«Ми повинні допомогти Україні повернути мир на своїй території»

Днями в Україну вперше як депутат Національних зборів Франції з візитом приїхала Валерія Фор-Мунтян (партія «Вперед, Республіко!»). Серед французьких законодавців її виділяє українське походження: вона народилась у місті Кілія Одеської області у 1984 році, а в 14-річному віці разом із родиною емігрувала у Францію, до міста Безансон. 2005 року пані Фор-Мунтян отримала французьке громадянство, відмовившись від українського. Після закінчення юридичного факультету Університету Франш-Конте у Бургундії вона працювала у банку Sociйtй Gйnйrale, компаніях EDF, VieBTP, Groupama... 2016-го вона приєдналася до руху «Вперед, Республіко!» Еммануеля Макрона і стала депутатом від цієї політичної сили, випередивши на парламентських виборах у третьому окрузі Луари Франсуа Рошеблуана, який з 1988 р. представляв цей округ у французькому парламенті. У Національних зборах Франції Валерія Фор-Мунтян працює в комітеті з економічних справ. З вересня цього року вона очолює Групу дружби «Франція — Україна» Національних зборів Франції. Цікаво, що свій візит до нашої країни Валерія розпочала зі своєрідної розминки — спілкування з українськими журналістами. Розмова з нею виявилася досить повчальною в різних аспектах. Багатьом цікаво дізнатись, як українці вдалося швидко адаптуватися у чужій країні, захопитися політикою і стати депутатом. А також почути від неї як народного обранця, що у Франції думають про конфлікт на Донбасі й шляхи його вирішення, про роль у ньому Росії.

«АДАПТУВАТИСЯ БУЛО НЕ ПРОСТО, ХОЧА Й НЕ ВАЖКО»

У 14 років я нічого не вирішувала. Батьки нічого не пояснювали, сказали нам — я була старша серед трьох дітей — просто спакувати речі, й ми поїхали в Безансон. Адаптуватися було непросто, хоча й не важко. Нас відправили до школи, а там найголовніше було вивчити мову. Без мови там немає чого робити. Коли я почала розуміти мову і стала спілкуватися з французами, то виник культурний бар’єр. Там своя культура і стосунки між дітьми та батьками. Спілкуючись зі своїми 12—14-річними підлітками, я бачила, що їхнє ставлення до батьків та вчителів зовсім інше. У Франції діалог вільніший, і впадало у вічі, що там менше поваги до дорослих. Французи зовсім інші у спілкуванні, в доведенні своїх аргументів. Там усе по-іншому. Мені навіть здається, що маючи такий багаж, мені легше зрозуміти логіку та емоції французів.

ЖАН-МАРІ ЛЕ ПЕН ТА ІНТЕРЕС ДО ПОЛІТИКИ

Зацікавилась я політикою у процесі вивчення французької мови. Для цього я слухала новини по телебаченню, де звучить найчистіша і найцікавіша мова. У Франції дуже багато дебатів між партіями, і в новинах часто можна почути все це.

Мені було дуже цікаво зрозуміти різницю між правими та лівими партіями у Національних зборах. Важливість цього я відчула після виходу Жан-Марі Ле Пен у другий тур президентських виборів у 2002 році. У той час я навчалась у ліцеї й почала співставляти отриману інформацію з тим, що я сприймаю. Тоді я почала серйозно вникати у суть політики, чому ми дійшли до такої ситуації, чому у Франції зростає популізм. Але ні у правих, ні у лівих політичних сил не було відповідей на ці запитання.

І тут з’явився Макрон. Ми стали збиратись у комітетах руху «Вперед, Республіко!», разом розробили програму, яка стосувалось усіх аспектів життя: політичних, економічних і соціальних. Виходить так, що вся програма йшла від народу. Наявність опозиції в Національних зборах допомагає обговорювати деякі проблеми і питання.

«У ФРАНЦІЇ МАЛО ЗНАЮТЬ ПРО УКРАЇНУ, А МАЮТЬ ЗНАТИ БІЛЬШЕ»

З одного боку, між Францією та Україною існують економічні та культурні відносини. Наша країна виявляє інтерес до розвинутих в Україні галузей, наукових розробок, нових технологій, інформаційної галузі, хороших інженерів.

З іншого боку, французькі підприємства зацікавленні в тому, щоб робити інвестицію в Україну.

Я дуже зацікавлена в розвитку відносин між Францією та Україною в економічному плані. Однією з перепон на цьому шляху є те, що у Франції мало знають про Україну, а мають знати більше. Знати, що Україна — це країна зі своєю культурою та кухнею. Що вона не просто шматок колишнього Радянського Союзу, а має свою ідентичність.

Як підвищити обізнаність щодо України? Перш за все цьому можуть сприяти культурні відносини у сфері музики та театру. Україна може багато чого запропонувати Франції. Окрім того, у нас є немало асоціацій між Україною та Францією. Думаю, що їх потрібно підтримати і більше говорити про це у пресі, соцмережах.

Зі свого боку, я постараюся, щоб президент Емануель Макрон приїхав наступного року до України, бо це дуже важливо.

«ДОНБАС МАЄ БУТИ УКРАЇНСЬКИМ. І КРАПКА»

Щодо конфлікту на Донбасі. Тут усе відбувається у діалозі: Франція — Німеччина — Україна — Росія. Нормандський процес продовжується, і Франція зацікавлена в тому, щоб на нашому континенті був мир, а також у збереженні суверенітету і територіальної цілісності України. Донбас має бути українським — і крапка. А ми повинні допомогти Україні повернути мир на своїй території.

Що стосується походження цього конфлікту, то, судячи з інформації, якою я володію, Росія не повинна була втручатися. Зараз Кремль підтримує статус-кво. Йому не цікаво інтегрувати ці території собі.

Не мені, депутату Національних зборів, судити, чи достатньо санкцій, чи ні, щоб змусити Росію виконати свою частину Мінських домовленостей.

З іншого боку, вибори у Франції та Німеччині трішки зупинили прогрес урегулювання ситуації. Ми менше уваги приділяли цьому діалогу під час виборів.

Наша роль — це допомогти, а не вирішувати проблему замість України та Росії.

На наш погляд, Росія повинна взагалі вийти з Донбасу, а Україна, зі свого боку, має більше демонструвати, що Донбас — це її територія, її народ. Не в Росії треба запитувати, що хочуть люди на Донбасі.

Ми, зі свого боку, не збираємося втручатись у внутрішню політику України і говорити, як вам організувати свою внутрішню політику чи внутрішній устрій. Для Франції і для Європи важливо повернення миру на нашому континенті.

«ФРАНЦІЯ ТА ЄВРОПА ПОТЕНЦІЙНО БОЯТЬСЯ РЕАКЦІЇ РОСІЇ»

Чи змінилось у французів ставлення до Росії після анексії Криму і російської агресії на Донбасі? Насправді до останніх парламентських виборів депутати були регулярно зв’язані з російською культурою. Посольство Росії організовувало багато усяких заходів і запрошувало на них французьких парламентарів, тому склалося враження проросійськості попередніх скликань Національних зборів.

А з новими депутатами менше таких зв’язків. Тому що вони, по-перше були менше пов’язані з політикою, а по-друге, більшість депутатів зацікавлені внутрішніми проблемами.

На мою думку, подолати популізм можна вирішенням економічних проблем, коли питання безробіття не стоятиме так гостро. І треба також відзначити, що французи та європейці загалом втомилися від старої політики.

З іншого боку, політична проблема полягає в тому, що Росія вторглася на українську територію, а Україна не досить відома в нас, преса і телебачення дуже мало пишуть чи показують про Україну. І, на мою думку, Франція та Європа потенційно бояться реакції Росії, так само, як ми, в Європі, боїмося Трампа і його реакції.