«Треба вірити у себе»

Сьогодні редакцію газети «День» відвідала делегація канадців з українським походженням, які займають активну проукраїнську позицію і відіграють важливу роль у політичному житті Канади. Це президент Ради Українських державницьких організацій світу Юрій Шимко,  який двічі обирався у парламент Канади і є автором обширного Меморандуму про Деколонізацію СССР, представленого 1978 р. президентові і делеґатам Ґенеральної Асамблеї ООН від Українського, Білоруського та Балтійських Конґресів, Голова Ліґи українок Канади, керівник проекту “Ангели-хоронителі України“, головний директор Forum TV Леся Шимко, виконавчий координатор Крайової управи Ліги Українців Канади Антон Сестріцин, який народився у Криму в незалежній Україні.

Головний редактор Лариса Івшина ознайомила гостей із проектами «Дня», продемонструвала їм Бібліотечку «Дня», яку в 2002 році відкрила книга Україна-Incognita. Це видання перевилаваоми в цього було опубліковано російською і англійською мовами. Побачивши всі ці книги, Леся Шимко сказала: ці книги - скарби, позитивний піар для України. За її словами, англійський варіант Україна-Incognita можна було б використати в недільних школах, бо у нас багато дітей втратили українську мову. Тим часом Юрій Шимко, проглянувши глянцевий журнал «Маршрут №1» і помітивши у ньому статтю «Розумна подорож із «Днем», зауважив, що таку ідею можна використати для молоді діаспори, як розумна подорож по Україні.

Згодом гості по черзі поділились своїми оцінками щодо 25-річного шляху незалежної України. При цьому Юрій Шимко детально розповів про те, як він йшов до цієї дати, як зберігав українську мову і зокрема як йому вдалося провести в ООН Меморандум про Деколонізацію СССР і перейменувати район у провінції Онтаріо, який носив ім’я Сталіна.

Відповідаючи на запитання, що робити Україні, аби вийти з нинішньої складної ситуації, яка образно характеризується як «котел», пан Шимко сказав наступне: «треба вірити у себе, покладайтесь на власні сили, у вас інтелектуальні та здібні люди, великий потенціал, бракує лише господаря».

Тим часом Леся Шимко детально розповіла про те, які інструменти використовує українська діаспора для того, аби парламент ухвалював проукраїнські рішення. Окрім того, вона назвала пріоритети діяльності Ліґи українок Канади, а також  розповіла про те, яку допомогу діаспора надає в рамках проекту підтримки Збройних сил України.

Вона також зазначила, що крім газети «День» фактично ніяке інше видання не порушує питання справи Гонгадзе і відповідальності причетних до цієї справи.

Зі свого боку, Антон Сестріцин відзначив, що в 2014 році Україна пройшла точку неповернення до Росії. За його словами, поступ України на шляху до ЄС чи НАТО залежить від самої країни. І це залежить, вважає він, від готовності суспільства, Слова, що Україна захищає європейські цінності не пусті слова, ми захищаємо світ від московської орди, наголосив Сестріцін.

Також під час розмови вдалося дізнатися цікаві деталі з життя роду… Франка. Юрій Шимко є племінником Василя Франка, який був у свою чергу племінником Івана Франка. «Усвідомлення того, що я родинно пов’язаний з Іваном Франком, дуже впливає на мене емоційно і психологічно», – сказав Юрій Шимко і поділився спогадом: «Коли мені було сім років, ми перебували у таборі в Міттенбальді. Мій стрийко Василь Франко за фахом був столярем. Він виготовив мені рушницю і козацьку шаблю. Стрийко мені це зробив і каже: «Ти козак! Це, щоб боронити Україну». Я і досі вдома маю фото з цією шаблею». Юрій Шимко розповідає, що вони були дуже близькі з родиною Василя Франка та його дітьми: «разом втікали і переходили кордони, були в таборах для біженців у Німеччині».

І Василь Франко, пригадує пан Юрій, весь час у валізах носив записи – свій життєпис і мемуари, старався друкувати. Минулого року їх вдалося надрукувати родинним коштом у видавництві Євгена Паранюка в Нью-Йорку. Книга Василя Франка має назву «Спомини». У ній ідеться про останні дні Івана Франка, а також спогади Василя Франка – про січових стрільців, про те, як він із дружиною під час українізації поїхали на «Велику Україну» з двома дітьми, і там їх застав Голодомор. Як вони втратили меншу доньку і лише завдяки Андрею Шептицькому змогли виїхати з Радянського Союзу. Як потім Василь Франко писав про жахіття голоду в дрогобицьких газетах і як 1939 року вимушений був втікати з рідної землі, щоб не потрапити до Сибіру та не бути розстріляним. На жаль, наклад видання – лише 500 примірників, тому пан Шимко сподівається на його перевидання ширшим тиражем вже в Україні.

Цікаво, що лише минулого року Юрій Шимко дізнався важливий факт з біографії свого батька та Василя Франка. «Минулого року, коли поховали Миросю (доньку Василя Франка – авт.), я дізнався, що мій батько і дядько Василь врятували трьох євреїв. Я народився на території Німеччини, містечко Козел. А неподалік були табори Аушвіцу. Батько все життя мовчав, нічого не розповідав, а лише на похороні Мирослави я довідався деталі, як батько і Василь Франко ризикували своїм життям, охороняючи в хаті, де я народився, трьох євреїв». На жаль, рід Франків може обірватися, оскільки у Василя не було синів.

Детальніше про дуже цікаву розмову з канадськими українцями читайте у наступних числах «Дня».