Історія — це пам'ять нації... Це спосіб, яким нація встановлює свою ідентичність і наміри
Джон Фітцджеральд Кеннеді, 35-й президент Сполучених Штатів Америки від Демократичної партії

Правила кіберповедінки

Про необхідність дипломатії для запобігання російському втручанню та для посилення американського захисту власної демократії
13 березня, 2019 - 17:06

Реакція США на російські кібердії, що зірвали президентські вибори 2016 року, була млявою. Президент США Барак Обама попередив свого російського колегу Володимира Путіна про наслідки, але ефективна відповідь зав’язла у внутрішній політиці виборів Дональда Трампа. Це ось-ось зміниться.

Нещодавно американські офіційні особи анонімно визнали, що наступальні кібероперації США не дозволили кремлівській фермі тролів зірвати вибори до Конгресу 2018 року. Такі наступальні кібероперації рідко обговорюються, але вони пропонують шляхи щодо запобігання зриву президентських виборів у США  2020 року. Атаки на ферму тролів буде недостатньо.

Стримування загрозою переслідування залишається ключовою, але недостатньо застосовуваною тактикою щодо запобігання кібератак. Не було жодних атак на американські електросистеми, незважаючи на повідомлення про присутність китайців і росіян  у мережах. Доктрина Пентагону полягає в тому, щоб відповідати на заподіяний збиток за допомогою будь-якої зброї, обраної чиновниками, і заборона, схоже, на цьому рівні працює.

Імовірно, це могло б також працювати в сірій зоні гібридної війни, такої як зрив Росією демократичних виборів. Зважаючи, що американські спецслужби, як повідомляється, ведуть шпигунство в російських і китайських мережах, можна передбачити, що вони виявляють незручні факти про приховані активи іноземних лідерів, які вони можуть погрожувати розкрити або заморозити. Так само США можуть піти далі щодо застосування економічних санкцій і санкцій на поїздки проти вузького кола авторитарних правителів. Дипломатичні видворення та звинувачувальні акти, починаючи з 2016 року, а також нещодавні наступальні дії були лише першими кроками в напрямку посилення стримуючої загрози їх застосовування  Америкою.

Але лише заборони не буде достатньо. США також знадобиться дипломатія. Перемовини стосовно угод про контроль над кіберзброєю є проблематичними, але це не робить дипломатію неможливою. У кібергалузі різниця між зброєю і не-зброєю може зводитися до одного рядка коду або просто наміру користувача комп’ютерної програми. Тому буде складно заборонити розроблення, володіння або навіть упровадження певних програм для шпигунства. У цьому сенсі, контроль над кіберзброєю не може бути таким самим як контроль над ядерною зброєю, який був розроблений у часи Холодної війни. Контроль запасів зброї був би практично неможливий, і навіть якщо б він був гарантований, запаси можуть бути швидко відновлені.

Але якщо традиційні угоди щодо контролю над озброєнням не є реальними, все ж можливо встановити обмеження на певні типи цивільних цілей і домовитися про орієнтовні правила поведінки, що зводить до мінімуму конфлікти. Наприклад, США та Радянський Союз  1972 року домовилися про Угоду про інциденти на морі, щоб обмежити поведінку військово-морських сил, яка могла б призвести до ескалації. США та Росія можуть домовитися про обмеження своєї поведінки з приводу внутрішньополітичних процесів один одного. Навіть якщо не існує угоди стосовно точних визначень, вони могли б обмінюватися однобічними заявами про царини самоконтролю та встановлювати консультативний процес щодо заборони конфлікту. Така процедура могла б захистити право демократичних неурядових організацій критикувати авторитарних правителів, разом із тим створюючи рамки, що обмежують ескалацію з боку уряду.

Скептики заперечують, що подібна домовленість неможлива через відмінності між американськими та російськими цінностями. Але навіть ще більші ідеологічні розбіжності не перешкодили угодам, пов’язаним з обачністю в часи Холодної війни. Скептики також кажуть, що в Росії не буде стимул-реакції погодитися, тому що вибори там безглузді. Але це ігнорує потенційну загрозу переслідування, про яку йшлося вище: демократична відвертість означає, що в нинішній ситуації США можуть втратити більше, і це повинно їх спонукати не зупинятися в домаганні свого інтересу щодо розроблення норми заборони в цій сірій зоні. 

Джек Голдсміт із Гарвардської юридичної школи стверджує, що США необхідно накреслити принципову лінію та захищати її. Цей захист визнав би, що США самі втрутилися у вибори, відмовляються від такої поведінки й обіцяють більше в цьому не брати участі. США також повинні визнати, що вони продовжують брати участь у формах експлуатації комп’ютерних мереж з метою, яку вони вважають законною. І чиновники повинні «чітко вказати норму, якої Сполучені Штати зобов’язалися дотримуватися, а росіяни порушили».

Це не було б одностороннім роззброєнням з боку Америки; швидше, це б установило межу між допустимою м’якою силою відкритого переконання та жорсткою силою прихованої інформаційної війни. Відкриті програми і трансляції були б, як і раніше, дозволені. США не заперечували б з приводу змісту відкритих політичних висловів Росії та її пропагандистської телекомпанії RT. Але заперечили б, коли Росія  просувала б свої погляди за допомогою прихованої скоординованої поведінки, такої як маніпулювання соціальними мережами  2016 року або скидання зламаних електронних скриньок.

Недержавні суб’єкти часто виступають так чи інакше як представники держави, але правила вимагають їх відкритої ідентифікації. Та правила ніколи не будуть бездоганними, вони повинні супроводжуватися консультативним процесом, який установлює межі для попереджень і перемовин. Такий процес, разом із сильнішими стримуючими загрозами, навряд чи повністю зупинить російське втручання, але, якщо він понизить його рівень, він міг би підсилити американський захист своєї власної демократії.

Зважаючи на напруження американсько-російських взаємовідносин, коли Путін похваляється новою ядерною зброєю, клімат для угоди не є багатообіцяючим, хоча були деякі натяки на російський інтерес. Разом із тим вузькопартійні розбіжності в політиці США з приводу законності взаємин Трампа з Росією також ускладнюють перемовини. Якщо обидві сторони хочуть уникнути небезпечної ескалації, можливості можуть бути вивчені в контексті фахового чи міжвійськового діалогу. Або ідея може просто почекати до виборів 2020 року.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф НАЙ,  професор Гарвардського університету, автор книжки «Чи закінчилося століття Америки?» і майбутньої «Чи має значення мораль? Президенти і зовнішня політика від Франкліна Делано Рузвельта до Трампа».

Джозеф НАЙ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments