Вишиванка — це генетичний код нації
Леся Воронюк, поетеса, ініціатор Дня вишиванки

Загрози мілітаризації

або Багатополярність повернулася, а разом з нею й стратегічне суперництво між великими державами
21 лютого, 2018 - 18:20
ФОТО REUTERS

Підйом Китаю та повернення Росії на передову світової політики — такими є дві найпомітніші міжнародні тенденції нинішнього століття на сьогодні. Перший рік Дональда Трампа в Білому домі ознаменувався явним збільшенням напруженості у відносинах між США й цими двома країнами. З погіршенням внутрішньополітичної ситуації в США погіршуються й відносини Америки з тими, хто вважається її головними противниками.

Коли трохи більше п’яти років тому прийшов до влади голова КНР Сі Цзіньпін, він висунув ідею «нового типу відносин між великими державами» — відносин, що базуються на співпраці й діалозі, а також пошані до національних інтересів один одного. Але Китай не завжди живе відповідно до власних проповідей, принаймні тих, що стосуються співпраці. Про це свідчать його однобічні дії в Південно-Китайському морі. А відносна втрата впливу дипломатичним корпусом Китаю відбувається на тлі посилення симбіозу Сі Цзіньпіна і Народно-визвольної армії. Сі навіть продемонстрував несподівану схильність носити військову форму.

Росія, зі свого боку, впродовж останнього десятиліття здійснила вторгнення у дві колишні радянські республіки, а її військові витрати, вимірювані як частка ВВП, зростають майже експоненціально. Плюс до всього США і Росія звинувачують одне одного в порушенні Договору про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності. Це єдина угода з приводу озброєнь, що була укладена під час холодної війни й залишається чинною досі.

У визнанні наявних проблем, звичайно, є сенс, проте ми маємо утримуватися від їх перебільшення. Упродовж останніх місяців адміністрація США опублікувала три важливі документи: «Стратегія національної безпеки», «Стратегія національної оборони» та «Огляд ядерної політики»». У всіх трьох документах Китай і Росія прямо називаються серйозними загрозами міжнародному порядку. Проте головна загроза для США походить сьогодні не від Китаю або Росії; вона походить від сумбуру, що виник у їхній власній політиці через заперечення Трампом того самого міжнародного порядку, який США допомагали створювати й захищали десятиліттями.

Варто нагадати, що, коли Трамп намагається злякати північнокорейського лідера Кім Чен Ина, вихваляючись американською військовою потугою, факти — в цьому конкретному випадку — на його боці. У США сьогодні найвищі військові витрати у світі; вони майже втричі вищі, ніж у Китаю, що посідає друге місце, й майже у дев’ять разів вищі, ніж у Росії, що посідає третє місце. Більш того, США витрачають на оборону більше, ніж ті вісім країн разом узяті, що йдуть за ними в цьому рейтингу, й вони володіють найсучаснішим ядерним арсеналом у світі. Проте, незважаючи на регулярні (й часто незграбні) заяви адміністрації Трампа про військову перевагу США, її дії означають, що цієї переваги недостатньо.

«Огляд ядерної політики» є найкращим прикладом цього когнітивного дисонансу. Нова доктрина США передбачає збільшення кількості тактичних ядерних озброєнь порівняно малої потужності. Мета цього заходу — нейтралізувати російський потенціал у цій сфері, тим самим «позбавивши потенційних противників ілюзій щодо того, що обмежене використання ядерної зброї може дозволити їм отримати перевагу перед США і їхніми союзниками». Але якщо це дійсно ілюзії, чому на них треба реагувати так, ніби вони такими не є?

Усупереч думці Пентагону, дороге нарощування тактичних озброєнь у реальності знизить поріг для початку ядерного конфлікту. А як пояснює експерт Інституту Брукінгса Роберт Ейнхорн, в «Огляді ядерної політики» міститься ще одна доктрина, що має аналогічний ефект: йдеться про твердження, що США можуть застосовувати ядерну зброю у відповідь на «неядерні стратегічні атаки», суть яких визначається лише вельми розпливчасто.

Зниження ядерного порогу підвищує ризик глобальної катастрофи. «Бюлетень учених-атомників» оцінює зараз рівень цього ризику як найвищий з 1953 року. Навіть у тому вкрай малоймовірному випадку, коли після «обмеженого використання ядерної зброї» вдасться уникнути неконтрольованої ескалації, одного тактичного заряду вистачить, щоб спровокувати вибух, порівнянний з вибухами, що знищили Хіросіму й Нагасакі.

Через дев’ять років після знаменитої промови Барака Обами в Празі, у якій він пообіцяв прагнути світу, вільного від ядерної зброї, роззброєння припинило бути стратегічним пріоритетом для США (які, будучи найбільшою світовою державою, мають, навпаки, очолювати зусилля у цьому напрямку). Нобелівська премія миру, вручена Обамі, виглядає зараз реліктом минулого, а премія миру, присуджена торік «Міжнародній кампанії за заборону ядерної зброї» (ICAN), набула сумного, анахронічного ореолу. Нова гонка озброєнь, яку Трамп відкрито підтримує, схоже, вже почалася, хоча поки вона, можливо, більше зосереджена на вдосконаленні арсеналів, ніж на збільшенні їх загального розміру.

Крім того, адміністрація Трампа тільки-но представила проект бюджету країни, що передбачає збільшення військових витрат і одночасне скорочення фінансування Держдепартаменту на 25%. Хоча підтримка цього проекту в конгресі США слабка, бюджет, запропонований Трампом, став ще одним симптомом його негативного ставлення до дипломатичних каналів. У цьому одна з причин явної деградації міжнародного іміджу Америки. Утім, ця тенденція, схоже, не надто непокоїть нинішню адміністрацію.

Окрім Ірану та Північної Кореї, адміністрацію Трампа реально непокоїть стратегічна конкуренція, що створюється Росією і в першу чергу Китаєм. Але на тлі наростаючої мілітаризації Росії та Китаю критично важливо не підливати олії у вогонь. Конфлікт великих держав не є неминучим, якщо, звісно, ці держави не поводяться так, ніби він неминучий.

Америку має більшою мірою непокоїти не багатополярність, яка значно еволюціонувала впродовж нинішнього століття. Найбільший ризик для США, швидше, в тому, що вони можуть забути про ті принципи й інститути, на які спирається їхнє глобальне лідерство. Якщо адміністрація Трампа продовжить робити акцент на ідеях конфронтації, у результаті вона може отримати самоздійснюване пророкування.

Проект Синдикат для «Дня»

Хав’єр СОЛАНА, Колишній генеральний секретар Ради Європейського Союзу (1999—2009), колишній верховний представник ЄС з питань загальної зовнішньої політики та політики у сфері безпеки (1999—2009). Також був генеральним секретарем Західноєвропейського Союзу (1999—2009). Із 1995 до 1999 року був генеральним секретарем НАТО.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments