Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Бразильські мотиви у столичній мерії

29 липня, 2003 - 00:00

Так і не довелося киянам минулими вихідними відчути на собі чарівність бразильського життя — обіцяний карнавал, незважаючи на зусилля організаторів, не відбувся. І той факт, що він планувався з розмахом не Ріо, а всього лише Сальвадора, навпаки посилював очікування. Культурологи пояснювали, що українцям навіть пощастило. Якщо карнавал у Ріо має швидше демонстративний характер і покликаний більше залучати туристів, ніж відображати національну суть, то в третьому за величиною місті Бразилії — Сальвадорі — все інакше. Тут розігрують історичні сцени, перед ретельною зрежисованістю віддають перевагу спонтанності, а пред грою — щирості.

Не сталося в Києві Сальвадора з банальної причини: ключову карнавальну техніку — тріо електрико у вигляді мобільної сцени з потужною аудіоапаратурою — не вдалося доставити з португальського Ліссабона, де цього року також розважалися по-бразильски. А без неї хода з 50 платформ і танцюючих груп, конкурси й танці не мали б жодного сенсу.

Словом, вивчати бразильську культуру цього року довелося в невластивій латиноамериканцям камерності. Одним iз уроків став карнавал, що відбувся в суботу в приміщенні Київської міської адміністрації. Погодьтеся, місце не дуже придатне для розгулу емоцій. І хоча 25-кілометрової ходи з виборами принцес там не було, дещо про карнавал все ж нагадувало. Головне полягає в тому, що організаторам вдалося передати філософію подібних дійств — «безфанерність»: усі пісні й мелодії на карнавалі обов’язково мають бути в живому виконанні. Щоправда, гості, які зібралися цього дня в приміщенні КДМА про це не здогадувалися. Міні-опитування ведучого вечора показало, що бразильський карнавал асоціюється насамперед з антуражем, тобто напівоголеними дівчатами (перше місце за кількістю асоціацій), самбою, кольорами й містом, де всі ходять у білих штанях. Зате латиноамериканська експресія виявилася українцям щодо духу більш ніж близькою. Запальні танці у виконанні ансамблю «Сабореньйо» вже на самому початку відірвали гостей від бразильських національних страв і напоїв. Притому, що чиновники, які зібралися в міськадміністрації, дипломати й підприємці продемонстрували справді майстерне знання бразильських па. Винятком не став і міської голова, пустившись у танок під пісні у виконанні ансамблю «Босса нова».

Колонний зал мерії цього дня прикрашали картонні різнокольорові папуги, які сиділи на ясно-зелених напівпрозорих тканинах — мабуть, листі. У холі грали барабани, а деякі гості з усією серйозністю підійшли до ідеології заходу — вдяглися в строкаті екстравагантні вбрання. Потрапляючи на карнавал, багато людей, щоправда, відчували певний когнітивний дисонанс — під будівлею КДМА святкували 13-у річницю підняття національного прапора, де, природно, звучали українські популярні (й не дуже) групи, в холі був організований світський коктейль, а безпосередньо в колонному залі звучали карнавальні ритми. Проте, можливо, це й відповідало філософії заходу, який, за теорією, має являти собою таке змішування європейського, африканського й індіанського.

Завершилося все пізно вночі, що знов-таки ріднило столичне свято з бразильським оригіналом. Наступного разу, говорять організатори, пощастить не лише вузькому колу — друга спроба пізнання бразильської культури має увінчатися успіхом. Більше того, буде вона вже з двома вищезазначеними тріо електрико й швидше за все (зрозуміло, якщо все буде гаразд) відбуватися сальвадорські карнавали в Києві будуть з тією ж періодичністю, що й у Бразилії. Тобто щорічно.

Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