«Якщо вам не подобаються мої відповіді...»

Російський президент Володимир Путін напередодні візиту до Відня 5 червня дав інтерв’ю австрійському каналу ORF, під час якого відповів на низку запитань, що зокрема стосувалася України.

У відповідь на репліку ведучого Арміна Вольфа про те, що після оголошення висновків Міжнародної слідчої комісії ніхто не вірить словам РФ щодо її непричетності до збиття літака Малайзійських авіаліній рейсу MH17 над Україною, Путін поскаржився на те, що російських експертів не допускають до розслідування. Щодо анексії Криму глава РФ заявив, що на його думку, «немає таких умов і бути не може», за яких півострів повернеться до складу України. Він укотре повторив, що Крим «отримав незалежність не внаслідок вторгнення російських військ, а в результаті волевиявлення кримчан на відкритому референдумі». На слова ведучого про те, що «немає нікого, хто визнав би це голосування, немає нікого, хто визнав би анексію», Путін відповів: «ваші аргументи виглядають абсолютно непереконливо, тому що ніхто не повинен визнавати волевиявлення громадян, які живуть на тій чи іншій території». Загалом, під час цієї розмови Путін досить детально розповів, як відбувалося захоплення території Криму. Щодо прагнення України вступити в НАТО російський президент зазначив, що це не єдина проблема, згадавши при цьому мовний закон і додавши, що для РФ важливо, щоб на території України не з’явилися військові об’єкти, які загрожували б безпеці його країни. Варто відзначити, що співрозмовник Путіна Армін Вольф професійно аргументував свої досить незручні для Путіна запитання, свідченням чого є фраза глави РФ: «Ви знаєте, якщо вам не подобаються мої відповіді, то ви тоді не ставте запитань».

Через візит Путіна до Відня всередині Австрії пролунала різка критика на адресу уряду, який таким чином підриває єдину загальноєвропейську лінію щодо Росії. Із протестом виступили партія NEOS, правозахисні організації «Форум за релігійні свободи-Європа» та «Права людини без кордонів», пише Die Presse. До того ж занепокоєння викликало те, що напередодні візиту, австрійський віце-канцлер Гайнц-Крістіан Штрахе закликав скасувати санкції проти РФ, аргументуючи це тим, що вони шкодили австрійській економіці.

«РОСІЯ НАМАГАЄТЬСЯ  РОЗКОЛОТИ ЄС СВОЄЮ ПРОПАГАНДОЮ, ГРІШМИ, ПІДКУПОМ»

Який висновок треба зробити із заяв російського президента, чому Австрія на тлі консолідованої позиції Заходу щодо РФ усе-таки запрошує Володимира Путіна здійснити візит «День» запитав у Директора інституту зовнішньополітичних досліджень Григорія ПЕРЕПЕЛИЦІ:

— Кінцева мета війни, яку Росія розв’язала проти України, це знищення України, як держави. Кілька сюжетів щодо цього Путін навів.

Наприклад, він апелює до історії і каже, що ідеологи української незалежності, яких він вважає націоналістами, ще в XIX ст. говорили про необхідність формування самостійної незалежної від Росії держави, але водночас багато хто з них говорив про необхідність збереження хороших відносин із Росією. В цьому контексті російський президент ставить під сумнів необхідність існування Української держави, незалежної від Росії, апелюючи до українських націоналістів, які в Росії вважаються фашистами. При яких умовах можуть бути хороші відносини з Росією? Звісно, коли Українська держава формуватиметься на федеративних засадах. Він проводить ту саму ідею в упаковці, яка приваблива для Західного світу, тим паче, для Австрії: все одно Росія повинна домінувати в цьому регіоні та сама визначати, який державний устрій має бути в Україні: на федеративних, конфедеративних чи в складі Росії.

Далі він говорив про умови припинення конфлікту: якщо ми приймемо умови «русского мира», тобто коли українці знову повернуться в російський світ, оскільки прийнятий закон про мову є дискримінаційним, порушує право використання різних мов для нацменшин. Тобто Путін не визнає факт наявності української мови, як державної, а розглядає її, як ворожий Росії чинник. Таким чином російський президент відмовляє нам у національній ідентичності, культурі.

Це все підпорядковане головним цілям російської війни з Україною: знищення України, як незалежної самостійної держави та недопущення відродження української національної ідентичності, формування українців, як нації. Він знову повертається до фабули, що «ми єдиний російський народ» і крапка. Це дипломатичне оформлення цілей російської війни.

Цікаво, що на запитання журналіста, чи задовольнить вас, якщо Україна прийме нейтральний статус і вступить у НАТО, відповідь Путіна була: «це одна з проблем, але не єдина». Проблема Росії — що Україна є незалежною і суверенною державою і що українці стають повноцінною європейською нацією.

— Через візит Путіна австрійській уряд піддали критиці. Чому взагалі цей візит став можливий?

— В Австрії панують проросійські настрої. Ця країна в політичному плані зорієнтована на ліберальні погляди, соціал-демократію, соціалісти завжди мали тут популярність. Відповідно, вони налаштовані на партнерство і тісні зв’язки з Росією. Навіть заява віце-канцлера про те, що час знімати санкції з Росії, багато про що говорить.

Росія намагається розколоти ЄС своїми грішми, підкупом, фінансуванням право— і ліворадикальних партій і політичних сил, тотальною пропагандою, дуже вміло підлаштованою під настрої населення європейських країн. РФ робить потужну але, на жаль, успішну підривну роботу, коли змінюються настрої населення. Наприклад, у Голландії, Австрії багато прихильників так званого «русского мира» вбачають у Росії альтернативний шлях розвитку Європи. Хоча самі вони в Росії не бувають і не бачать, яка там реальна ситуація, проте пропаганда робить свою справу. Таким чином з’являються русофільські анклави всередині ЄС і Австрія — один із них. Саме тому Путін вирішив нанести візит у Австрію. Думаю, що далі він поїде в Грецію, Італію — країни, де русоцентричні настрої дуже популярні серед населення та серед політиків, особливо популістських партій.

— Раніше з візитом у Росії побував президент Франції Еммануель Макрон, будується «Північний потік-2». Чи свідчить це про те, що Росії таки вдається розколоти Захід?

— Так, це є прямим свідченням того, що російська гібридна війна дає для Росії великі дивіденди. Внаслідок такої пропаганди, підкупу західних політиків популісти прийшли в італійський парламент, у Німеччині третину місць у парламенті посіла проросійська партія «Альтернатива для Німеччини». Позиції Меркель сильно підірвані, тому на зустрічі з Путіним у Сочі в неї був такий пригнічений вигляд принаймні це було видно на прес-конференції. Тобто значною мірою Росії вдалося підірвати Західний світ зсередини. Наприклад, те, як Росія втручалась у вибори США, чим поставила під сумнів легітимність президента Трампа. Оскільки в європейських країнах більшою мірою — парламентські політичні системи, Путін діє через парламент і вибори президентів. Наприклад, Штайнмайєр, симпатії якого до Росії були всім очевидні, тим паче що він — із команди покоління Шрьодера, якого фактично купили і який служить російському «Газпрому». Покоління політиків, пов’язаних із бізнесом, дуже легко купується на гроші, російські преференції. Ще один приклад — партія Берлусконі, партія Марін Ле Пен, яка має вагому частку у французькому парламенті. Таким чином клімат змінюється на користь Росії. Навіть голова Єврокомісії Юнкер говорить про те, що треба зняти санкції з Росії, відновити партнерство, надіятись на Росію, тому що вона велика, а Європа маленька і треба враховувати інтереси РФ, знаходити компроміс, а в Україні в РФ теж є свої інтереси. Він натякає, що Україна — це традиційна сфера впливу Росії і що ми маємо на це зважати.

Усі ці приклади свідчать, що Росія перемагає в цій гібридній війні. А одне з її завдань — руйнація суспільства країни ворога зсередини. І ми бачимо, як Росія руйнує Європу і ЄС зсередини зміною настроїв, зміною інтересів політиків.

«МИ МАЄМО СТАТИ СИЛЬНИМИ!»

— Який вихід із цієї ситуації? Як діяти Україні та Європі, щоб захистити свої інтереси?

— Ми маємо стати сильними! Треба проводити таку жорстку силову політику, як Росія.

Наприклад, ситуація з нашими бранцями. Ми ловимо російських диверсантів і шпигунів і потім звертаємося до Росії із запитанням, коли ви їх заберете. В той самий час Росія ловить наших громадян, за абсолютно сфальсифікованими справами саджає їх у в’язниці, і дає їм 12, 20 років, як випадку Сущенка та Сенцова. Хто з російських диверсантів сів на 20 років? Ще один приклад — ситуація з ФСБшниками в Херсоні, яким суд виніс рішення, що порушення українського кордону і дії на нашій території — це хуліганство. На мою думку, таких шпигунів і диверсантів країна не обмінює, а дає їм по життєве покарання. Тоді б у ФСБ Росії і російських диверсантів зменшилося бажання влаштовувати тут теракти і диверсії. А так вони дивляться на Україну, як на свою власну вотчину та вільно тут діють. Чому в нас не введений жорсткий контррозвідувальний режим? Чому наші суди в кращому випадку беруть диверсантів під домашній арешт, а в гіршому — просто виправдовують їх? За правилами воєнного часу, самих таких суддів треба судити за правилами воєнного трибуналу. Оскільки в нас цього немає і не передбачається, тут хто завгодно з наших ворогів вільно себе почуває.

ДОВІДКА «Дня»

«Чому нам усе ще потрібні журналісти?»

Армін Вольф (Armin Wolf) австрійський журналіст і телеведучий. Народився 19 серпня 1966 року в місті Інсбрук (головне місто провінції Тіроль у Західній Австрії).

2017 року «Політіко» назвав його «одним з найбільш кваліфікованих і безстрашних політичних журналістів Європи».

Вольф закінчив магістратуру Віденського університету і докторантуру з політології університету Інсбрука.

2010 року Вольф отримав ступінь МВА в Берлінській школі творчого лідерства.

Вольф розпочав свою кар’єру журналіста 1985 року як позаштатний кореспондент місцевої студії ORF (громадське телебачення Австрії).

1987 року він переїхав до Відня як репортер та редактор міжнародного відділу головної радіостанції Австрії OR1 O1.

З 1991 по 1992 рік працював спеціальним кореспондентом у Вашингтоні. 

З 1995 по 2002 рік Вольф працював кореспондентом і редактором  різних інформаційних програм на телеканалі ORF. А з 2002 року веде на цьому телеканалі інформаційну передачу ZIB 2, яка транслюється з понеділка по п’ятницю.

За свої інтерв’ю Вольф був відзначений багатьма нагородами. Став журналістом року в Австрії. Тричі отримував премію «Ромі» як найбільш популярний телеведучий. Вольф є володарем премій Роберта Хохнера, Акселя Корті та Клауса Гетттераєра. Вольф опублікував дві книжки з політичної комунікації, зокрема 2013-го вийшла його книжка «Чому нам все ще потрібні журналісти?». Викладає курси з політології в університетах Відня і Інсбрука. Разом з дружиною — австрійською журналісткою Еюке Франк виховує двох дітей.