Шанс для реформ у Європі

Криза у єврозоні зараз є набагато меншою небезпекою, ніж у час свого піку 2010—2013 років. Темпи зростання економіки підвищилися в усьому Євросоюзі — з 2014-го по 2017 рік тут було створено п’ять мільйонів нових робочих місць.

Проте робота щодо створення банківського союзу ЄС до цього часу не завершена, банківський сектор у Греції й Італії переживає скруту, повторні поштовхи кризи євро все ще можуть підірвати стабільність Євросоюзу — і навіть поставити під загрозу єдину валюту.

Якщо не брати до уваги гірший сценарій (перемога популістів на виборах у Франції у травні та в Німеччині — у вересні), до кінця року лідери Європи повинні скористатися можливістю для проведення амбітних, але прагматичних реформ.

Як перший крок політики повинні визнати, що їм усе ще не вистачає ефективних інструментів політичної координації. Хоча програма «Європейський семестр» створила широкі рамки для подібної координації, вона не дала можливості  ефективно підвищити конкурентоспроможність, темпи зростання економіки та зайнятості в усіх країнах ЄС. При цьому інвестиції в єврозоні, як і раніше, перебувають на дуже низькому рівні, особливо у країнах, яким потрібне відновлення економіки в найбільших масштабах. «План Юнкера» щодо здійснення цільових інвестицій у ЄС може стати частиною необхідного рішення, але його буде недостатньо.

Зрозуміло, всі ці економічні проблеми потребують рішення на національному рівні; але вони зберігаються, у тому числі і через помилки в загальноєвропейській політиці. Наприклад, схвалені реформи в єврозоні реалізуються дуже повільно; додаткові структурні реформи не проводяться.

Є також значні політичні розбіжності між країнами ЄС, оскільки одні країни не довіряють іншим у тому, що стосується дотримання індивідуальних зобов’язань. Один табір, на чолі з Німеччиною та Нідерландами, вважає, що національні уряди зобов’язані найперше проводити погоджені реформи, дотримуючись при цьому колективно схвалених правил. Франція та країни Південної Європи, навпаки, доводять, що урядам потрібно більше гнучкості у своїх рішеннях у сфері бюджетних і структурних реформ і що уряди країн, які мають більшу бюджетну свободу, повинні допомогти в усуненні існуючих дисбалансів, підвищивши свої держвитрати.

Оскільки національні уряди політично підзвітні перед своїми громадянами, у них частенько відсутні стимул-реакції розширювати співпрацю на рівні ЄС. Цей пропуск перешкоджає зараз подальшим реформам в Економічному і валютному союзі ЄС (EMU). Єврокомісія, що випустила недавно «Білу доповідь про майбутнє Європи», має намір виступити в першій половині 2017 року з додатковими пропозиціями щодо реформи EMU. Можна сподіватися, що вона підготує амбітну програму. Зрозуміло, що єврозоні потрібна набагато якісніша координація з метою гарантування її довгострокової стійкості.

Щодо цього європейським лідерам необхідно зробити прагматичний перший крок, щоб відновити довіру, яка буде потрібна для довгострокових політичних інновацій у майбутньому. З такою ініціативою повинні виступити Франція та Німеччина, дві країни валютного союзу з найбільшою економікою, але за підтримки також й інших членів єврозони. Коли пройдуть цьогорічні вибори, Франції та Німеччині слід виступити із спільною пропозицією, яка відображатиме занепокоєння з приводу колективної відповідальності, індивідуальної гнучкості, а також солідарності в ЄС.

По-перше, франко-німецька пропозиція повинна погодитися на підвищення бюджетної гнучкості, хоча і в суворих межах. EMU повинен запровадити «золоте правило» для державних і соціальних інвестицій, із чітким визначенням як подібних проектів, так і механізму оцінки їх обґрунтованості. В обмін на збільшення гнучкості в державних і соціальних витратах слід суворо застосовувати бюджетні правила до всіх інших видів витрат, ці правила повинні передбачати запровадження санкцій у разі потреби.

По-друге, дана пропозиція повинна закликати до укладання контрактних угод про реформи й інвестиції (RIA) між окремими країнами і Європейською радою. Ці угоди повинні отримати схвалення національних парламентів і опиратися на конкретні рекомендації для кожної країни, погоджені в рамках «Європейського семестру». Така ініціатива стане визнанням необхідності інвестицій для підвищення темпів зростання економіки, проте подібне фінансування буде надаватися за умови реальних дій. Угоди RIA сприятимуть дисципліні, а також солідарності, завдяки зосередженості на тих реформах, які приноситимуть дивіденди високого зростання для всіх країн єврозони.

Нарешті, знадобляться бюджетні потужності для підтримки угод RIA з країнами єврозони, у яких немає бюджетного простору для самостійного стимулювання зростання. Європейський стабілізаційний механізм (ESM) потенційно може надати такі кошти, почавши з обмежених сум і потім розширюючи масштаби своєї участі в разі успіху цієї ініціативи.

Франко-німецький пакет реформ, що містить такі пропозиції, надасть можливість підвищити економічну та політичну згуртованість у єврозоні. Завдяки зміцненню EMU, Євросоюз зможе залишитися відкритим, одночасно забезпечивши посилення захисту для своїх громадян. Крім того, подібний план надасть можливість залишити значні владні повноваження на національному рівні (при цьому стимулюючи розширення співпраці всередині єврозони), він ґрунтуватиметься на тих механізмах управління, що вже існують.

Цей план стане серйозним першим кроком на шляху до більш фундаментальних реформ у майбутньому. Проте він залежить від сприятливого, проєвропейського результату виборів у Франції та Німеччині, а також від готовності європейських лідерів до компромісів і взяття на себе добре прорахованих, короткострокових ризиків.

Для просування вперед проекту європейської інтеграції буде потрібна комплексна політична угода. Але європейським лідерам не можна упускати найближчий шанс повернути втрачену динаміку процесу інтеграції. Інакше слабкості, що існують у єврозоні, почнуть підривати стійкість усього EMU, спричинять витрати, які неможливо буде контролювати і які доведеться оплачувати всім країнам ЄС.

Проект Синдикат

Герман ван РОМПЕЙ, екс-президент Європейської ради, Яніс ЕММАНУЇЛІДІС, директор Європейського політичного центру, Фабіан ЦУЛІГ, головний директор-розпорядник Європейського політичного центру