Хто заперечує свободу іншого, сам свободи не заслуговує.
Авраам Лінкольн, 16-й президент США, визволитель американських рабів

Політична гра з багатьма невідомими

Чому центральна влада так неоднозначно реагує на ситуацію щодо можливої спецоперації з «вагнерівцями»?
15 вересня, 2020 - 19:18
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Днями під Верховною Радою відбулася акція протесту за участі ветеранів АТО та родин загиблих з вимогою створити спеціальну тимчасово-слідчу комісію з розслідування справи так званих «вагнерівців». Відповідна постанова про створення ТСК вже два тижні знаходиться у парламенті, однак не розглядається. Крім цього, вже зібрано понад 25 тисяч голосів під петицією з вимогою негайно створити відповідне ТСК.

Нагадаємо передісторію. Ще 29 липня біля Мінську було затримано 33 громадян РФ які, за повідомленнями, були найманцями російської ПВК «Вагнера». Президент Білорусі Олександр Лукашенко, проти визнання якого після проведення виборів 9 серпня досі тривають протести, заявив, що йшлося про спробу Росії дестабілізувати ситуацію.

Тим часом, в Україні заявили, що мають докази участі 28 затриманих в Білорусі «вагнерівців» у російській агресії проти України на Донбасі, і зажадали їхнього арешту і екстрадиції. Лукашенко заявляв, що може видати їх, якщо, мовляв, Україна доведе їхню причетність до злочинів на Донбасі.

Не дивлячись на те, що українська Генпрокуратура надіслала необхідні документи в Мінськ, режим Лукашенка все одно віддав 32 затриманих «вагнерівців» Росії (за винятком одного з білоруським громадянством, який забажав залишитися в країні), не видавши Україні нікого. В Києві цей крок білоруської влади назвали недружнім.

Водночас в Україні розгорівся справжній скандал. Головного редактор сайту Цензор.Нет Юрій Бутусов оприлюднив інформацію, що 28 учасників бойових дій на Донбасі, зокрема причетних до збиття українських бойових літаків і вертольотів, можливо, до збиття малайзійського авіалайнера рейсу MH17, разом зі ще кількома випадковими особами, зібрали разом під Мінськом у результаті тривалої й ретельної спецоперації спецслужб України, щоб виманити їх нібито на роботу охоронцями до Венесуели і під час авіаперельоту над українською територією влаштувати посадку їхнього літака, затримавши цих осіб.

Про версію про причетність до перебування «вагнерівців» у Білорусі спецслужб України заявляли також і в Росії, без уточнень, що мало стати метою цієї спецоперації. В Україні існування такої операції офіційно заперечили і в спецслужбах, і в Офісі Президента.

У той же час, згаданий Бутусов, частина українських політичних діячів, зокрема колишній очільник Офісу Президента Андрій Богдан, звинуватили Офіс Президента у зриві спільної операції українських спецслужб в інтересах Російської Федерації. 

Вірогідно, нині навколо всієї цієї ситуації розгортається серйозна політична гра — не лише між українськими політичними елітами, а й представниками Білорусі та Росії.

«ДУЖЕ ОБМЕЖЕНЕ КОЛО ОСІБ ВОЛОДІЄ ПОВНИМ ПАКЕТОМ ІНФОРМАЦІЇ»

Валентин БАДРАК, військовий експерт:

— Ситуація навколо спецоперації перетворюється на своєрідну політичну гру з великою кількістю інтересів. По-перше, дуже обмежене коло осіб володіє повним пакетом інформації. По-друге, залучаються журналісти та ЗМІ, яких на мій погляд, всліпу використовують. Третій момент, дещо неочевидний, але є певна кількість ознак, що по відношенню до Росії у центральної влади немає чіткого плану та навіть ставлення. Протягом останнього часу Президент Зеленський грав у такого українського Чемберлена, який йшов на замирення, намагався фактично підігравати російській риториці, проте вчора і сьогодні з’явилися інші факти, які свідчать, що або він почав дещо усвідомлювати, що він грав не у повністю чесну гру, або десь помилився.

Вчора була затверджена Стратегія національної безпеки України, в якій, як мені підтвердили джерела, залишилась теза, що Росія визначена ворогом. Хочу наголосити, що Зеленський з лютого не міг затвердити цей документ, хоча він гальмував усе оборонне планування. Те, що він це зробив свідчить, що трансформація відбулася і Зеленський розуміє, що Президент повинен перед виборами робити певні кроки, які продемонструють, що він чітко стоїть на українських позиціях. Другий елемент — сьогоднішня заява МЗС про те, що відновлення постачання води до Криму відбудеться лише після повної деокупації півострова, це дуже серйозна заява, адже на цій темі було багато спекуляцій. Ці півроку. Оскільки Президент розуміє, що на хвилі теми «вагнерівців» він може багато втратити у сприйнятті команди суспільством, починає йти на рішучі кроки.

За останні 10 років я не пам’ятаю, щоб керівник військової розвідки виходив в ефір. Той факт, що після звільнення Бурба висловився, свідчить про неординарність ситуації і абсолютну розхитаність всередині. Добре, що він нічого не сказав конкретного, але сам факт виступу — неприємний сигнал для влади. Поки ситуація розвивається, треба збирати інформацію і уважно аналізувати події. 

«ЭТО ДИЛЕММА С ВЫБОРОМ МЕЖДУ СПЕЦОПЕРАЦИЕЙ И ОСВОБОЖДЕНИЕМ ВОЕННОПЛЕННЫХ»

Виктор НЕБОЖЕНКО, политолог:

— Президент растерян: с одной стороны, он прекрасно понимает, что это мощная спецоперация сто стороны белорусских и российских спецслужб, а с другой стороны, украинские спецслужбы явно пытались выполнить свою операцию — поэтому не знает, как себя вести. Человек, который обычно много говорит по этому поводу — Андрей Ермак, вдруг внезапно затихает, ведь есть обвинение в его участии. Я вижу тут две политические проблемы. То, что власть встала перед выбором: либо Ермак поднимает свой престиж, меняя 100 украинских военнопленных на российских, либо проводит операцию по захвату 33 вагнеровцов, это очевидно. Я так понимаю, что Ермак и Президент выбрали обмен пленными. Военно-политическая оценка этому размену будет дана только в будущем, сейчас не хватает многих данных.

Второй принципиально важный момент: мало кто обращает внимание, но силовики впервые за несколько лет прямо уступили гражданским. В последний раз такое было в 2014 году, когда окружение Януковича пыталось заставить военных совершить преступление, в результате чего погибло более 100 человек. Перед этим в 1990-х годах военных заставили подчиниться законодательству Украины. То, что сейчас произошло, будет иметь колоссальные последствия, политики управляют военными, которые не довольны результатами такого управления. Ситуация между силовиками и гражданским очень необычная: при Януковиче силовики были российскими разведчиками и подчинялись Москве, а сейчас президент настоял и получился плохой результат, и для силовиков и для гражданских — впервые за всю историю.

Думаю, что ситуация с парламентом — желание получить дополнительную информацию, которая бы стала источником для объективного анализа. Во всем мире, если возникает конфликтом между гражданскими и силовиками, парламентская комиссия должна поставить последнюю точку. Поэтому не совсем понятно позиция ОП, если они не доверяют своим собственным депутатам, то получается, у нас нет ни надежных депутатов, ни надёжных чиновник, они могут оказываться скрытыми информаторами российской стороны. Очень печально, если так и есть. Дело «вагнеровцев» — уже не журналистское расследование. С одной стороны — это конфликт между Беларусью, Украиной и Россией, а с другой — конфликт между силовиками, разведчиками России и Украины. Гражданские пока не самым лучшим образом показывают себя, но может у них есть дополнительная информация. Дилемма с выбором между спецоперацией и освобождением военнопленных проигрышная для Украины, поэтому можно сказать, что Россия в этом вопросе нас переиграла.

Аліса ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 
Рубрика: