Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою
Михайло Грушевський, професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист

Вічний біль людства

Оповідь про три німецькі концентраційні табори на території Польщі
2 грудня, 2020 - 19:17
У ПОЛЬЩІ ДО ЦІЄЇ ПОРИ ЗНАХОДЯТЬСЯ ТАК ЗВАНІ «ФАБРИКИ СМЕРТІ», ЯКІ НАГАДУЮТЬ УСЬОМУ ЛЮДСТВУ, ЩО НАША ЦИВІЛІЗАЦІЯ НАДАЛІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВАРВАРСЬКОЮ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Є речі, про які тяжко згадувати і говорити, однак і забувати про них недопустимо. Серед таких речей і Друга світова війна, й океан смутку і болю, який вона по собі залишила. Існує багато місць, які досі зберігають сліди жахливих подій минулого. Ці місця варті вшановування та опіки.

Друга світова війна (1939 — 1945) розпочалася з нападу Німеччини на Польщу. І саме Польща в подальшому стала ареною багатьох ключових подій цього антигуманного і жорстокого конфлікту. На території Польщі по цей час знаходяться місця, які нагадують усьому людству, що наша цивілізація надалі залишається варварською — це «фабрики смерті» створені одними людьми для знищення інших. Хоч існувало їх на території країни дев’ять, сьогодні йтиметься про Треблінку, Майданек та Аушвіц-Біркенау (поляки ображаються, коли табір називають Освенцім).

ТРЕБЛІНКА

Колишній концентраційний табір Треблінка ІІ (SS-Sonderkommando Treblinka) розташований недалеко від Варшави. Дістатися до нього можна потягом до місцевості Сєдльце, а потім ще добиратися десь 8 км у бік колишнього табору. Табір розташовується в лісі. Функціонував він від липня 1942 року до листопада 1943 і мав площу 20 км. У таборі було ліквідовано близько 800 тисяч осіб — здебільшого євреїв із польських гетто, з Австрії, Словаччини, а також сінті і ромів.

Спочатку відвідувачів цього місця пам’яті вітає маленький музей, де коротко висвітлюється історія функціонування табору, з ілюстраціями й артефактами. На плакатах, що описують історію Треблінки І і Треблінки ІІ, неодноразово наголошується, що наглядачами в таборі в більшості були українці. На місці колишніх крематоріїв нині стоїть пам’ятник, покликаний вшанувати пам’ять усіх жертв цього місця. В серпні 1943-го натхненні повстанням у варшавському гетто і чутками про ймовірну ліквідацію табору місцеві в’язні організували власне повстання. На жаль, воно було невдалим. Табір ліквідували в зв’язку з наближенням Червоної армії до Варшави. Під час ліквідації більшість в’язнів, особливо єврейського походження, були розстріляні. Дослідницькі роботи на території колишнього табору ведуться до цих пір, учені постійно знаходять масові могили, про які до того часу було невідомо.

Після відвідування музею, вибудованого на місці колишнього концентраційного табору, треба пройти ще кілометрів два вглиб лісу, щоб дістатися того, що залишилося від табору праці Треблінка ІІ (Der SS— und Polizeifuhrer im Distrikt Warschau Arbeitslager Treblinka (1941 — 1944). У таборі спочатку перебували поляки, обвинувачені в злочинах, що мали характер кримінальний чи економічний, також жертви облав. Пізніше в Треблінці І також з’явилися євреї. Одночасно в цьому місці могли перебувати одна-дві тисячі в’язнів. На підставі матеріалів, що збереглися, відомо, що через табір пройшло близько 20 тисяч осіб. Звичайно, що багато осіб помирало не лише в газових камерах, а й від голоду, тяжких умов праці, жорстокого ставлення чи відсутності належних гігієнічних умов. На сьогодні очам відвідувачів, що прибудуть до цього місця, відкриваються тільки фундаменти будинків, біля яких стоять таблички з описами характеру будови, що стояла на конкретному місці. Підійшовши до такої таблиці, можна прочитати, що на цьому місці був, скажімо, жіночий барак, помешкання поліцая, басейн чи вбиральня. Серед найвідоміших в’язнів Треблінки варто назвати Януша Корчака — відомого педагога, письменника і суспільного діяча. Він увійшов до газової камери разом з 200 вихованцями керованого ним дитячого будинку.

