Нова ера ядерної невизначеності

Своїм рішенням вийти з Іранської ядерної угоди — офіційно вона називається «Спільний всеосяжний план дій» (СВПД) — адміністрація президента США Дональда Трампа вже вкотре продемонструвала свій твердий намір зруйнувати найважливіші глобальні структури та угоди. Це рішення стане величезним ударом по домовленостях 2015 років, поставивши під загрозу весь світ.

СВПД є результатом кількох років складних перемовин. Цей план погодили сім країн, а також Євросоюзом, і одностайно схвалила Рада Безпеки ООН. Проте в односторонньому порядку Трамп вирішив запровадити «економічні санкції вищого рівня» проти Ірану і проти «будь-яких країн, які допомагають Ірану в його прагненні отримати ядерну зброю».

Компанії та банки з тих країн, які виконують узяті на себе зобов’язання в рамках СВПД, тепер можуть серйозно потерпіти через свої цілком законні ділові зв’язки з Іраном. Інакше кажучи, країна, яка порушує свої обіцянки, вирішила покарати тих, хто їх виконує.

СВПД ще можна врятувати. Решта сторін угоди вже підтвердили, що й надалі його дотримуватимуть. Проте передусім Євросоюз має виявити ініціативу і взяти на собі відповідальність, аби гарантувати збереження СВПД. Трансатлантичні відносини мають високий пріоритет, але таким самим пріоритетом є захист принципів багатосторонніх відносин (мультилатералізм) від безглуздих і невиправданих атак. Тим паче, коли мета цих атак полягає в тому, аби обстоювати інтереси не Америки, а самого Трампа.

Вихід Трампа із СВПД припав на дуже делікатний період у міжнародних відносинах. Річ у тім, що питання ядерного поширення зараз є головним пунктом на порядку денному на Корейському півострові. Попри окремі позитивні кроки, які було зроблено останнім часом, адміністрація Трампа може, проте, змарнувати нагоду, що відкрилася, через свою непослідовну політику.

Президент Південної Кореї Мун Чже Ін нещодавно провів зустріч із північнокорейським лідером Кім Чен Іном для обговорення офіційного мирного договору, який завершить Корейську війну. Зустріч Муна з Кімом стала прелюдією до іншого екстраординарного саміту —  між Кімом і Трампом; він відбудеться 12 червня.

Домовленість про першу в історії зустріч лідера КНДР і чинного президента США стала результатом значного прогресу, досягнутого буквально за кілька місяців. Не забуваймо, що 2018 рік розпочався з чергового обміну погрозами між Кімом і Трампом, до того ж, Трамп зайшов так далеко, що вихвалявся розмірами своєї «ядерної кнопки».

Проте надалі США покладалися на дипломатію, а не браваду, займаючись проблемою північнокорейської ядерної загрози. Саме завдяки цьому підходу і стали можливими останні успіхи. Утім, тієї самої миті, коли щойно затверджений на посаді держсекретаря США Майк Помпео відлітав до Північної Кореї на другу зустріч із Кімом, Трамп повернувся до звичних ворожих дій («modus operandi») щодо Ірану.

Перемовини з Кімом завжди видавалися вкрай важким завданням, особливо якщо врахувати, що КНДР, на відміну від Ірану, вже має ядерну зброю. Але тепер, коли дипломатичний авторитет Америки підірвано через порушення Трампом угоди про СВПД, це завдання стане ще складнішим.

Трамп любить говорити про національні інтереси, суверенітет, військовий потенціал та економічну перевагу. Але його фіксація на Ірані мало стосується «реальної політики» («realpolitik»). Навпаки, вона є наслідком систематичного заперечення Трампом будь-якої політики, яка асоціюється з його попередником — президентом Бараком Обамою. Окрім того, вихід Трампа зі СВПД має втішити двох улюблених союзників Трампа на Близькому Сході — Саудівську Аравію та Ізраїль. Ці дві країни він відвідав першими як президент США.

Ба більше, коли в березні наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салман приїхав до Білого дому, Трамп швидко затушував гостре питання про війну, яку Саудівська Аравія веде в Ємені: він почав засуджувати підтримку Іраном повстанців хуситів. Замість виступу з дипломатичною ініціативою з метою припинити бойові дії і відновити стабільність у Ємені, адміністрація Трампа продовжує роздмухувати полум’я безперервної саудівсько-іранської проксі-війни, яка завдає невимовних страждань і збурює регіон.

Тим часом, наступного тижня США перенесуть своє посольство в Ізраїлі з Тель-Авіва до Єрусалиму (подія вже сталася 14 травня. — Ред.). Коли Трамп у грудні оголосив про цей переїзд, він вже спровокував величезне невдоволення у мусульманському світі (хоча протести в Ірані вирізнялися більшою агресивністю, ніж у Саудівській Аравії). І той факт, що посольство буде відкрито саме в день 70-річної річниці декларації про незалежність Ізраїлю, лише сприятиме посиленню суперечностей. Наступного дня палестинці відзначають день «Накба» (день «Катастрофи») у пам’ять про насильницьке масове переселення палестинського населення, що стало результатом заснування держави Ізраїль.

Так, звичайно, альянси США із Саудівською Аравією та Ізраїлем не є чимось новим. Але Трамп відмовився від поміркованіших підходів попередньої адміністрації, і тому він ризикує відкрити скриньку Пандори на Близькому Сході. Ястреби в обох країнах вже відчули приплив сил, про що свідчить ексцентрична спроба прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху дискредитувати СВПД. Те ж саме відбувається і в Ірані, де вихід Трампа із СВПД зіграв на руку прибічникам жорсткої лінії.

Нинішній стан справ не обіцяє нічого добре для Сирії, де всі держави регіону мають свої інтереси. Ізраїльські та іранські сили вже вступають в сутички на території південної Сирії, а уряд Нетаньяху погрожує подальшими діями у відповідь на новини про можливі постачання Росією зенітно-ракетних комплексів С-300 президентові Сирії Башару Асаду.

Відмова Трампа від СВПД практично неминуче запустить порочне коло конфронтації на Близькому Сході, водночас ще сильніше заплутуючи ситуацію на Корейському півострові. А в ширшому плані рішення Трампа може мати серйозні негативні наслідки для глобальних зусиль у сфері ядерного нерозповсюдження, яким зараз загрожує перспектива регресу. Ставки ніколи не були такими високими, як упродовж наступних тижнів та місяців.

Проект Синдикат для «Дня»

Хав’єр СОЛАНА, колишній Верховний представник ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки, генсек НАТО, міністр закордонних справ Іспанії. Нині обіймає посаду президента Центру глобальної економіки  та геополітики ESADE.