Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Весняне загострення на Донбасі

Якою має бути відповідь Києва на нову російську кампанію шантажу? Максимально спокійною й впевненою
29 березня, 2021 - 20:07
ФОТО REUTERS

Ситуація на лінії фронту у Донбасі зараз розвивається за сценарієм, що задається Москвою. Найбільша російська провокація тут сталася 26 березня, коли підтримувані Росією сепаратисти двічі обстріляли українські позиції. Четверо військовослужбовців ЗСУ загинули, ще двоє отримали поранення неподалік від населеного пункту Шуми, де, як стверджує штаб Об’єднаних сил, українські позиції були обстріляні із заборонених мінськими домовленостями мінометів калібру 82 міліметри, автоматичних станкових гранатометів і великокаліберних кулеметів. Сепаратисти негайно, цілком передбачувано, відхрестилися від обстрілів, стверджуючи, що українські військовослужбовці стали жертвами власних мінних полів. Це, звісно, справжнісіньке знущання. Адже не могли українські міни зруйнувати будівлі в Шумах.

Як же відреагував на найбільші втрати українських військ у зоні конфлікту Верховний Головнокомандувач? Президент Володимир Зеленський заявив буквально: «Ціна війни — це життя наших громадян. Хоробрих і стійких. Сьогодні ми втратили чотирьох захисників. Щирі співчуття. Я закликаю всіх лідерів «нормандської четвірки» зробити все можливе для збереження режиму повного і всеосяжного припинення вогню». Думаю, що в Кремлі над цією заявою сміялися довгим і здоровим сміхом. Що там очікують від Берліна і Парижа? Ще одного повчання в стилі: «Хлопці, треба жити дружно». І 1001-го призову до всіх сторін виконувати Мінські угоди, які в їхньому нинішньому вигляді виконати в принципі неможливо. І що характерно: Зеленський жодного разу не згадав, хто саме вбив українських захисників. Можна подумати, що це зробили якісь інопланетяни, які спеціально прилетіли заради цієї мети з Марса. Хоча ні в кого в Україні, думаю, немає сумнівів, що вбивці — з лав 1-го й 2-го армійських корпусів сепаратистів, причому стріляти могли як місцеві уродженці, так і російські військовослужбовці, що знаходяться у їхніх лавах.

У зведенні ж української сторони особливо підкреслюється, що сепаратисти «провокують Об’єднані сили на вогонь». Виходить, що вища доблесть українських солдатів і офіцерів — вогню не відкривати! Але це — прямий шлях до розкладання армії, і історичний досвід тут багатющий. І цей досвід також показує, що агресор припиняє стріляти лише тоді, коли отримує гідну відповідь і несе більше втрат, ніж жертва агресії. Однак досі немає інформації про те, що на провокацію біля Шумів з української сторони сепаратистам прилетіла якась значуща «відповідь». А сепаратисти і їхні російські господарі припиняти вогонь поки не збираються. Реакцію на загострення ситуації з боку офіційного Києва вони вже отримали і з задоволенням констатували, що вона дуже слабка. Але Москві потрібно передусім перевірити реакцію нової американської адміністрації.

Однак Вашингтон поки мовчить. Проте, в Кремлі вже, думаю, поспішили записати до свого активу те, що на своїй першій великій прес-конференції Джо Байден про Україну й конфлікт на Донбасі не сказав ані слова. Американський президент всерйоз вимагає від влади України позбутися впливу на українську політику не лише Медведчука, а й Коломойського, а також створити в Україні незалежну систему правосуддя й боротьби з корупцією. І до істотного прогресу в цих сферах Байден не виявлятиме Зеленському публічну підтримку. Що, звісно, зовсім не означає, що США не продовжуватимуть надавати допомогу Україні, зокрема й військову. І публічні американські висловлювання на захист України будуть, тільки поки що не на рівні президента, а на рівні державного секретаря й нижче.

Росія ж зараз, незважаючи на всі гучні заяви, абсолютно не зацікавлена в переговорах у Мінську, і не лише тому, що Мінськ став «гарячою точкою» через акції протесту проти Олександра Лукашенка. Принципове значення має інше. В умовах відкритих в Україні «гонінь» на Медведчука і його партнерів переговори про врегулювання конфлікту на Донбасі для Кремля втрачають сенс. Адже їхнє єдине завдання — піднімати рейтинг путінського кума та інших колабораціоністів, а поки вони від впливу на переговорний процес фактично відсторонені, то найближчим часом не слід очікувати ні нових обмінів полоненими й утримуваними особами, ні встановлення ефективного режиму припинення вогню. Навпаки, Москва намагається посилити тиск на Київ. У рамках цієї кампанії пролунала заява так званого голови «ЛНР» Леоніда Пасічника, російської маріонетки чистої води. Він проголосив: «Ми рухаємося в правильному напрямку. У мене немає сумнівів, що Донбас стане частиною великої Росії, коли настане час, і нас, звичайно, чекає велике майбутнє. Але за нього треба боротися. І ми продовжимо відстоювати наші інтереси!»

Звісно, для основної маси населення окупованих територій Донбасу, що ледь жевріють у злиднях, на межі виживання, слова про «велике майбутнє» звучать форменим знущанням. Зате промова Пасічника містить пряму загрозу Україні. Він заявив, що зараз Донбас — це рупор «істинних сподівань і прагнень» більшості українців, які «завжди були частиною «руського мира», тоді як український неофашизм, активно плеканий і підтримуваний США й іншими країнами Заходу, насправді сповідує переважна меншість українців. Але їм вдалося залякати розсудливі сили на Україні». Кремль вустами своєї маріонетки загрожує Україні відновленням війни за «русский мир». Не випадково ж російські пропагандисти, отримавши відповідну команду, почали посилено поширювати чутки про те, що Київ нібито готується найближчим часом вирішити конфлікт в Донбасі за карабаським сценарієм, і Росії, мовляв, слід подумати про «превентивний удар», щоб запобігти реалізації подібного сценарію. А ще під шум тверджень, що, нібито розраховуючи на допомогу з боку нової адміністрації США, Україна готується вирішити конфлікт на Донбасі за допомогою військової сили, російські маріонетки вимагають, щоб  у рамках майбутнього врегулювання «народна міліція» «ДНР» і «ЛНР» зберегла все своє озброєння, зокрема танки й артилерію.

Якою має бути відповідь Києва на нову російську кампанію шантажу? Максимально спокійною й впевненою. Але при цьому військові провокації не можна залишати безкарними. Воювати всерйоз Кремль не хоче. Він хоче лише лякати.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: