криму окупантами та примусити їх дотримуватися норм міжнародного права, визнати недоторканними економічні, політичні та соціально-культурні права кримчан інших національностей.