Зрушити націю мусить її ж еліта.
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН

Протести в Білорусі посилюються...

Це ставить режим Лукашенка в складне становище
26 жовтня, 2020 - 19:01
ФОТО REUTERS

Усупереч очікуванням декого, зокрема російських експертів, розмах протестів у Білорусі анітрохи не поменшав. Навпаки, минулої неділі на вулиці Мінська вийшло значно більше громадян. За деякими даними було понад 100 тис. протестувальників. Подібні акції, нехай і з меншою кількістю учасників, відбулися й у інших містах.

Слід сказати, що такий розмах мінських протестів має не лише внутрішньополітичне значення, а й набуває дедалі зовнішнього. Ці два фактори щодо Білорусі сплітаються в дуже тугий вузол.

В ультиматумі Світлани Тихановської було попередження про початок всезагального страйку в разі неприйняття Олександром Лукашенком пред’явлених йому трьох умов: припинення репресій, звільнення політв’язнів і відставка самого Лукашенка. Виконати їх він не може за визначенням, бо це означатиме кінець його режиму і необхідність евакуації з країни.

Саме щодо всезагального страйку й були найбільші сумніви. Особливо вправлялася російська преса і телебачення. Проте, поки є дані, що дуже багато підприємств хочуть брати участь у страйку.

Як написав телеграм-канал «Баста», вже оголосили, що приєднуються до страйку «Гомельський ДСІ», «Білоруська залізниця», «Белпошта», підприємство «Полімір». Як пише видання «Наша Нива», в цехах найбільшого виробника автомобільних компонентів у Білорусі — гродненського «Белкард» — зупинилася робота. Застрайкували підприємства «Гродно Азот» і «Білорусьнафта» у Річиці. І що особливо важливо, на Мінському автомобільному заводі й Мінському заводі колісних тягачів теж розпочався страйк. Як повідомляє телеграм-канал «Хартія-97», готовий зупинитися Білоруський автомобільний завод (БелАЗ).

До страйку приєднався і приватний сектор. У Мінську більшість магазинів, зокрема торговельних центрів, кафе, перукарень, тренажерних залів тощо не працюють. Оголошення «З 26-го по 27-е у нас ремонт. Бар зачинено... Далі як Бог дасть» вельми показове. Або «Наші неймовірні клієнти! З 26 жовтня магазин не працюватиме. Сподіваємося, що вам не знадобляться наші послуги, оскільки ви залишаєтеся вдома. Дата відкриття магазину невідома. Про відновлення роботи магазину ви можете дізнатися за телефоном. Зустрінемося вже в Новій Білорусі!».

Питання навіть не в самому розмаху страйку, а скільки він триватиме. Якщо акція протримається всього кілька днів, то значного ефекту чекати не доводиться, принаймні, в короткостроковій перспективі.

А якщо зупинка в роботі, передусім великих підприємств, триватиме хоча б днів 10, то наслідки будуть значними. Фінансовий і економічний стан країни стрімко наближається до глибокої кризи, і без зовнішніх запозичень режим Лукашенка приречений. Реально гроші отримати можна лише в Москві, але тут і виникають серйозні проблеми.

По-перше, зайвих фінансових ресурсів у російської влади теж немає. До того ж щось треба робити для порятунку Вірменії, яка зазнає воєнної поразки. Як постачанням додаткових озброєнь, що саме по собі досить затратно через складну логістику, так і додатковими фінансовими вливаннями. І коштів на таку допомогу знадобиться чимало.

По-друге, суттєвих резонів рятувати особисто Лукашенка у Володимира Путіна немає, крім суто психологічних. Вірний собі білоруський автократ починає розігрувати гойдалки між Росією і Заходом. З одного боку, він приймає важливих московських гостей, зокрема директора Служби зовнішньої розвідки (СЗР) Сергія Наришкіна, з другого — півгодини розмовляє телефоном з державним секретарем США Майком Помпео. У Кремлі не залишать такі дії на межі фолу без уваги і висновки обов’язково будуть.

По-третє, як продовження попереднього. У вересні на зустрічі в Сочі Путін дав Лукашенку два місяці на врегулювання ситуації та утихомирення протестів, щоб у спокійніших умовах підготувати транзит влади. Останній клятвено обіцяв і під це отримав перший кредит з перспективою подальшої допомоги.

Як завжди, Лукашенко своїх обіцянок не виконав. Протестів анітрохи не поменшало, як бачимо, зовсім навпаки, страйки почалися, майбутнє в густому молочному тумані. Більше того, є всі ознаки радикалізації протестів і, що особливо турбує Кремль, погіршується ставлення особисто до Путіна у значної частини білоруського суспільства. Його дедалі частіше звинувачують у тому, що він захищає Лукашенка і не бере до уваги настрої в країні.

n По-четверте, є ознаки того, що Лукашенко почав виводити з країни активи. Відбувається масштабне переміщення коштів з офшорних юрисдикцій до арабських банків. Укладаються контракти на великі суми через компанії-одноденки на постачання продукції нафтопереробки. Важливо, що її відвантаження відбувається через порти Литви й Латвії, які ще зовсім нещодавно погрожували позбавити білоруської перевалки.

Дуже схоже, що директор СЗР представив наявні докази подібної діяльності, оскільки за грошима в Москві, особливо за чужими, стежать дуже пильно.

Характерно, що російська пропаганда в черговий раз зробила поворот в оверштаг. На НТВ вийшов сюжет, у якому пообіцяли більше не надавати фінансову допомогу Лукашенкові, тому що він не виконує якихось обіцянок.

У цілому Москва готова зробити поворот у Білорусі, але у неї є дві проблеми.

Перша. Своїм категоричним небажанням йти на діалог з лідерами протестувальників Кремль фактично заблокував можливості для маневру. Тихановська та її найближчі співробітники, що перебувають в еміграції, отримують серйозну політичну, організаційну та фінансову підтримку від провідних західних держав і безпосередніх сусідів Білорусі.

У свою чергу, і лідери протестів змушені зважати на своїх західних спонсорів, яким їхні контакти з Москвою зовсім не потрібні. Тут виникла дещо безвихідна ситуація, з якої без серйозних поступок, принаймні з одного боку, не вийти.

Друга. Для Кремля складно відшукати підходящого проросійського політика, який би зміг знайти способи погасити протести і піти на значні, передусім економічні, поступки Росії.

Персонально таких знайти можна, але ступінь їхнього впливу на суспільство наближається до дуже низької позначки. Звичайно, можна почати працювати з тими, хто зараз, подібно до Віктора Бабарики, сидить у в’язниці як заручник Лукашенка, але їх треба для початку випустити.

Це нинішня білоруська влада чудово розуміє і не хоче відпускати Бабарика, хоча про це просив особисто Путін.

Через зазначені два фактори, є й інші, у московських коридорах влади панує повна плутанина. Є розуміння, що від Лукашенка потрібно відходити і якомога швидше, але як це зробити без втрат і навіть з надбаннями, не зрозуміло. Тож у Кремлі намагаються змусити Лукашенка піти на якісь поступки протестувальникам, але той не хоче, сподіваючись виграти час. Раптом протестувальникам набридне виходити на марші й страйкувати з загрозою залишитися без грошей.

Якщо страйк виявиться успішним, це означатиме новий етап білоруської революції. Тиск на режим посилиться, і сторони перейдуть до радикальніших дій. Режим готовий практично почати стріляти, позаяк йому втрачати вже нічого. Наскільки готові протестувальники до такого повороту, поки не дуже зрозуміло.

У будь-якому випадку, ще один такий багатотисячний марш і продовження масштабного страйку призведе до падіння режиму, від якого відвернуться, зокрема і його зовнішні натхненники й спонсори.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 
Рубрика: