У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю
Євген Коновалець, український громадсько-політичний діяч

Національна пам’ять і «токсичність» відносин

Експерти «Дня» — про те, як зняти ескалацію напруженості між Києвом і Варшавою та спрямувати розвиток двосторонніх відносин у майбутнє
9 листопада, 2017 - 18:58
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Останнім часом відносини між Україною та Польщею знову погіршились, і приводом до цього стали резонансні заяви польського керівництва. Днями, перебуваючи з візитом у Львові, голова зовнішньополітичного відомства Польщі  Вітольд Ващиковський налосив, що Варшава запускає процедури, які не дозволять людям, які демонструють вкрай антипольські погляди, в’їхати до країни.

А в липні цього року в інтерв’ю виданню wPolityce він заявив, що Польща протестуватиме проти потенційного вступу України до складу Європейського Союзу, якщо в країні не буде вирішено історичні питання та питання прав польської меншини.

А далі, як кажуть, ще більше. Президент Польщі Анджей Дуда в інтерв’ю  релігійному телеканалу Trwam i радіо Maryja закликав керівництво України не призначати на високі посади осіб з антипольськими поглядами. Але він так і не уточнив, що має на увазі під «антипольськими поглядами» та кого саме, на його думку, не слід призначати.

На таку дивну, якщо не сказати більше, заяву глави Польської держави відреагувала речниця Міністерства закордонних справ України Мар’яна Беца. «Хотілося б наголосити, що в проєвропейській політиці української влади немає політиків, які мали б антипольські настрої. Україна — це стратегічний партнер Польщі, й цей принцип лежить в основі нашої політики щодо Польщі та польського народу», — процитувало її слова агентство Інтерфакс-Україна. Вона також повідомила, що Україна не має наміру політизувати історичне минуле українсько-польських відносин і дотримуватиметься конструктивної позиції.

І, зрештою, на таку ситуацію в середу ввечері  відреагував глава Української держави Петро Порошенко, ініціювавши проведення надзвичайного засідання консультаційного комітету президентів України та Польщі з метою запобігання подальшій ескалації напруженості між двома країнами. Зокрема прес-секретар Порошенка — Святослав Цеголко — повідомив:»Резонансні заяви з боку представників офіційної польської влади на адресу України та її керівництва, що лунають останнім часом, викликають серйозне занепокоєння та не можуть залишатися без належного реагування».  За його словами, Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання консультаційного комітету президентів задля зміцнення стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польща та щоб уникнути подальшої ескалації напруженості.

Нагадаємо, консультаційний комітет є дорадчим органом, що покликаний сприяти реалізації домовленостей між главами обох держав, спрямованих на поглиблення дружніх відносин між Україною та Республікою Польща, який очолюють зовнішньополітичні радники президентів.

Слід зазначити, що це загострення відбувається після того, як у жовтні 2016 року польський Сейм і Верховна Рада України ухвалили спільну Декларацію пам’яті та солідарності, що має покласти край історичним суперечкам. Однак, попри це, історичне питання залишається джерелом напруженості між країнами.

Протягом трьох років у Польщі осквернили 15 українських пам’ятників, повідомляв у травні 2017 року Український інститут національної пам’яті. Жодного пам’ятника не відновлено. За цей самий період в Україні вандали пошкодили чотири польські пам’ятники, всі відновлено коштом української сторони.

Треба нагадати, що свій внесок у розв’язання складних польсько-українських відносин зробила газета «День»: 2004 року в її Бібліотеці вийшла книжка «Війни і мир, або «українці-поляки: брати/вороги, сусіди...», впорядкована відомими українськими істориками — Віктором Горобцем, Володимиром Панченком, Юрієм Шаповаловим за загальною редакцією Лариси Івшиної.

У передмові до польськомовного видання відомий польський дисидент і журналіст Адам Михник наголосив: «Розмова про історію складна, але необхідна. Питання в тому, щоб спрямувати свою думку в майбутнє, щоб усвідомити, як багато в нас спільних цінностей та  інтересів, а також як багато ми разом можемо досягти». Тож, напевно, і польським, і українським політикам, які цікавляться такою складною темою і прагнуть розвитку дружніх і тісних відносин, варто скористатися цим інтелектуальним капіталом.

«День» звернувся до українських і польських експертів із проханням запропонувати свій рецепт покращання відносин між Україною та Польщею. Що мають зробити обидві сторони, щоб відносини стали дружніми, спрямованими не в минуле, а в майбутнє, на розвиток.

«...НАДВАЖЛИВИМ Є ОБ’ЄДНАННЯ ЗУСИЛЬ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРИНЦИПОВО ВАЖЛИВИХ ПИТАНЬ БЕЗПЕКИ»

Ганна ГОПКО, голова комітету Верховної Ради України у закордонних справах, Київ:

— Вочевидь, за останні 26 років було зроблено недостатньо для убезпечення не тільки України, а й Польщі від російської загрози. Тому сьогодні надважливим є об’єднання зусиль обох країн для вирішення принципово важливих питань безпеки. Передовсім у сфері енергетики, де в контексті протидії російському енергетичному експансіонізму в Європі доцільно розглянути такі ініціативи: порушення питання перед іншими державами ЄС, Балканськими країнами та Туреччиною щодо введення мораторію на будівництво будь-яких трубопровідних проектів за участю російських компаній, допоки РФ не виконає свої зобов’язання згідно з міжнародно-правовими нормами, зокрема Гельсінським заключним актом НБСЄ 1975 року.

З другого боку, захист від військової агресії та скорочення потенціалу впливу Росії в європейських державах спонукають до пошуку стратегічних рішень. Ними, як видається, можуть бути:

•  укладання військово-політичної угоди між Україною та Польщею щодо взаємної військової підтримки (напад на одну з країн-учасниць договору вважається агресією щодо кожної з країн-учасниць);

•  ініціювання переговорів щодо створення на основі українсько-польського тандему регіонального оборонного альянсу із залученням інших зацікавлених держав;

•  взаємна підтримка на міжнародній арені;

•  реалізація спільних проектів у сфері ВПК та активна кооперація обох сторін.

За умов, коли економічні санкції та міжнародний осуд не приносять очікуваного результату, тільки у поєднанні зусиль в оборонній та енергетичній сферах можливо створити ефективний антидот агресивній політиці Росії. Саме ці сфери залишаються сьогодні стратегічним ресурсом Європи і, водночас, вкрай чутливими точками для Москви.

«ДІАЛОГ ЗАВЖДИ КОРИСНІШИЙ, НІЖ УЛЬТИМАТУМИ»

Андрій ДЕЩИЦЯ, посол України в Республіці Польща, Варшава:

•  Обидві сторони мають виходити з розуміння стратегічного значення українсько-польського партнерства як для обох держав, так і для регіону.

•  Співпраця між Україною та Польщею в усіх сферах двосторонніх відносин розвивається успішно, і лише в історичних питаннях є певні розбіжності, які не варто політизувати.

•  Між Україною та Польщею існує багато інструментів та механізмів співпраці, які слід використати для вирішення спірних питань в історичній політиці та пошуку взаємоприйнятних рішень.

•  Обом сторонам слід продовжити діалог, аби зрозуміти взаємні позиції та оцінки історичного минулого, які не завжди можуть співпадати. При цьому слід виходити з розуміння, що діалог завжди корисніший для розвитку двосторонніх відносин, ніж ультиматуми та вимоги.

ЧОТИРИ КРОКИ ДЛЯ ПОЛІПШЕННЯ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН

Лукаш АДАМСЬКI, польський історик, віце-директор Державного центру польсько-російського діалогу та порозуміння, політичний аналітик, Варшава:

— Маємо у польсько-українських відносинах парадоксальну ситуацію, що обидві сторони хочуть співпрацювати, але їм якось не виходить. Часто лунають голоси, що перепоною є інше сприйняття історії чи брак розуміння у Польщі, чому українці шанують людей, котрі сповідували радикальний націоналізм та відповідають за етнічні чистку польського населення, або брак розуміння в Україні, чому Польща у край важкий час для України розгортає кампанію з метою радикально змінити уявлення українців про свою історію і дискредитувати людей, які боролися за волю України. Я сам вважаю, що найбільшою проблемою є брак довіри між країнами. Цей брак довіри випливає не тільки з інших цінностей політичної культури, що панують в Україні та Польщі, з іншого світогляду людей, яких заангажували в інтелектуальний або політичний діалог, чи з іншого рівня відчуття безпеки у Польщі та в Україні — він випливає також із накопиченого негативного досвіду вирішення спірних питань за останні 10 років. Коли виявляється, що партнер не розуміє вимог та пропозицій, висунутих другою стороною, то не тільки віддаляється порозуміння, а й з’являється недовіра щодо щирості намірів іншої сторони. А коли таких ситуацій більше — зруйнувати довіру може будь-який маленький крок. Який вихід?

На даний час я би запропонував такий сценарій: політично підтвердити, що інше бачення історії поляків та українців не мусить означати неприхильного ставлення один до одного; зрозуміти, що історія через свій конфліктогенний потенціал не має бути ігнорована, а навпаки — більше аналізована та критично оцінювана.

Тобто треба більше розмовляти, у тому числі з польськими та українськими націоналістами: узгодити, які публічно висловлювані тези або практичні дії людей, які відповідають тим чи іншим чином за польсько-український діалог, є недопустимими, які заяви та дії шкодять польсько-українським відносинам. Також потрібно усвідомити широким колам державної адміністрації, які займаються польсько-українськими відносинами в Польщі та в Україні, потребу координації своїх дій, зокрема тоді, коли тільки-но з’являється підозра, що справа може зашкодити польсько-українським взаєминам. Яскравим прикладом такої негативної практики неузгоджування було знищення нелегального пам’ятника УПА у Грушовцях на прохання локальної польської влади місцевими націоналістами або розміщення Львівською обласною радою таблиці на Верецькому перевалі з надписом про мниму польську окупацію України та удаваний розстріл 600 членів Карпатської Січі польськими прикордонниками у березні 1939 року.

Якщо ці чотири кроки будуть виконані — тобто інтенсифікація історичного діалогу, опрацювання каталогу добрих практик у комунікації між Польщею та Україною, ліпша координація праці державної адміністрації Польщі та України у питаннях польсько-український відносин та залучення до діалогу всіх середовищ обох країн, у тому числі націоналістів, — то настане можливість для відновлення довіри та вирішення найбільшої проблеми: категоричного несприйняття поляками культу діячів ОУН-УПА.

«РЕАЛІЗАЦІЯ СПІЛЬНИХ ПРОЕКТІВ — ОСЬ КЛЮЧ ДО ПОЛІПШЕННЯ ВІДНОСИН»

Оксана ЮРИНЕЦЬ, співголова Групи з міжпарламентських зв’язків із Республікою Польща, народний депутат України, Київ:

— Ми часто розглядаємо українсько-польські відносини винятково через призму розбіжностей у питаннях національної пам’яті. У цьому, власне, і весь корінь зла. Історію потрібно залишити історикам, а майбутнє нехай будують громади. У них це станом на сьогодні виходить навіть дуже непогано. Реалізація спільних проектів — ось ключ до поліпшення відносин. Раджу тут просто зазирнути у сферу співпраці місцевого самоврядування і громадського сектора. Лише кілька прикладів:

•  наприкінці минулого року з Києва до Перемишля вирушив швидкісний потяг (не в останню чергу завдяки спільній роботі місцевих громад з обох сторін!);

•  є домовленість про побудову нових пунктів пропуску на українсько-польському кордоні (на наступний рік на створення пункту пропуску Мальховице — Нижанковичі Польща виділила 100 млн злотих);

•  Львівщина і Підкарпатське воєводство подали найбільше проектів у галузі охорони культурної спадщини на конкурс у рамках програми «Польща — Білорусь — Україна».

Минулого місяця у Львові ми відзначали 150-річчя від часу заснування Львівського лікарського товариства — структури, яка спільно українцями і поляками заклала основи самоврядування у медичній спільноті того часу. Ще раз дозволю собі наголосити, що за спільними проектами було минуле, і за ними — майбутнє.

Нам не варто концентруватися на скандальних заявах. Вони лише шкодять порозумінню. Тут треба усвідомлювати, що польські політики почали працювати на виборця, прихильність якого намагаються здобути саме завдяки таким заявам. Хтось навіть у такий спосіб намагається втриматись на посаді. Наш обов’язок реагувати, але не заглиблюватись у суперечку, яка має винятково особисту вигоду.

Поліпшення відносин — неминуче. Поляки добре розуміють, що ми стоїмо на форпості їхньої безпеки. Про це голосно заявила на 63-й сесії Парламентської Асамблеї НАТО у Бухаресті депутат Європарламенту від Польщі Анна Фотига: «Сьогодні Україна захищає нас усіх. І ми повинні винести уроки з цієї ситуації.

Це також наш шанс реформувати систему безпеки». До речі, саме турбота про безпеку є ще одним ключем до поліпшення відносин. Російська агресія спонукає нас до пошуку стратегічних рішень. Тут, здається, вже назріло питання укладення військово-політичної угоди між Україною та Польщею щодо взаємної військової підтримки. В разі нападу на одну із країн він вважатиметься агресією щодо кожної з країн-учасниць договору.

Крім того, енергетична безпека — те, що тримає нас у тонусі взаєморозуміння. На порядку денному кілька завдань: питання щодо запровадження мораторію на будівництво будь-яких трубопроводних проектів з участю російських компаній, доки Москва порушує міжнародні зобов’язання. Енергоміст від Хмельницької АЕС до Жешува. Завершення будівництва нафтопроводу Броди — Плоцьк. Блокування будівництва Північного потоку-2. У цих питаннях наші відносини не можуть не кращати.

Загалом тенденція позитивних результатів українсько-польських проектів, які реалізовані спільними зусиллями, не має права пригнічувати себе негативом. Сподіваюся, що й візит польського президента до України у грудні буде конструктивним і лише сприятиме взаєморозумінню.

«...ПОТРІБНО ПРАЦЮВАТИ НА ЗБІЛЬШЕННЯ КОЛА «ДРУЗІВ УКРАЇНИ» В ПОЛЬЩІ»

Катерина ЗАРЕМБО, заступник директора Центру «Нова Європа»:

Як аналітик, можу сказати, що тема українсько-польських відносин в останні роки стала складнішою. Звичайно, є і приклади успішної співпраці, коли принаймні представники експертних спільнот двох країн можуть порозумітися — прикладом є спільний документ щодо бачення двосторонніх відносин, підготовлений групою українських та польських експертами за проектом Фонду Баторія та МФВ.

 На мою думку, український МЗС чинить правильно, м’яко та дипломатично реагуючи на резонансні заяви, які лунають із Польщі, і таким чином не закручуючи спіралі взаємного негативу. Я припускаю, однак: що ближче до виборів у Польщі, то активніше використовуватиметься «українська карта» для внутрішньопольського споживача. Саме тому особливі зусилля зараз потрібно звернути саме на польську громадськість, лідерів думок, працювати з громадською думкою — таким чином, щоб «українська карта» перестала працювати.

Звичайно, загоєння колективної історичної травми поляків — це не питання одного чи двох років, однак вона не має стояти на заваді зростанню привабливості України в очах поляків через інші причини, скажімо, в царині культури чи релігії, через спільні заходи, як, наприклад, нещодавнє відкриття вулиці Івана Павла ІІ в Києві. Зауважимо, що навіть попри міждержавну кризу, згідно з результатами останнього опитування польської соціологічної компанії CBOS у лютому 2017 року, симпатія до українців зросла порівняно з попереднім опитуванням на 9% — із 27% до 36%. Україна має працювати на збільшення кола «друзів України» в Польщі.

«НАМ ТРЕБА ПРОДОВЖУВАТИ ГОВОРИТИ, АЛЕ НЕ НАДАВАТИ ІСТОРИЧНИМ ПИТАННЯМ ПОЛІТИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ»

Леонід ЗАШКIЛЬНЯК, професор Львівського національного університету імені Івана Франка:

— Тиждень тому у зверненні учасників Українсько-польського Форуму партнерства МЗС України і Республіки Польща було сказано, які політичні та економічні кроки потрібно зробити для поліпшення відносин між Україною і Польщею. Я можу лише додати, що в історичному плані нам треба продовжувати говорити, але не надавати історичним питанням політичного значення. Більше того, додам, не потрібно абсолютизувати якісь епізоди в нашій історії. А коли вони абсолютизуються в історичному плані, то це дуже недобре для розвитку двосторонніх відносин. А з іншого боку, хочу звернути увагу на те, що в заяві зазначеного форуму на 12 сторінках було вжито термін-метафору: «різня на Волині». Я категорично проти того, щоб в історичну пам’ять вживлювали публіцистичні та літературні терміни. Жодної різні не було. Події 1944 — 1945 років на Волині потрібно називати нормальними словами: конфлікт, або війна, або міжетнічні сутички.

І якщо ми говоримо про історію, то потрібно вживати терміни, адекватні подіям, а не публіцистичні чи емоційні вислови.

Я також протестував проти того, що польський Сейм вжив у своїй резолюції про події на Волині під час 1941—1945 років термін «людовбивство», що перекладається як геноцид і не є адекватним тодішнім подіям. Бо з українського боку ми так само маємо назвати вбивство українців геноцидом проти українців. Це не адекватний термін, але, втім, його вживають у політичній сфері Польщі. І конфлікт на Волині не підпадає під таке визначення. Хоча термін «геноцид» має широке тлумачення, але, як правило, до цього діяння вдаються державні органи, які володіють певними засобами реалізації геноциду, силовими структурами, адміністративним апаратом.

Нам потрібно й далі говорити про ці питання, і ми це робимо. Нещодавно відбувся шостий форум діалогу істориків під егідою двох інститутів національної пам’яті (України та Польщі).

У цьому плані ініціативу на себе мають взяти державні органи, які здійснюють історичну політику в державі. Але при цьому вони мають спиратись на науково обґрунтовані терміни і зважати на те, що в межах міжетнічного конфлікту з боку українців не було ознак геноциду чи етнічної чистки. З іншого боку, як інакше можна трактувати операцію «Вісла», не кажучи про події 1944 — 1945 років, як не етнічні чистки українців. Але ми таких термінів не вживаємо, з огляду на всю складність ситуації на українсько-польському прикордонні.

Історична політика сучасної польської влади, яка представлена партією «Право і справедливість», до певної міри повертає Польщу назад на 50 — 100 років. Тим часом, я знаю, в Інституті національної пам’яті Польщі є ліберальні працівники, які бачать шкоду, що її завдає ця політика, для відносин Варшави не лише з Києвом, а й Брюсселем. Утім, на мою думку, цей період відійде у минуле, тож я з оптимізмом дивлюся в майбутнє.

P.S. Коли верстався номер стало відомо, що Варшава позитивно сприйняла пропозицію президента Петра Порошенка провести найближчим часом зустрічі консультативного комітету президентів Польщі та України. Про це повідомляє «Польське радіо». Глава кабінету президента Польщі Кшиштоф Щерський, який є співголовою консультативного комітету президентів, готовий прийняти у Польщі українського співголову комітету спільно з українською делегацією. Про це вже повідомлено адміністрацію президента України. У президентській канцелярії наголосили: це буде «наступна після найновіших візитів до України віце-прем’єра польського уряду Пйотра Ґлінського та міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського нагода для представлення українській стороні очікувань щодо найважливіших питань польсько-українських відносин».

Микола СІРУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments