Революції для кого?

Його слова допомогли прискорити політичні й економічні зміни в усій посткомуністичній Європі. Минуло тридцять років, і варто запитати, наскільки добре Коль та інші західні лідери дотрималися своєї обіцянки. Відвідаєте сьогодні Прагу, Київ або Бухарест, і ви побачите осяйні торговельні центри, повні імпортних споживчих товарів: парфумерія з Франції, модний одяг з Італії, наручні годинники з Швейцарії. У міському багатозальному кінотеатрі молодь вишиковується в чергу на новітній блокбастер студії Marvel. Вони вдивляються в гладенькі «айфони», напевно, плануючи наступні канікули в Парижі, Гоа чи Буенос-Айресі. В центрі міста гудуть відвідувачі кафе і барів, що обслуговують іноземців і місцеву еліту, які купують продукти гурме у величезних супермаркетах. У порівнянні з дефіцитом та ізоляцією комуністичного минулого сьогодні країни Центральної та Східної Європи просто переповнені новими можливостями.

Але в тих же містах пенсіонери та біднота насилу оплачують найелементарніші потреби. Стареньким громадянам доводиться обирати між опалюванням, ліками та їжею. У сільській місцевості деякі родини повернулися до натурального сільського господарства. Молодь юрбами виїжджає за кордон у пошуках кращого життя. Економічні труднощі та політичний нігілізм сприяють зростанню недовіри в суспільстві, а ностальгія за безпекою та стабільністю авторитарного минулого при цьому зростає. Популістські лідери використовують це громадське невдоволення для руйнування демократичних інститутів і управління економікою так, щоб це було вигідно їхнім друзям, членам родини та прибічникам.

Ці два світи існують пліч-о-пліч, і обидва народилися після революцій 1989 року. І хоча останні 30 років принесли позитивні зміни для значної меншості, більшість громадян колишніх соціалістичних країн Центральної та Східної Європи, а також Центральної Азії, пережили величезне економічне лихо, яке залишило глибокі шрами на колективній душі посткомуністичного світу.

Коли у 1990-ті роки ці країни розпочали економічну лібералізацію, економісти та влада знали, що може початися рецесія, але вони не могли передбачити, наскільки спустошливо глибоким і довготривалим буде цей спад. Використовуючи дані міністерства сільського господарства США, Всесвітнього банку і Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), ми розрахували масштаби рецесій перехідного періоду і порівняли їх глибину в країнах Європи та Євразії (починаючи з 1989 року) з Великою депресією в США (починаючи з 1929 року).

Ми поділили посткомуністичні країни на три групи, зважаючи на середню тривалість і глибину їх економічного спаду в перехідний період. У найбільш успішних країнах рецесія перехідного періоду була порівнянна з американською Великою депресією (спад подушного ВВП на 30%). У країнах середньої групи руйнівні наслідки рецесії перехідного періоду для економіки перевищили масштаби Великої депресії за глибиною (спад подушного ВВП на 40%) і тривалістю (17 років, а не десять). А країни, які постраждали більше за всіх, до цих пір не отямилися від цього удару: через 30 років їх подушний ВВП залишається нижчим за рівень, досягнутий у кінці соціалістичного періоду.

Найбільш показовим прикладом тих країн, де економічний перехід не приніс користі більшості населення, є Молдова. Після розпаду СРСР подушний ВВП у Молдові почав різко падати і досяг дна 1999 року, коли він виявився на 66% нижчим за рівень 1989 року. 2007 року цей показник був, як і раніше, на 42% нижчим, ніж 1989-го. І хоча після 2010 року економіка Молдови істотно зросла, 2016 року подушний ВВП залишався на 12% нижчим за рівень 1989 року.

ФОТО REUTERS

І ситуація в Молдові не є винятком. У п’яти інших посткомуністичних країнах — Грузії, Косово, Сербії, Таджикистані й Україні — подушний ВВП 2016 року був, як і раніше, нижчим, ніж 1989 року. Цим країнам перехідний період приніс безпрецедентний рівень економічних страждань і мало виграшу (не рахуючи тих небагатьох, хто належить до еліти). Економічна катастрофа в посткомуністичних країнах призвела до мільйонів передчасних смертей, до масової еміграції й усіляких соціальних хвороб, які, як правило, були невідомі при комунізмі: злиденність, організована злочинність, зростаюча нерівність. І в більшості посткомуністичних країнах загальні цифри ВВП маскують колосальне зростання поляризації прибутків після 1989 року.

Деякі з посткомуністичних країн належать до тих держав світу, де найшвидше скорочується кількість населення через так звану демографічну «смертельну спіраль», що виникає через зростання смертності, зниження народжуваності та збільшення еміграції. У дослідженні ЄБРР, проведеному 2016 року, наголошується, що зріст дітей, народжених на початку перехідного періоду в своїх країнах, виявився в середньому приблизно на сантиметр меншим, ніж зріст їхніх ровесників із тих груп населення, які народилися безпосередньо перед ними або після них. Таку ж різницю можна виявити в зонах військових конфліктів та інших екстремальних умовах, коли немовлята страждають від недостатності поживних мікроелементів і психосоціального стресу.

Ліберальні еліти на Сході та Заході вшановують річницю мирного припинення Холодної війни та радіють реальним успіхам останніх трьох десятиріч, але важливо пам’ятати про те, що не всі отримали вигоду з приходом капіталізму. Опитування громадської думки свідчать, що рівень довіри в суспільстві падає, довіра до державних інститутів знижується, незадоволеність нерівністю доходів зростає.

Усе це створило родючий ґрунт для популістських партій і лідерів, причому навіть у деяких найбільш успішних країнах, наприклад, Угорщині та Польщі. Глибока злиденність, викликана рецесією перехідного періоду, залишається свіжим спогадом у пам’яті багатьох громадян і впливатиме на політичні й економічні рішення в регіоні впродовж ще багатьох десятиріч, так само як і досвід Великої депресії до цих пір впливає на державну політику в США.

Через тридцять років після падіння Берлінської стіни реальність вивернула навиворіт знамениту обіцянку Коля: для багатьох життя стало гірше, чим раніше, а для небагатьох — набагато краще. Поки плоди процвітання не будуть доступними цим багатьом, революції, що почалися 1989 року, залишатимуться незавершеними.

Проект Синдикат для «Дня»

Крістен Р. Годзее професор дослідження Росії та Східної Європи в Університеті Пенсільванії. Автор книг: Lost in Transition: Ethnographies of Everyday Life After Communism і Red Hangover: Legacies of 20th Century Communism