Наша перемога — це перемога нашої ідеї, повне її здійснення.
Степан Бандера, український політичний діяч, лідер ОУН

«Югославізація» Сирії

або що потрібно для миру в цій країні
9 лютого, 2018 - 14:41
ФОТО REUTERS

Хто ще не забув трагічні сторінки історії Югославії, той пригадає, як колись єдина країна  військовим шляхом розпалася на кілька окремих. Натомість цей же процес становлення незалежних держав міг би пройти мирно, якби свого часу зовнішній вплив не мав місце. Ключові суб’єкти глобальної політики отримали своїх сателітів в регіоні та відповідні переваги. Тим часом, самі народи колишньої  Югославії пройшли через кровопролиття, бідність,  людські втрати. Подібні процеси починають проглядатися і в Сирії, де все більш реальним стає сценарій поділу країни.

«ОЛИВКОВА ГІЛКА» ТА КУРДСЬКА ПРОБЛЕМА

Поки ще не вщухли суперечки між Російською Федерацією та США, хто ж з них є справжнім переможцем над терористами псевдо-халіфату ІДІЛ, на зболеному тілі сирійської землі спалахнула нова хвиля вогню – турецька військова операція «Оливкова гілка» проти курдських формувань. Особливе здивування викликає сама назва операції, що межує з цинізмом. Адже оливкова гілка на Сході з давніх-давен вважалася символом життя, а не смерті: недарма лише оливкові дерева здатні рости і плодоносити майже  тисячоліття.

Туреччина підкреслює, що військові дії не спрямовані проти курдського народу, а мають на меті зміцнити безпеку на турецько-сирійському кордоні та заблокувати логістику Курдської Робочої Партії, яку в Туреччині визнано терористичною. Однак, ЗМІ та міжнародні організації повідомляють про загибель цивільного населення внаслідок обстрілів Афріну, а курдські емігранти проводять в європейських містах антитурецькі демонстрації та поширюють в соціальних медіа дописи з хештегом «Зупиніть геноцид в Афріні». Допомагає турецьким військовим в операції «Оливкова гілка» Вільна сирійська армія, яка виступає опозицією до діючого режиму Башара Асада, підтримуваного Росією та Іраном. У свою чергу, курди підтримуються західними союзниками, зокрема США. І вони не мають наміру залишати території, де створено американські військові бази. Варто відзначати,  що східно-сирійські райони, де компактно проживають курди і які контролюються США – багаті нафтовими запасами. Відтак, ці території становлять особливий інтерес як режиму, так і його союзників та противників.

У той же час, курди не отримали належний рівень американської підтримки в питанні створення незалежного Курдистану на території нинішнього Іраку, на який так сподівався курдський народ після вересневого референдуму минулого року. Великий степінь розчарування курдів щодо західної підтримки після силового сценарію (коли іракські війська з про-іранськими шиїтськими формуваннями насильно витіснили курдські сили з Кіркуку та інших міст іракського Курдистану), а США закликали до територіальної цілісності Іраку та де-факто відмовилися від підтримки курдів у їхньому прагненні незалежності, все ж не поставив хрест на американсько-курдській співпраці. Не можемо твердити, наскільки тривалим чи ситуативним буде цей союз, проте курдам нема більше на кого сподіватися. Відтак, поки що цій меншині доводиться миритися з роллю об’єкта в руках більш впливових світових акторів, від волі яких залежатиме її майбутнє.

Варто відзначити, що вторгнення Туреччини в Сирію зіштовхнуло її з інтересами як США, так і Росії. Очікувано, що після помітно потеплілих відносин офіційних Анкари та Москви, може наступити деяке напруження, адже Кремлю не до вподоби дії Туреччини  на території суверенної Сирії та ще й по один бік барикад з антиасадівською Сирійською вільною армією. У то же час, США не мають наміру покидати  Манбідж, а турки готові наблизитися навіть до кордону з Іраком у боротьбі проти курдів.  Відтак, дії Туреччини в цьому регіоні – досить небезпечні для неї самої та можуть мати довгострокові наслідки. Не забуваймо і про віковічну мрію Ірану встановити «шиїтський пояс», де Сирія – ключова територія, до того ж – надто близька до Ізраїлю. Відтак, на цій землі спостерігається зіткнення інтересів аж надто багатьох акторів.

ІЗ СОЧІ ПРОЗВУЧАЛО: «МИР НАРОДУ СИРІЇ!»

30 січня у Сочі (Російська Федерація) відбулася велика конференція, покликана зупинити семилітнє кровопролиття у Сирії. У вітальній промові від президента Росії В. Путіна, яку зачитав міністр закордонних справ С. Лавров, було підкреслено, що в Сирії вже склалися умови для перегортання трагічної сторінки  її історії. Проте, ми вважаємо ці твердження надто поспішними з огляду на події, які ми спостерігаємо у ці дні. Саму конференцію не можемо назвати дуже продуктивною, оскільки її бойкотували США, Великобританія та Франція. Зокрема, міністр закордонних справ Франції Ж.- І. Ле Дріан заявив, що  мирний процес в Сирії повинен проходити під егідою ООН, а не Росії. Відтак, в умовах часткової участі впливових міжнародних суб’єктів про ефективні практичні результати  говорити не доводиться. Були відсутні на конференції і представники курдських сил. Як бачимо, порозуміння й досі немає.

ЗБИТИЙ СУ – 25 І ВІДПЛАТА РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ

3 лютого в сирійській провінції Ідліб  був збитий сирійський штурмовик Су-25. Пілот встиг катапультуватися,  однак загинув у бою з представниками сирійської вільної армії. Відповідальність за збитий літак взяло на себе угруповання Хайєт Тахрір аш-Шам. Су-25 був збитий із переносного зенітно-ракетного комплексу, що свідчить про належний рівень озброєння сирійської опозиції, яка, нагадаємо, зараз воює проти курдів по одну сторону барикад із Туреччиною. Звичайно, цей випадок погіршить відносини Туреччини та Росії. Можемо здогадуватися, що збитий Су-25 – не остання втрата Росії на сирійській землі, бо в умовах «війни всіх проти всіх» зростання жертв - неминуче. Росія, до речі, не забарилася з відплатою:  за повідомленнями Міністерства оборони Росії, по району села Масеран (провінція Ідліб) було нанесено удар відплати високоточною зброєю і ліквідовано понад три десятки бойовиків. Щоправда, організація громадської оборони «Білі каски» заявила, що щонайменше 25 ударів було нанесено по житлових кварталах, тому є загиблі і серед мирних мешканців.

Отож, прикро, але потрібно визнати, що сирійська земля стала полем бою не своїх інтересів. Тут змагаються американські, російські, ізраїльські, іранські, іракські, турецькі та інші зовнішні впливи. Сирійські араби та курди, які останні десятиліття переважно мирно співжили, тепер вороже дивляться один на одних. Лінії розколу пролягають і за політичною однакою між про- та антиасадівськими силами. Неприязнь поселилася між мусульманами, єзидами та християнами різних конфесій. До громадянської війни та антиасадівської революції, що почалася не без віянь всім відомої «м’якої сили», сирійське суспільство так погано і важко не жило. У даній ситуації чимало політиків та експертів погоджуються з думкою, що лише федералізація, а, можливо, і поділ сирійських територій здатне зупинити кровопролиття. І хто б міг хоча б десяток років тому щось подібне пропонувати? А нині «югославізація» Сирії багатьом видається чи не єдино можливим рішенням для врегулювання сирійської кризи. Ми ж вважаємо, що мир в Сирії – примарна надія якраз до того часу, поки там присутні чужі інтереси і військова сила.

Хочеться вірити, що для інших держав, і в тому числі й України, Сирія стане наочним прикладом, наскільки небезпечно допускати зіткнення чужих інтересів на своїй території та в своєму суспільстві. Бо, якщо «югославізація» Сирії таки стане реальністю, у багатьох «сильних світу цього» дуже чесатимуться руки апробувати подібний сценарій і тут.

Будьмо мудрими. Мудрі вчаться на чужих помилках…

Д-р Фарід АЛВАШ, Голова Дослідницького центру «ДАР» (Демократія. Аналітика. Результат), м. Львів
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments