Анатолій ДIМАРОВ: «До відмови від цієї нагороди я ішов усе життя...»
Додзвонитися в ці дні у квартиру письменника — важка справа. Звістка, що один із найстаріших українських письменників, лауреат Шевченківської премії відмовився від ордена Ярослава Мудрого, яким його відзначив Президент, стала однією з новин дня. Євдокія Нестерівна, дружина Анатолія Андрійовича, каже, що нині «заварилася каша, котра насправді нікому не потрібна...»
З Дімаровими я спілкуюся вже років десять, бо з Волинню пов’язана вагома для них частина життя. Власне, газеті «День» Анатолій Андрійович відкрив чимало цікавих та до того невідомих моментів своєї неповторної біографії. Про це — в інтерв’ю з ним «На Волині я став українцем!» (26.06. 2003), «На жаль, я не був бандерівцем...» (16.11. 2007), «До війни ми не знали слова «оборона», нас вчили наступати» (26.06. 2009). «Ваша газета підтримувала мене у важкі часи, хоч інші в цей час забували!» — сказав Дімаров, коли зателефонувала йому, аби розпитати про історію з орденом. Він каже, передбачав (бо натякали), що з нагоди 90-річного ювілею буде представлений до нагороди. Проте признається, що ні ордена, ні медалі не бажав, про що й попереджав. А висловивши свою позицію, не мав права відступати.
— Власне, я вважаю, що кожен письменник, якщо йому, звичайно, болить душа за свій народ, повинен бути в опозиції до будь-якої влади. Таке моє переконання. Не хочу показувати себе розумнішим, ніж інші, котрі мають високі державні нагороди, сприймають їх. Я теж маю орден від Віктора Ющенка, але це був хоча й невдалий, проте український за духом Президент. Але і та нагорода, її переосмислення сприяли моєму теперішньому рішенню, — каже Анатолій Андрійович. І визнає, що найкращим подарунком йому була б державна підтримка у виданні книжок. Адже за роки незалежності написав їх п’ять, проте видавав фактично за кошти добрих людей і мізерними тиражами. Держава спромоглася видати лише книжку, за яку отримав Шевченківську премію, та для Криму було видано обмеженим тиражем перший том його мемуарів «Прожити і розповісти». Майже щоразу, коли я бувала у квартирі Дімарових, кімнату письменника заповнювали його книжки, які мав сам і реалізовувати... Нині ж є рішення видати кількатомник його творів. Але Дімаров не дуже в це вірить...
