Путін у Сімферополі

Подорож Володимира Путіна до Криму відбувалася під акомпанемент заклинань: «Усе добре, усе добре, кримчани задоволені, і буде у них щастя з Росією навіки». Зустрічаючись у Сімферополі з «представниками громадськості Криму та Севастополя» (публіка, поза сумнівом, була ретельно відібрана та ставила лише заздалегідь погоджені запитання), Володимир Володимирович радісно проголосив: «У нас є з вами унікальна можливість поговорити не небагато, а ґрунтовно». І пояснив: «Гадаю, що очевидним є той факт, що протягом останніх п’яти років зроблено немало, але відразу ж хочу обмовитися: все, що робилося та робиться до сьогодні, — це речі фундаментального характеру та тривалого циклу реалізації, але без них неможливий розвиток узагалі, тому що неможливий розвиток на будь-якій території без наявності визначеного, скажімо, обсягу електроенергії, тепла, просто неможливо підключати нових споживачів, якщо немає нових споживачів — немає розвитку, без транспортної інфраструктури. Звичайно, попереду ще водопостачання  та інше, а це все речі тривалого циклу роботи, але на цій базі, звичайно, ми повинні думати та здійснювати проекти безпосереднього розвитку на місцях, насамперед пов’язані з виробництвом, зі сферою туризму, освіти, науки. Тут, у Криму, дуже глибоке коріння всіх цих галузей, і, безумовно, тут можна домогтися загальнонаціонального результату».

Сенс цієї просторової та малозрозумілої тиради зводився до того, що, так, кримчани, живете ви поки що не дуже добре, але світле та щасливе життя у вас ще попереду. Ось завершимо грандіозні проекти, як наприклад, Кримський міст, і все у всіх з’явиться: і вода, і електрика, і добрі заробітки завдяки швидкому розвитку промисловості, сільського господарства та туризму. Загалом, як у старі добрі радянські часи: трохи потерпите, і настане світле майбутнє у вигляді комунізму. І яким чином Путін знайшов у Криму «глибоке коріння» туризму та промисловості, якщо масовий туризм там реально став розвиватися, починаючи із 60-х років минулого століття, а частка промисловості — не більше 10% валового регіонального продукту Криму? І якраз у Сімферополі Путін підписав пакет законів, націлених проти свободи слова та інтернету. В цьому пакеті є закон про покарання за поширення фейкових новин. Так-от, до путінського виступу в Сімферополі, разом із відповідями на запитання, як і до багатьох інших виступів російського президента, цей закон повністю можна було б застосувати. Але російські суди, певна річ, із Путіним та пригожинськими тролями боротися не будуть.

Відповідаючи на запитання про можливість беззаставного кредитування туристичної галузі в Криму за аналогією з тим, як це робиться в сільському господарстві, Путін скористався довготривалими розміркуваннями, сенс яких зводився до того, що в сільському господарстві півострова немає води для зрошування, тому його треба пільгово кредитувати, до того ж існують подібні програми для сільського господарства всієї Росії. А оскільки програм пільгового кредитування для російського турбізнесу зараз немає, то турбізнесу в Криму доведеться почекати, коли вони з’являться. Неначе дефіцит води не позначається на туристичній галузі Криму! Поки ж про особливості щодо фінансування турбізнесу в Криму Путін запропонував лише думати. І ще Володимир Володимирович пригостив присутніх страшилками про те, як погано жилося в Криму за української влади, та байками про те, як гарно в Криму живеться тепер, за російської влади. У туристичну галузь президент пообіцяв асигнувати понад 30 млрд рублів, тобто майже півмільярда доларів, але визнав, що цього  недостатньо. А для гарантії кредитів Путін запропонував докапіталізувати гарантійні фонди, що, вочевидь, буде потребувати нових капіталовкладень. Загалом, Крим поступово перетворюється для російської скарбниці в бездонну діжку.

Повністю благонадійний, на думку російських властей, представник кримських татар подякував Володимиру Володимировичу за будівництво шкіл, дитячих садків і соборної мечеті, але жодним словом не обмовився про переслідування та фабрикацію кримінальних справ проти кримськотатарських активістів. І ще він заявив: «Протягом 24 років, як у нас було між слов’янами та мусульманами — «розділяй і володарюй». Але, слава Богу, після 14-го року, величезне спасибі Сергію Валерійовичу (Аксьонову. — Б.С.) за те, що він усіх нас запросив, усіх лідерів конфесій, і ми сіли, обговорили. І вже чотири роки ми живемо в дружбі,  мирі,  злагоді». Це дуже нагадує промову жида Янкеля з гоголівського «Тараса Бульби», звернену до запоріжців, які збираються його повісити: «Таких панів ще ніколи не бачено. Їй-богу, ніколи! Таких добрих, хороших і хоробрих не було ще на світі!.. — Голос його завмирав і тремтів від страху». Що цікаво, Путін, коли відповідав добромисному представникові кримськотатарського народу, словосполучення «кримські татари» не вжив жодного разу, ніби не існує такого народу, а казав лише про іслам і «мусульман Росії». Благонадійний же представник єврейської громади Криму добалакався до того, що за української влади «євреї соромилися, боялися ходити  вулицями». Відчувається, що нинішня російська влада вселяє йому ще більший страх, ніж колишня українська.

А відповідаючи на запитання, що можна зробити для забезпечення житлом військовиків і молодих сімей у Криму, Путін знову промовляв загадками: «Щодо постійного житла, в цілому, повторюю, звичайно, напевно, ще не на 100 відсотків іде, там є якісь ще речі, які потрібно доопрацювати, але щодо постійного ми практично завершили роботу». Цікаво, як можна завершити роботу, але не на 100 відсотків? Чи президент натякає, що в подальшому житло в Криму для військовиків будувати не будуть?

Що ж до взаємовідносин Росії й України, то Путін на блакитному оці заявив: «Українці в Росії — це третя етнічна група за чисельністю. Росіяни, потім татари — п’ять мільйонів приблизно, три мільйони українців. Я упевнений на 100% — українці не відчувають у Росії будь-яких ущемлень. Ні в чому. Російський і український народи ніколи не сварилися, і зараз вони, за моїм щонайглибшим переконанням, не сваряться. У нас нерозуміння лише з керівництвом сьогоднішньої України, з якими навряд чи можна зварити кашу та домогтися якогось позитивного результату в розвитку наших взаємин. Те, що вони чинять, інколи просто викликає острах і подив. Так і хочеться запитати українською: «З глузду з’їхав, чи шо?» —  «С ума сошли что ли?» Як тільки здоровий глузд переможе, ми на рівні керівництва теж вибудовуватимемо відносини. Сподіваюся, що ця хвиля передвиборних ситуацій і комбінацій в Україні, яку ми зараз спостерігаємо, що замішана на русофобії, схлине, і будуть створені якісь умови для міждержавних зв’язків. А щодо рівня взаємин між людьми, я думаю, що він завжди був, є і буде дуже серйозним. Люди просто залякані, бояться навіть рідні зателефонувати до Росії. Час усе лікує, упевнений, що спільне коріння нашої історії, культури, віри, візьмуть гору над будь-якою політичною піною сьогодення».

Кажучи про задоволених усім українців у Росії, Путін не уточнив, скільки українських шкіл у Російській Федерації, не пригадав про сумну долю української бібліотеки в Москві. Так от, варто нагадати йому, що в Росії 7 чи 8 українських шкіл на 3 мільйони українців, а в Україні — 1700 російських шкіл на 7 мільйонів  росіян. Але чомусь міжнародні організації вважають за краще підозрювати Київ щодо утиску прав росіян в Україні й абсолютно не вбачають дискримінації щодо мовно-культурної царини мільйонів українців у Росії. А з приводу «бояться зателефонувати рідні», це більше стосується росіян, у яких є рідня в Україні (якщо рідні, звичайно, живуть не на окупованих територіях). Якщо послухати Путіна, то виходить, що українці анітрохи не образилися на керівництво та громадян Росії щодо захоплення Криму. Але будь-яке чесне соціологічне опитування засвідчить, що це не так. І розрахунки Путіна на те, що в разі зміни влади в Україні з новим президентом можливо збудувати взаємовідносини та домогтися від Києва визнання російського статусу Криму, побудовані на піску. Для будь-якого українського президента визнання Криму російським стало б політичним самогубством. І чекати на таке визнання Путіну доведеться до грецьких календ.