Проблема демократії не в тому, чи потрібна людям свобода, а в тому, якою мірою вони здатні нею користуватися.
Алексіс де Токвіль, французький державний діяч, історик, суспільствознавець

Її тіло – її діло

Заборона абортів у Польщі викликала протести усередині країни та за її межами, адже рішення стосується усіх — незалежно від громадянства
29 жовтня, 2020 - 19:04
ФОТО REUTERS

Оголошення вироку Конституційного трибуналу Польщі в справі так званих «євгенічних абортів» 22 жовтня 2020 року викликало цілу низку голосних протестів і широкий міжнародний резонанс. Жінки і чоловіки, попри відправлення цілої країни в «червону зону», почали масово виходити на вулиці, висловлюючи свою незгоду з даною постановою. Спочатку противники рішення Трибуналу намагалися поводитися в рамках санітарних вимог і проводили автомобільні протести. Однак, зауваживши їхню малоефективність, люди вирішили вдатись до більш жорстких методів висловлення незгоди.

Тепер в країні фіксують сутички з поліцією, блокування доріг, масові невиходи на роботу, конфлікти з тими, хто підтримує постанову, залишення графіті на стінах костелів, жінки масово ходять у чорному одязі, а в кав’ярнях продають тістечка з символікою протестуючих. Інколи поліція пацифікує протестувальників сльозогінним газом.

Що викликало таке обурення поляків? Протест має глибоке коріння і, звичайно, не тільки про право на переривання вагітності йде мова.

РОЛЬ ПАПИ

Перш за все варто пам’ятати, що Польща є дуже релігійною країною. Релігія завжди відігравала важливу роль в історії держави, особливо в часи «Холодної війни». Польський костел був настільки потужний, що навіть комуністичні керівники краю не сміли його чіпати. Ксьондзи були символами антикомуністичного опору, костели були місцями, де люди, незгодні з режимом, могли отримати підтримку. Стійкість духу тогочасних поляків і їхніх релігійних лідерів стала легендарною. А визнання вони здобули 18 жовтня 1978 року, коли папську тіару отримав польський кардинал Кароль Войтила — Папа Римський Іоанн Павло ІІ (1978— 2005).

Вважається, що він доклав руку до поглиблення колапсу Радянського союзу, співпрацюючи в цьому напрямку з Рональдом Рейганом. Однак попри те, що Іоанн Павло ІІ насправді приніс багато позитивних змін у світ, він займав жорстку позицію в питанні регулювання народжуваності. Він став розробником нової соціальної доктрини Католицької церкви, згідно з якою людина є людиною від моменту зачаття, а тому аборт є вбивством; не схвалюється контрацепція, а вважається, що найкращий спосіб регуляції народжуваності — стеження за природним циклом жіночого організму; світська жінка реалізує своє життєве призначення тільки у випадку, якщо дає життя; родиною є тільки той зв’язок, де чоловік і жінка об’єднуються з ціллю продовження людського роду. Така позиція ще за життя папи-поляка викликала багато дискусій і принесла багато негативних наслідків.

Історики стверджують, що «Солідарність», політична сила, що виникла в 1980 році і домоглася падіння Польської Народної Республіки, фінансувалася значною мірою з Ватикану. Тому, прийшовши до влади, ця сила мусила рахуватися з думкою свого патрона при прийнятті рішень, пов’язаних з внутрішнім життям країни.  Утім, хоч поляки і далі гордилися польським папою, необхідність в церкві як гуртуючій силі відпала, її вплив на суспільство скоротився.

А Папа Римський хотів бачити свою батьківщину зразковою католицькою державою. Довелося шукати компроміс. У 1993 році було прийнято постанову про планування сім’ї, яка передбачала заборону абортів з мінімальними виключеннями (якщо в процесі розвитку плоду виявиться, що він має ознаки інвалідності чи нездатності до життя; якщо зачаття відбулося кримінальним шляхом (зґвалтування чи інцест); якщо вагітність пов’язана з ризиком для фізичного здоров’я жінки).

ПРОТЕСТИ ЗА ВІЛЬНИЙ ВИБІР

У 1997 році було прийнято Конституцію Польщі. 2016-го ультраортодоксійні релігійні організації висунули пропозиції законопроєктів, що передбачали цілковиту заборону абортів. Тоді це вилилось в масові «чорні» протести по всій країні. У 2018 році ортодоксійні активісти знову висунули законопроєкт, цього разу він стосувався пункту про законність усунення плоду у випадку, якщо відомо про його вади. А в 2020 році Конституційний Трибунал визнав, що постанова 1993 року не відповідає Конституції.

Як до такого дійшло? Справа в тому, що при владі в Польщі знаходиться політична сила, яка в якості своїх орієнтирів декларує консервативні цінності, зокрема: традиційна родина і релігійність. Варто зазначити, що більша частина польського суспільства надалі віддана релігії, однак ліві сили теж мають поважну підтримку. Останні президентські вибори в Польщі чітко підкреслили існування даного поділу на рівні 50:50.

Згадана політична сила, власне, такою консервативною політикою викликає великий протест у більш лівоналаштованих громадян. І тому, виступаючи проти ухвали Конституційного Трибуналу, люди також виступають проти політики правлячої партії і її лідерів.

Багато людей вважає, що подібна постанова віддзеркалює надмірне переплетення політичного і релігійного аспектів життя країни, що вона порушує права людини і особисті свободи, зокрема постанови ВООЗ щодо регулювання народжуваності, що є антигуманною.

Критики постанови наголошують, що вона не розв’язує проблему, а навпаки, її загострює — частина жінок з небажаною вагітністю робитимуть операцію за кордоном, а ті, хто не матимуть на це статку, звернуться до підпільних лікарів, сумління яких не завжди чисте. Прийняття даної постанови в Польщі в ХХІ столітті якось мимоволі наводить думки на подібну політику Н. Чаушеску в Румунії і її сумні наслідки.

ГОЛОС ЖІНОК

Українці не лишаються осторонь даного питання. У Польщі мешкає кілька мільйонів наших співгромадян, частина з яких заводить тут родини і народжує дітей. Політика польського уряду в питанні планування родини таким чином також має вплив на психологічний, фізичний і моральний стан кожного члена суспільства, будь-то поляк чи іноземець.

Кожна жінка, що мешкає в Польщі, відчує на собі наслідки прийняття даної постанови. Позбавлення жінки права вільного прийняття рішення в справі власного тіла, приречення її на емоційні і моральні страждання, пов’язані з цим, можливі негативні психологічні і фізичні наслідки багатьом видаються неприйнятними. Українці, як і поляки, масово виходять на протести.

Протест проти прийнятої постанови не значить ані черствості, ані байдужості, ані браку усвідомлення цінності людського життя. «Я б ніколи не перервала вагітність, — говорить молода полька Магдалена. — Однак я проти того, що жінку позбавлено права вибору».

«Я вважаю, що кожна людина сама повинна робити свій вибір: народжувати чи ні. Народження дитини для жінки загалом тяжка психологічна драма, а народження мертвої дитини чи такої, що помре протягом кількох днів-місяців чи буде приречена на вічні біль і страждання, це блюзнірство, — говорить молода білоруска Ольга Васильєва, що мешкає у Варшаві. — І це блюзнірство щодо матері, яка отримує психологічне пекло, і щодо дитини, що не знатиме нормального життя. В цілому, переривання вагітності річ протиречива, але кожна жінка повинна мати вибір і самостійно приймати дане рішення. Я б не хотіла 9 місяців носити дитину, що має вади, які несумісні з життям, щоб потім її народити і поховати».

Лікар Яцек Вілінський говорить, що вагітність плодом, що має відхилення, має великий вплив на здоров’я жінки і на її наступні вагітності, а також на її психічне здоров’я: «Для мене неприйнятна політика уряду, який хоче, щоб жінка народила хвору дитину, хрестила її і похоронила».

Лозунги, які виголошують прихильники ухвали, багато хто трактує як лицемірні. Пересічні громадяни вважають, що за допомогою скандальної постанови політики намагаються відвернути увагу від інших важливих проблем — наприклад, труднощів в подоланні кризи, викликаної пандемією. Також державі закидають, що на практиці вона мало що робить, щоб підтримати сім’ї, де є діти-інваліди.

Справа набуває вигляду політичної спекуляції. Якщо країна не має свого Сходу і Заходу, розколу в мовному питанні, то було використане питання абортів. Два ворогуючі політичні табори використовують цю проблему як інструмент політичної боротьби. Протести підігріваються пресою. Жертвою ситуації є пересічна жінка, яка муситиме давати собі раду у реальному житті. Хоча вона не розуміє, чому люди, що ніколи не займалися сексом, Католицька Церква, яка ще в ХІХ столітті вела дискусію про те, чи жінка взагалі має душу, чи чоловіки, які ніколи не носили плоду в собі, повинні вирішувати, що вона має робити зі своїм тілом.

Протести тривають і викликають дестабілізацію в країні. Противники ухвали Конституційного Трибуналу здаватися не збираються, а як розвинеться ситуація, наразі передбачити важко.

Яніна БУТЕНКО, Варшава
Газета: 
Рубрика: