Туреччина: ставка на силу

Чинний президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган досить очікувано здобув перемогу в першому турі позачергових президентських виборів, отримавши 52,59% голосів виборців. Його найближчий суперник, представник Республіканської народної партії Мухаррема Індже набрав 30,64% голосів      — такі дані турецької інформагенції Anadolu після підрахунку 99% голосів. Індже визнав результати виборів і свою поразку. Ердоган, звертаючись до турків з балкона штаб-квартири Партії справедливості та розвитку, наголосив, що під час президентських і парламентських виборів «перемогла демократія і воля нації».

Таким чином турецький лідер, який є главою держави з 2014 року, а протягом 2003—2014 рр. був прем’єр-міністром, забезпечив собі правління Туреччиною ще протягом наступних п’яти років.

На парламентських виборах, що відбувалися водночас із президентськими, політсила Ердогана — Партія справедливості та розвитку (AK Parti) — також перемогла, здобувши 42,56% голосів і 295 місць у парламенті. Союзницька їй Партія націоналістського руху (MHP) отримала 11,1%. Тим часом опозиційний блок «Союз нація», до якого ввійшли три партії, набрав 33,94% голосів виборців і загалом 238 місць у парламенті.

Вибори в Туреччині визначні ще й тим, що завдяки цій перемозі Ердоган забезпечив собі безпрецедентні права в управлінні державою. Результати минулорічного конституційного референдуму, згідно з якими 51% виборців підтримали розширення повноважень президента країни, набудуть чинності одразу після виборів. Відтепер Ердоган зможе сам призначати найвищих державних посадовців (зокрема, міністрів і віце-президентів), втручатися в законодавчу гілку влади, має право вводити надзвичайний стан, пише Бі-Бі-Сі.

ФОТО РЕЙТЕР

Президент України Петро Порошенко привітав турецького президента з переобранням і написав у Twitter, що «Україна налаштована на розбудову українсько-турецького стратегічного партнерства». Із перемогою турецького лідера також привітали прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, президент Азербайджану Ільхам Алієв, президент Ірану Хассан Рухані, президент Білорусі Олександр Лукашенко та низка інших лідерів.

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати перемогу Ердогана на виборах у Туреччині та пояснити у чому полягає феномен його популярності та успіху серед турків:

«ЕРДОГАН ВИГРАВ 12 ВИБОРІВ ЗА 16 РОКІВ»

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний посол України в Туреччині (2008—2016 рр.):

— Успіх Ердогана полягає в тому, що він уміє не тільки будувати партійну структуру, яка працює ефективно, а й має особисту харизматичну манеру спілкуватися з електоратом, доносити правильні месиджі та блискуче проводити кампанії. Звичайно, ми знаємо про звинувачення на його адресу щодо авторитарного стилю керівництва. Проте авторитарних лідерів у світі багато, а таких ефективних, як Ердоган, мало. Він виграв 12 виборів за 16 років. А це вже 13-ті.

ПРО НЕОБМЕЖЕНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ЕРДОГАНА

Референдум минулого року фактично змінив систему влади в Туреччині. З одного боку, є величезна частина суб’єктивного бачення особисто Ердоганом, як має бути влаштована влада. Він вважає коаліції та інші колективні форми неефективними та вірить в особистість, сильну центральну владу.

З другого боку, Туреччина пережила спробу військового перевороту. Оскільки до цього в країні вже були два перевороти, глибоко в турецькому суспільстві є дуже негативне ставлення до них. Тому Ердоган просто скористався тим, що суспільства було налаштовано проти таких кардинальних змін силовими методами, і провів референдум з метою реалізації свого бачення того, як має розвиватися Туреччина. Але ж перемога на референдумі була, нехай навіть на межі «так»-«ні». Але вона є визнаним фактом. І вчора (24           червня. — Ред.) результат референдуму та особистий результат Ердогана майже співпали, особистий результат        — навіть кращий. Думаю, це свідчить про те, що в суспільстві справді трохи більше половини людей його підтримують. І це вже доведено експериментом.

Очевидно, це також присутнє в турецькій ментальності: вони дуже вірять у сильного лідера і їм подобається те, що Ердоган справді щиро ставиться до своєї країни, того, як вона має розвиватися, обіцяє вивести її в десятку найбагатших країн світу. Варто врахувати, що з часу його приходу до влади ВВП Туреччини потроївся, економічна ситуація абсолютно непорівнянна з 2002 роком, коли AK Parti прийшла до влади, то реалізовані мегапроекти вартістю в десятки мільярдів доларів. Це є беззаперечним фактом.

ПРО АВТОРИТАРИЗМ

Подібні думки про те, що Туреччина — авторитарна держава, я вже чую років п’ять. Але відбуваються вибори з кандидатів усього політичного спектру. Дійсно, можна говорити про те, що вони мали різний доступ до ЗМІ, що були закриті багато опозиційних видань, що були певні кроки, які об’єктивно перевищують нормальні демократичні механізми діалогу всередині суспільства. Але не думаю, що нам варто використовувати цей термін «авторитаризм». Давайте подивимося на інші демократичні країни Заходу та спитаємо себе, чи є вони авторитарними і де є межа авторитаризму, популізму тощо.

Туреччина дуже сильно економічно зав’язана на ЄС. Це основний партнер та інвестор. Вони є членами НАТО. Тому щодо всіх цих закидів стосовно авторитаризму, треба подивитися, як далі буде розвиватися ситуація і об’єктивно судити по її результатах. Найближчий саміт НАТО 11-12 липня покаже, як Туреччина бачить свою роль у світі. Адже членство в НАТО є ключовим для Анкари. Наскільки я знаю, немає жодних планів по скороченню співробітництва чи виходу з НАТО.

Головний висновок, який ми маємо зробити: треба позбавитися від ілюзій, що з Туреччиною можна будувати відносини на лозунгах популізму, дружби, братерства, сусідства тощо. Треба зрозуміти просту річ, яку, на мою думку, останнім часом ми почали втрачати у відносинах з Туреччиною: це країна, в якій дуже прагматично ставляться до будь-яких кроків у зовнішній політиці. Здається, що їхня дружба з Росією просто зашкалює: заяви, саміти, телефонні дзвінки, ордени тощо, але насправді за цим з обох сторін стоять дуже ретельно прораховані речі. З Туреччиною треба працювати, маючи сильну політику, власне зовнішньополітичне бачення, аргументи, які доведуть їй, в чому полягає для них цінність України, з ними треба співпрацювати з сильних позицій, тобто чітко уявляти, що і як робити, де є межа компромісу: де є межа того, що вони можуть зробити для нас і що ми можемо зробити для них.

З Туреччиною треба шукати новий порядок денний, який поверне наші відносини в дуже прагматичне та практичне русло заміть гасел, прохань про підтримку тощо. Все це є і залишиться, це принципово важливо для Туреччини, але цього мало. Нам треба шукати конкретні кроки, які дозволять мати власне місце в її зовнішній політиці. Туреччина      — дуже важлива держава, що тримає ворота до Чорного моря. Без Чорного моря ми не можемо торгувати. Ми маємо підтримувати з ними дуже добрі відносини, але вони мають будуватися на проектах взаємної вигоди.

«ПОПЕРЕДУ ІНТЕНСИВНА РОБОТА...»

Андрій СИБIГА, Надзвичайний і Повноважний посол України в Туреччині:

— З 2002 року до вчорашніх перегонів глава Турецької держави та його політична сила з успіхом вийшли із перших в історії Туреччини прямих президентських виборів 2014 року, парламентських виборів 2002, 2007, 2009, двох парламентських виборів 2015 року, місцевих виборів 2004, 2009 та 2014 років, а також на референдумах 2007, 2010 та 2017 років. Тобто вчора фактично Президент та правляча Партія справедливості та прогресу здобули 13-ту та 14-ту перемоги поспіль. І це не враховуючи того, що президент Ердоган свого часу починав з перемог на виборах у мери такого величезного мегаполіса, як Стамбул. Це вагомий результат. Вважаю, що такий результат досягнуто насамперед завдяки сильній особистості президента Ердогана, його харизмі, лідерським якостям, досвіду, який гартувався протягом майже двох декад перебування на державницьких посадах.

Слід відзначити, що президенту Ердогану вдалося мобілізувати навіть той електорат, який довгий час залишався достатньо пасивним. Йому властиво чутко сприймати настрої та потреби широких верств населення, особливо тих, хто зазвичай відчував себе забутим владою. Зокрема, у турецькому суспільстві є певний запит на зміцнення позицій Туреччини на регіональній та світовій арені, і глава турецької держави успішно справляється з реалізацією цього запиту на практиці.

За час перебування при владі правлячій силі вдалося досягти вагомих результатів у розвитку Туреччини, провести важливі реформи, реалізувати широкомасштабні економічні та інфраструктурні проекти, вирішити низку складних внутрішньополітичних проблем. Під час передвиборчої кампанії президент Ердоган та його політична сила окреслили нові амбітні цілі, що означає створення нових робочих місць, забезпечення подальшого економічного зростання тощо. Звичайно, що такі обіцянки, які до цього виконувалися, є привабливими для виборців.

Заслуговує на увагу високий показник явки на вчорашніх дострокових президентських та парламентських виборах. Це свідчить про активність виборців, їхню свідому громадянську позицію та бажання відігравати свою роль у долі країни.

Згідно зі змінами до конституції Туреччини, які були підтримані під час всенародного референдуму 2017 року, президент дійсно отримує додаткові повноваження, зокрема стає головою виконавчої влади в країні. Однак це означає й додаткову відповідальність. Як і раніше, президент і призначена ним адміністрація/уряд Туреччини залишаються підзвітними парламенту. Таким чином, перехід до президентської форми правління передбачає, що парламент зосередиться на прийнятті законів та контролюванні уряду, уряд — на ефективній роботі, а судова система — на неупередженому і незалежному правосудді.

Щодо висновків для України. По-перше, ми поважаємо вибір турецького народу. По-друге, ми маємо ефективні взаємини між керівництвом наших держав. Показовим є те, що у своїй передвиборчій програмі президент Ердоган приділив особливу увагу розвитку відносин із Україною. У маніфесті було наголошено на розвитку відносин стратегічного партнерства з Україною у низці сфер, а також на тому, що Туреччина продовжить підтримувати територіальну цілісність України та права кримських татар. Відповідно, переобрання президента Ердогана та перемога його партії на парламентських виборах відкривають шляхи для продовження конструктивного політичного діалогу на вищому рівні.

Розраховуємо також на подальший розвиток двостороннього стратегічного партнерства між нашими державами та практичної взаємодії в усіх сферах. Президент України Петро Порошенко привітав президента Ердогана з перемогою на виборах. Попереду інтенсивна робота, спрямована на зміцнення стратегічного партнерства шляхом реалізації низки масштабних проектів. Сподіваємося вже до кінця цього року провести в Анкарі чергове засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною та Туреччиною під співголовуванням двох президентів.

«ПРОГНОЗОВАНОЮ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПОЛІТИКА ТУРЕЧЧИНИ ЩОДО НАЙБІЛЬШ ЧУТЛИВИХ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ «ТОЧОК»

Марина ВОРОТНЮК, дослідниця з Центральноєвропейського університету у Будапешті:

Результати виборів – погана новина для турецької демократії, адже тенденція на авторитаризацію не тільки збережеться, але й посилиться. Якщо говорити про зовнішньополітичний вимір, консервування режиму Ердогана означатиме продовження нинішніх тенденцій в зовнішній політиці Туреччини – фокусування на вирішенні сирійської кризи, ситуативно коливаючись між тандемом з Росією та Іраном, та співпрацею з західними силами; керована конфронтація із Заходом, зокрема, США та ЄС, тощо. 

Напевно, для України найважливішим фактором є те, що прогнозованою залишається політика Туреччини щодо найбільш чутливих для української дипломатії «точок». Йдеться, зокрема, про її дуалістичну позицію щодо Росії та російської активності в Чорному морі (та ширше). Тут Україна ще до анексії Криму стикалась з тим, що Туреччина обережно та з повагою ставилась до російських «виключних інтересів». Після анексії Криму Туреччина є складним партнером для України у сенсі того, що, отримуючи завірення у турецько-українському стратегічному партнерстві, Україна водночас може спостерігати, як деякі турецькі дії посилюють російські стратегічні позиції в регіоні. Ця тенденція збережеться. Так само, як і бажання України бачити більш солідну військову присутність НАТО в Чорному морі буде продовжувати натикатись на спротив Туреччини, позиція якої щодо цього завжди була однозначною: зовнішні сили в Чорному морі не потрібні, регіональні гравці самі здатні забезпечувати безпеку в регіоні. Що не відповідає дійсності, адже безпека була приватизована Росією та Чорне море, як і в часи Холодної війни, поступово перетворюється на «Російське озеро».