Цікаво, що пам’ять про трагічну історію цього місця потроху починає стиратися. Деякі люди використовують зелені мальовничі галявини на місцях колишніх бараків, щоб вибратися сюди на родинний пікнік...

МАЙДАНЕК

Майданек міститься на території Любліна. Концтабір на Майданку функціонував з осені 1941 р. до 22 липня 1944 р. Він був створений з ініціативи Генріха Гіммлера, який під час свого перебування в Любліні в липні 1941 р. доручив Оділо Глобочнікову, очільнику СС і начальнику поліції в районі Любліна, організувати табір для 25 — 50 тисяч в’язнів з тим, щоб використовувати їх у майстернях і на будівництвах, що проводили СС і поліція.

Назва Майданек походить від одного з районів Любліна — Майдан-татарський, до якого прилягав табір. У офіційній номенклатурі до лютого 1943 р. табір мав ім’я Kriegsgefangenenlager der Waffen SS Lublin (KGL Lublin) — табір для військовополонених, а пізніше Konzentrationslager der Waffen SS Lublin (Kl Lublin) — концентраційний табір.

Протягом 1941 — 1944 рр. через концтабір у Любліні пройшло близько 150 тисяч в’язнів. У результаті нещасних випадків і хвороб, а також внаслідок знищення в газових камерах і розстрілів, там померло близько 80 тисяч людей, з них приблизно 60 тисяч — євреї. Більшість в’язнів були євреями з Польщі та Словаччини, велику групу становили поляки і громадяни інших колишніх територій СРСР (росіяни, білоруси, українці) і Західної Європи (німці, італійці, французи).

Табір було ліквідовано 22 липня 1944 р. До того часу німцям вдалося евакуювати майже всіх ув’язнених. Знищення більшої частини канцелярських актів табору і підпалення крематорію допомогло нацистам приховати масштаби злодіянь.

Майданек, як і фактично все, створене нацистами, було жахливим місцем, у якому не діяли жодні моральні цінності. Колишні в’язні, яким вдалося вийти живими з табору, оповідали про масові вбивства людей, наглядачів-садистів, про страшні покарання за найменшу провину. Табір мав вісім полів, призначених для ув’язнених, але з них були активними лише п’ять. На кожному полі було 22 дерев’яні бараки. Поля були відділені від решти двома високими парканами з колючим дротом, між якими був простір завширшки два метри, що називався полем смерті. Крім того, вони були оточені вежами, на яких несли варту есесівці. На початку 1943 р. 1 і 2 поля були оточені колючим дротом з електричною напругою. Поля 3, 4 і 5 не встигли оточити таким дротом. Між полями 1 і 2 до 1943 р. розміщувався старий крематорій, місце страти в’язнів, а також газова камера, в якій ув’язнених убивали отруйним газом чи розстрілювали. Дітей вбивали палицями. Старий крематорій складався з трьох переносних печей, які давали можливість спалити 400 трупів у день. Смертність у таборі сягала однієї тисячі людей за добу. В кінці 1943 р. новий крематорій за межами поля 5 мав потужність дві тисячі трупів у день. Найжахливішою подією, яка трапилася на Майданку, став масовий розстріл євреїв 3 листопада 1943 р. Тоді число загиблих сягало близько 18 тисяч осіб.

Музей на території колишнього концентраційного табору було утворено восени 1944. Це був перший у світі музей подібного типу.

На сьогодні Майданек — добре обладнаний меморіальний комплекс, який може безоплатно відвідати кожен бажаючий. На території табору відреставровано низку бараків, до яких можна ввійти і спостерігати побутові умови, в яких мешкали в’язні, бачити, чим вони займалися у вільний час, як жили діти в таких нелюдських обставинах. Відвідати можна і відреставровані печі крематорію та душові, де застосовували газ «Циклон Б». Укінці маршруту стоїть мавзолей, для спорудження якого використано прах жертв, спалених у місцевому крематорії. Табір відвідує багато гостей з Ізраїлю.

АУШВІЦ

Поблизу польського містечка Освенцім розташовано комплекс колишніх таборів смерті і таборів військовополонених — Аушвіц І (KL Auschwitz I (Stammlager), Аушвіц ІІ KL Birkenau (Auschwitz II) i Аушвіц ІІІ (KL Monowitz). Поляки ображаються, коли табір називають Освенцім — бо то пов’язує табір з Польщею, але творили і управляли ним німці, сьогодні це місце носить офіційну назву Державного музею Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. Розташовується музей за 60 км на південь від Кракова.

Аушвіц — Біркенау по праву вважається одним із найжахливіших пам’ятників злочинам нацистського режиму. Гітлер вважав це місце таким, в якому остаточно вдасться розв’язати так зване єврейське питання. Функціонував табір з 1940 по 1945 рр., кількість його жертв коливається від 1,1 до 9 млн осіб. Перебували тут поляки, політично неблагонадійні німці, євреї та представники інших національностей зі всієї Європи.

Кажуть, що на ідею створення концентраційних таборів Гітлера «надихнув» Й.Сталін. У «Коменданті Аушвіца», автобіографії Рудольфа Гьоссе, можна знайти таку фразу: «Концентраційні табори були задумані, частково нецільово, для їхнього перетворення на місця знищення величезних людських мас. Від РЗГА комендантам передавали розгорнуту інформацію про російські концентраційні табори. Від втікачів було відомо все до найменших дрібниць про умови в них. Особливо наголошувалося, що шляхом організації масових примусових робіт росіяни знищили цілі народи. Якщо, для прикладу, при будівництві каналу вичерпувалися в’язні табору, то робоча сила поповнювалася за рахунок створення нових тисяч кулаків чи інших «ненадійних елементів», які з плином часу знову «вичерпувались».

Також, говорять, у справі ліквідації євреїв Гітлер надихався справою масового знищення вірменів турками. Останні дотепер не визнають цього факту, до речі. Оглядаючись на нещодавню на той час подію, німецький диктатор зауважив, що якщо так швидко зникла пам’ять про масове знищення вірмен, то невдовзі і про вбитих євреїв ніхто не згадає.

Музейний комплекс на території колишніх таборів поблизу Освенціма було створено 1947 року, а 1979-го його було вписано до списку загальнолюдського культурного спадку ЮНЕСКО. Аушвіц — Біркенау — величезна площа, на якій стоять десятки бараків і до яких можна ввійти. Кожен барак оповідає свою історію. Чи то історія нацистських наукових експериментів, чи жіноча історія в концтаборах, чи історія повсякденного життя в’язнів. Як казав Е.Ремарк — смерть одного — трагедія, а смерть мільйонів — то статистика. Так і тут, дуже тяжко відстежити якісь поодинокі історії про жертв табору, бо їхня масовість просто пригнічує. Однак варто пам’ятати, що за кожною цифрою стоять історії конкретних людей, їхні приватні життя, відчуття та емоції. Це підтверджують і особисті речі в’язнів табору, виставлені на експозиції: їхній одяг чи, скажімо, гори відтятого жіночого волосся, взуття, окуляри, валізи.

До Аушвіц — Біркінау приїжджають туристи з усього світу, сюди регулярно організовуються екскурсії з Кракова. Можливо, деякі відвідувачі не усвідомлюють значущості цього місця, бо час віддалив і стер зі збірної пам’яті жахливість подій, що відбувалися тут. Однак, однозначно, подібні місця мають існувати, дослідження проблеми мають тривати, мають зніматися фільми і писатися книжки — щоб історія не забулася і комусь не захотілося її повторити.

Яніна БУТЕНКО
Газета: 
Рубрика: