Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Розіграш расової карти в Америці

Чому концепція «білих привілеїв» не вигадана
13 серпня, 2019 - 17:48
ЛЮДИ З МЕКСИКАНСЬКИМ ПРАПОРОМ І ПРАПОРОМ США БЕРУТЬ УЧАСТЬ У МІТИНГУ ПРОТИ НЕНАВИСТІ НА НАСТУПНИЙ ДЕНЬ ПІСЛЯ МАСОВОЇ СТРІЛЯНИНИ В МАГАЗИНІ WALMART, В ЕЛЬ-ПАСО, ШТАТ ТЕХАС, США, 4 СЕРПНЯ 2019 Р. / ФОТО РЕЙТЕР

Нещодавні масові вбивства в Ель-Пасо, штат Техас, що їх вчинив молодий білий чоловік, який напередодні опублікував сповнене ненависті до іммігрантів багатослівне занудство, привернуло увагу до теми близькості висловлювань президента США Дональда Трампа та ідей переваги білої раси. Трамп постійно ображає мексиканців, афроамериканців та інших небілих. Він назвав іммігрантів з Африки та Гаїті приїжджими з «паскудних країн». У липні він порадив чотирьом новим членам Конгресу — Александрії Окасіо-Кортес, Рашиді Тлаїб, Айанні Преслі та Ільхан Омар — «повернутися» туди, звідки вони приїхали. Усі чотири членкині Конгресу, звісно, є громадянками США. І окрім однієї (Омар), усі вони народилися у Штатах.

Республіканські прибічники Трампа заперечують, що він расист. Хтозна. Проте він явно апелює до темних інстинктів свої прибічників — гніву, мстивості, нетерпимості, забобонам, — й інакше як расизмом усе це назвати не можна. Розпалюючи ненависть, Трамп сподівається мобілізувати достатню кількість виборців, аби бути переобраним наступного року.

Президент обережний, не закликаючи людей відверто до вчинення насильства. Проте багато схильних до насильства людей сприймають його слова як ліцензію на такы дії. Саме тому поведінка Трампа є небезпечною і ганебною і він має понести за це відповідальність. Він заслуговує на те, аби його називали расистом. Проте деякі з його критиків йдуть навіть далі. Вони стверджують, що расове питання має стати центральним на виборах 2020 року. Раз Трамп спирається на розлючених білих виборців, тоді контрстратегією має стати опора на розмаїття, антирасизм і підвищення ролі небілих.

Такий курс, можливо, морально виправданий. Питання в тому, чи буде він найефективнішим для перемоги над ним на виборах, адже саме такою має бути головна мета будь-кого, хто вбачає у Трампі загрозу для республіци, не кажучи вже про людей, які  стали мішенню для злісних расистів. І тут є місце для сумнівів.

Є люди, яких геть не обходить той факт, що їх називають расистами. На мітингу Французького національного фронту 2018 року Стів Беннон, колишній радник Трампа, заявив натовпу, що слово «расист» треба носити як знак пошани. Проте багато прибічників Трампа не вважають себе расистами і таке тавро їм не до вподоби. Багато з цих людей, часто-густо білі з робочого класу, двічі голосували за Барака Обаму. Демократам потрібно привернути назад частину цих виборців, особливо в основних штатах Середнього Заходу.

Утім, острах образити прибічників Трампа, які не вважають себе расистами, не є єдиною причиною, аби з обережністю ставитися до прагнень загострити расове питання в політиці ще сильніше, ніж вже спостерігається зараз. Той факт, що Трамп грає в цю гру, не може бути для його опонентів приводом наслідувати його приклад. Американська політика є такою заплутаною через поєднання цілої низки расових, класових і культурних проблем.

Сенатор Ліндсі Грем із Південної Кароліни розкритикував Трампа за те, що той перейшов на особистості у своїх ворожих коментарях щодо чотирьох жінок-конгресменів. Проте й сам Грем продемонстрував дуже характерний стиль мислення, назвавши їх «купкою комуністів». Так, ці жінки майже за всіма американськими стандартами є крайньо лівими, але вони точно не комуністи. Комунізм і навіть соціалізм в деяких крайньо правих колах вважається чимось «не американським». Таким був менталітет на початку 1950-х років, коли сенатор Джо Маккарті влаштував полювання на «чужих Америці» «комуністів» — часто руйнуючи життя людей, які просто дотримувалися лівих поглядів.

І так само сьогодні письменників, викладачів і юристів, які виступають за репродуктивну свободу, або не вірять у Бога, або вимагають рівних прав для людей будь-якої статі і сексуальної орієнтації, або підтримують ідею надання загальних послуг охорони здоров’я для всіх, — часто-густо звинувачують у тому, що вони більше схожі на безбожних нікчем-європейців.

Ліві або світські погляди неможливо пов’язати з певною расою. І якщо вже пов’язувати, то висока ймовірність, що такі погляди поділятимуть високоосвічені білі. Ті, хто вважає, що коаліція небілих меншина — це найкращий спосіб протистояти білому шовінізмові Трампа, мають бути обережними. Багато афроамериканців та іспаномовних американців украй релігійні і соціально консервативні.

Звісно, расове питання відіграє важливу роль в американських культурних війнах. А концепція «білих привілеїв» не є вигаданою. Але підхід до політичних, соціальних і культурних розколів у країні погляду расових відмінностей є — так — дуже чорно-білим. Якщо зробити протистояння привілеям білих основою програми боротьби проти Трампа, виникне не лише ризик відлякати людей, яких демократам треба привернути на свій бік, а й самі демократи можуть виявитися налаштованими одне проти одного.

Колишній віце-президент Джо Байден вельми далекий від ідеального кандидата для демократів. Він дуже старий і недостатньо кмітливий. Але піддавати його нападкам або навіть вимагати від нього вибачень за те, що він, за його словами, колись міг працювати з колегами, чиї расові забобони він явно не поділяв, — це помилка. Робота з людьми, з яким ви не згодні (або навіть ненавидите), — це головна особливість політики.

Трамп зумів штовхнути Демократичну партію лівіше, ніж вона була за Обами. Для нього це вигідно. Він волів би зробити тих чотирьох жінок-конгресменів символом своїх політичних ворогів.

Байдена, який з гордістю асоціює себе з роками президентства Обами, молодші суперники критикують за те, що він йде не в ногу з нашим часом, в расовому плані делікатнішим. Друга ніч демократичних дебатів минулого тижня була позначена духом антагонізму щодо адміністрації Обами. А Байден назвав це «дуже дивним».

Він має рацію. Обамі вдавалося бути успішним саме тому, що він зводив до мінімуму расове питання у своїй політиці. Він не ігнорував його. Деякі з його найкращих промов були присвячені саме цій темі. Але він ретельно уникав перетворення расового питання на основне. Йому це було й не потрібно. Важливим був вже сам факт його обрання. І він досі залишається найпопулярнішим серед всіх політиків.

Байден, на жаль, не Обама. Але факт в тому, що він має більшу підтримку серед чорношкірих виборців, ніж решта конкурентів, навіть чорношкірих, і це вже про багато що свідчить. Якщо демократи дійсно хочуть перемогти Трампа, їм варто зрозуміти, що вони собі ж на погибель критикують його небезгрішного, але набагато кращого попередника.

Проєкт Синдикат для «Дня»

Ян БУРУМА — автор книжки Murder in Amsterdam: The Death of Theo Van Gogh and the Limits of Tolerance, Year Zero: A History of 1945, A Tokyo Romance: A Memoir.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments