Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Мундіаль не рятує російську пенсійну реформу

Путін радше спробує вирішити внутрішні проблеми шляхом незначних поступок, розколу та залякування опозиції, а не за допомогою агресивних дій на міжнародній арені
4 липня, 2018 - 18:39
ОМСЬК. 3 ЛИПНЯ 2018 Р. / ФОТО ТВІТТЕР КОМАНДИ НАВАЛЬНОГО

Майбутня пенсійна реформа, ще не розпочавшись, уже нестримно знижує рейтинги популярності Путіна, Медведєва й інших відомих російських політиків із правлячого табору. Надії радників Путіна на те, що вдасться вивести президента з-під негативного сприйняття народом перспективи істотного підвищення пенсійного віку, зваливши все на і без цього непопулярного голову уряду Медведєва, провалилися. В народній свідомості Дмитро Анатолійович надовго закріпився як жалюгідна, нікчемна, злодійкувата і несамостійна особа, яка жодного серйозного кроку без схвалення Путіна не зробить, а тим паче, коли йдеться про таку глобальну реформу як пенсійна. Тому впав рейтинг не лише прем’єра, а й самого президента.

Дуже дивно, але цей обвал зачепив також рейтинги двох найбільш популярних міністрів уряду РФ, очільника Міноборони Сергія Шойгу та очільника МІДу Сергія Лаврова. Рейтинг довіри до першого знизився з 31% до 19%, а  другого — з 25% до 14%, як свідчить опитування, проведене «Левада-Центром» 22—26 червня. При цьому Володимиру Путіну зараз довіряє 48% респондентів, тоді як ще в січні 2018 року, перед президентськими виборами, цей показник становив 60%. Зауважу, що нижчим 48% рейтинг схвалення діяльності Путіна останніми роками був лише у червні 2013 року, коли народ ще не забув демонстрацій на Болотній площі проти фальсифікації виборів. Тоді він складав 36%. У тому числі і для підвищення свого рейтингу, Путін учинив анексію Криму та війну на Донбасі, внаслідок чого рівень довіри до президента в червні 2014 року піднявся до 52%, а в червні 2015 року, після російських успіхів під Іловайськом і в Дебальцевому, досяг максимуму за останніх 10 років і склав 64%.

Звичайно, 48% — це ще не 36%. Але  падіння путінського рейтингу має ще  великі резерви і, якщо до програми підвищення пенсійного віку, так само як і податків, не будуть внесені кардинальні зміни,  найближчими тижнями та місяцями путінський рейтинг може сягнути історичного мінімуму. Народ особливо дратує, що в той час, коли на його плечі перекладають основний тягар болісних реформ, президент і його найближче оточення щосили п’ють чашу життя, безконтрольно розподіляючи бюджетні мільярди і трильйони. Рейтинг довіри до прем’єра, зрозуміло, теж упав, хоча і не настільки масштабно — з 12% у січні 2018 року до нинішніх 9%. Пік популярності Медведєва (40%) припав на червень 2008 року, коли він тільки-тільки став президентом, і від нього чекали чогось позитивного. Локальний пік популярності Медведєва, зважаючи на події  в Криму та Донбасі, у червні 2015-го склав 21%,  а найпопулярнішим Дмитро Анатолійович був у квітні 2017 року після виходу фільму «Він нам не Дімон». Тоді російському прем’єрові довіряли лише 7% опитаних «Левада-Центром», і в порівнянні з ними нинішні 9% — не так уже й погано.

Виходить, що нинішній уряд і президента росіяни все більше схильні розглядати як єдину команду, що сидить на шиї народу та не піклується про його інтереси. Вони більше не виділяють із неї, як раніше, популярних Шойгу та Лаврова.

Але набагато небезпечніше для нинішніх російських властей те, що одночасно з падінням рейтингів президента й уряду почала падати недовіра до лідерів опозиції, старанно культивована державними ЗМІ. Якщо в січні 2018 року, завдяки масованій передвиборчій пропаганді, рівень недовіри до Олексія Навального сягнув 13%, то в червні він скоротився до 6%. Ксенії Собчак, як вочевидь кремлівському проекту, очікувано не довіряють більше, ніж Навальному, але й у неї рейтинг недовіри знизився удвічі — з 30 до 15%. І це при тому, що, зігравши задану нею роль під час президентської кампанії, вона фактично покинула  політику. І так само, вдвічі, виросла недовіра до Путіна та Медведєва за той же період    — відповідно з 6 до 11 і з 15 до 30%. Таким чином, Путіну вже зараз не довіряють удвічі більше, ніж Навальному, причому голові «Фонду боротьби з корупцією» не довіряють меншою мірою, ніж Явлінському та Зюганову, в яких цей показник, відповідно, 9 і 8%. Адже ще не вечір, і масові виступи проти пенсійної реформи та посилення податкового гніту лише починаються.

Акції 1 липня щодо цього не показові і погоди не роблять. Через мундіаль вони не проводилися в Москві, Петербурзі й інших містах-мільйонниках. Але й у цих умовах у багатьох містах на мітинги та демонстрації вийшли тисячі людей. Справжня боротьба проти пенсійної реформи розпалиться після 15 липня, коли в найбільших містах вийдуть на вулиці десятки, а то й сотні тисяч людей. І вимагатимуть не лише відміни підвищення пенсійного віку, а й відставки уряду та президента. І від сили протестів безпосередньо залежатиме, чи піде влада на відміну або хоча б на принципове коректування непопулярної реформи. Навряд чи хто-небудь повірить у казки, які розповідають демографи Вищої школи економіки, що  2028 року жінки, що досягли 63-річного віку, житимуть до 86 років, а чоловіки, що досягли 65-річного віку, — до 80 років. Демографічні прогнози не достовірніші, ніж метеорологічні.

Але в Путіна, який дуже не любить поступатися народним вимогам, вважаючи це згубним для своєї влади, може з’явитися спокуса, спираючись на  великий зовнішньополітичний успіх (в його розумінні), досягнутий за допомогою військової сили, повторити ситуацію 2014 року з Кримом і на патріотичній хвилі наростити свій рейтинг, що впав, і провести непопулярну пенсійну реформу. Як можливу ціль для військової акції часто називають Україну. Щоб налякати Київ, Путін привласнив «українські» наймення радянського часу своїм гвардійським полкам. Проте на реальну війну проти України російський президент навряд чи наважиться. Метою такої війни повинен був би стати Київ, щоб посадити там російські маріонетки. Але для цього потрібно буде розбити українську армію. А нинішній стан російських військ не залишає шансів на бліцкриг. Воювати ж дуже довго (довше за кілька днів) Росії навряд чи дозволять США і НАТО.

Тому Путін може спробувати провернути авантюру з приєднанням до Росії російськомовного Північного Казахстану за допомогою створення там маріонеткових «народних республік». Проте це дуже не сподобається Китаю та дестабілізує, з непередбачуваними наслідками, більш-менш лояльний до Росії режим Нурсултана Назарбаєва, що може відкрити ісламізму та наркотрафіку прямий шлях до Росії  казахським маршрутом. Тому ймовірніше, що Путін спробує вирішити внутрішні проблеми шляхом незначних поступок, розколу та залякування опозиції, а не за допомогою агресивних дій на міжнародній арені.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments