Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Паперові гарантії

Як 23 роки тому Захід і Росія вперше «роззброїли» Україну за допомогою Будапештського меморандуму
5 грудня, 2017 - 19:09
5 ГРУДНЯ 1994 РОКУ. БУДАПЕШТ / ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

5 грудня 1994 року стало знаковою для України датою — того дня було укладено міжнародну угоду між США, Великобританією, Україною та Росією про неядерний статус України — «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», відомого також як Будапештський меморандум. Свої підписи під документом поставили президент України Леонід Кучма, президент РФ Борис Єльцин, прем’єр-міністр Великобританії Джон Мейджор, президент США Білл Клінтон.

Цей документ передбачав, що Україна ліквідує всю ядерну зброю, що перебуває на її території. Варто зазначати, що на той момент ядерний арсенал нашої держави був третім за величиною у світі. В обмін на це Вашингтон, Москва та Лондон взяли на себе зобов’язання:

1. Поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;

2. Утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантувати, що жодна їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, окрім цілей самооборони;

3. Утримуватися від економічного тиску;

4. Домагатися негайних дій з боку Радбезу ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.

Крім того, гаранти підтвердили зобов’язання не використовувати проти України ядерну зброю і зобов’язалися проводити консультації «у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання щодо цих зобов’язань».

Проте після анексії Криму та агресії щодо Донбасу (були й більш ранні приклади — ситуація із Тузлою, газово-економічні війни) одного із підписантів документу — Росії, Будапештський меморандум було фактично порушено. Виникали запитання і до його змісту, адже в документі немає чітких механізмів на випадок порушення його кимось із підписантів.

Колишній віце-прем’єр-міністр України й екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко нещодавно в інтерв’ю «Дню» заявив, що Україна не використовує навіть тих механізмів, які закладені в документі. «Там йдеться, що держава, яка відмовилася від ядерної зброї, може вимагати проведення термінових консультацій, якщо порушено її територіальну цілісність чи проти неї здійснено економічний тиск. Я, окрім якихось схлипувань, не чув жодної чіткої жорсткої вимоги щодо скликання таких консультацій», — сказав він, додавши, що треба вести консультації з тими країнами, які не порушили зобов’язань згідно з Будапештським меморандумом. «Інша річ, що, можливо, від цього ми практично нічого матеріального б і не отримали, але мали б майданчик для тиску щонайменше на США та Британію. А ми не використали і не використовуємо навіть ці наявні можливості. Так само, якщо нам не подобається певна частина Мінських домовленостей, то, мабуть, нам не варто було їх підтримувати, затвердивши за нашою згодою, цей документ у резолюції Ради Безпеки ООН. Тобто, в зовнішній політиці немає «голови», немає продуманої стратегії — чого ми прагнемо і яким чином хочемо досягти своєї мети», — відзначив співрозмовник.

«День» звернувся до екс-міністра закордонних справ України (2007—2009 рр.) Володимира ОГРИЗКА з проханням прокоментувати нинішнє значення Будапештського меморандуму для України, особливо після того, як Росія порушила його і він фактично не виконав своєї функції та не гарантував недоторканність кордонів України:

— Якщо оцінювати Будапештський меморандум з погляду того часу, коли він підписувався, то можна було б визнати, що він відіграв свою позитивну роль, тому що відкрив для України можливість рухатися вперед, позбутися потенційних санкцій, які могли б бути введені щодо України в разі його непідписання, вирішити питання про позбавлення України від смертоносної зброї. Все це відбувалося за умов, коли весь цивілізований світ вірив у те, що міжнародне право — це те, що є обов’язковим для всіх тих, хто ставить свій підпис під тими чи іншими документами.

Помилка полягала в тому, що ми не хотіли зрозуміти та побачити, що Росія насправді не змінюється, що це продовження тих самих імперських шовіністичних загарбних традицій, які були, є і, на жаль, скоріше за все, будуть притаманні Росії як імперській державі.

Думаю, що ми не довели до кінця ідею імплементації положень, зафіксованих у Будапештському меморандумі. Адже там написані правильні речі, єдине чого там немає — це інструменти, яким чином їх застосовувати та реалізовувати. Формула про консультації, на жаль, не спрацювала і не могла спрацювати, тому що країна-агресор на жодні консультації відносно своєї агресії, безумовно, не може піти.

Тому оцінка неоднозначна. Якби в той час ми змогли довести справу до кінця і прописати механізм імплементації, ситуація була б іншою. Оскільки документ залишився на рівні гасел з боку країн, які гарантували нам безпеку, він не спрацював.

Сьогодні ми чуємо, що західні політики, як за командою, починають говорити про те, що цей меморандум не містить для них юридично зобов’язуючих положень. Тоді у мене виникає питання: як це може бути, якщо він містить юридично зобов’язуючі положення щодо України? Не буває такого міжнародного договору, коли одна сторона бере на себе зобов’язання, а інша — ні. Так буває лише  відносно колоній. Оскільки Україна не була і не є колонією, це означає невиконання з боку підписантів як Сходу, так і Заходу, своїх зобов’язань.

Те, що Росія порушила не лише положення меморандуму, а й міжнародне право в цілому та познущалася над ним — це окрема історія. Та в даному випадку маю на увазі наших західних партнерів-підписантів, які чомусь вирішили, що підписи їхніх президентів або прем’єрів для них не є юридично зобов’язуючими.

— На вашу думку, чи можливе проведення консультацій, передбачених Будапештським меморандумом?

— Теоретично їх можна провести, але тоді втрачається смисл того, що підписано в Будапештському меморандумі. Звичайно, можна провести консультації поодинці зі США, Францією, Великобританією, з Китаєм. Питання тільки в тому, що це дасть, якщо йшлося про підписання документа з усіма постійними членами Ради Безпеки ООН. Сенс цих консультацій у тому, що це колективне рішення, яке має бути прийняте стосовно того, що країни підписали.

Після агресії Росії проти Грузії моя думка, коли я був міністром, полягала в тому, що Україна мала терміново укласти безпекові угоди з трьома Західними країнами-підписантами Будапештського меморандуму, крім Росії. На превеликий жаль, як тоді, так і сьогодні, західні партнери відмовляються від підписання такої угоди і це, мені здається, не дуже адекватною позицією. Адже було грубо порушено міжнародне право, відбулася анексія території, триває війна. На Заході всі чудово розуміють, що таке «ДНР» і «ЛНР», люди розуміють, що це насправді російська війна проти України, але поза тим із цього належних і достатніх висновків не роблять. Те, що досі ми не отримали необхідного нам озброєння, свідчить про те, що, на превеликий жаль, наші західні партнери не до кінця усвідомлюють ступінь загрози з боку РФ.

В такому випадку, якою має бути позиція української влади та української дипломатії?

— Потрібно думати про такі способи забезпечення своєї безпеки, які нам насправді потрібні, попри формальні заборони, які покладено на Україну згідно з деякими міжнародними домовленостями. Маю на увазі насамперед ракети середньої дальності, які можуть стати дуже серйозним стримуючим елементом для будь-якого агресора.

Це означає, що ми повинні кинути всі свої сили на озброєння та підготовку армії, що означатиме для агресора такі втрати, що це буде стримуючим фактором для будь-яких думок, навіть про агресію.

Відносно наших партнерів на Заході, ми повинні продовжувати лінію на переконання їх у тому, що така Росія — це загроза, а ніяк не партнер для західних країн, з яким треба шукати точки дотику. Бо насправді жодна кооперація з Росією, навіть з питань боротьби проти тероризму, не витримує критики, тому що Росія — це країна, яка спонсорує тероризм, тому з нею боротися проти тероризму — це наче боротися з фата-морганою. Ці псевдозусилля Росії по Сирії, Північній Кореї чи будь-якій іншій міжнародній гарячій точці є лише спробою Росії стати в рівень світової держави, з якою треба рахуватися. А насправді думки щодо можливостей врегулювати міжнародні конфлікти за допомогою Росії — це абсурд, нерозуміння або небажання  зрозуміти реальні цілі Росії, які полягають для неї в тому, що Захід є екзистенційним ворогом, з яким вона бореться усіма доступними способами.

Наталія ПУШКАРУК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments