Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Червону Гору з радіаційним фоном залишила населенню Радянська армія

7 жовтня, 2000 - 00:00

Не встигла Україна оговтатися від миколаївського токсикодермічного шоку, як ще один «подарунок» піднесло нам колишнє «прекрасное далеко». Цього разу він «сплив» у пожежному водоймищі на території колишньої військової частини, що була розташована в селі Червона Гора Артемівського району Донецької області.

За вже усталеною традицією, закрутили веремію мисливці за кольоровими металами, а продовжили — діти. Хтось згадав або звідкись дізнався, що ще за радянських часів на склад цієї в/ч завозили не використані вчасно, а тому списані зі зберігання боєприпаси — авіаційні набої та снаряди. Причому їхні гільзи були виготовлені з латуні. У наші часи — цінного й вельми прибуткового для сімейного бюджету металу. За тими ж мірками — звичайного клопоту для начальства частини, яке мало займатися оформленням на утилізацію боєприпасів та іншою тяганиною, пов’язаною із цим нудним процесом. Хто вигадав «легкий шлях», щоб позбутися цього тягаря, тепер з’ясовує військова прокуратура. Але вигадали вправно. Всі ящики із застарілими набоями швиденько опустили в порожнє пожежне водоймище й ретельно склали. Потім прикрили бетонною плитою, потім знову ящики, й знову плита. А для впевненості присипали землею. От такий пиріг вийшов.

Мабуть, навіть ті командири, котрі служили пізніше — аж до розформування частини в січні 1997 року, — теж не знали про підземний склад. І навіть коли передавали військове містечко у власність місцевої влади, сапери, які обстежували звичайними міношукачами територію частини, нічого не виявили. Як пояснили військові, глибина дії міношукача розрахована максимум на 40 см. Усе, що глибше, — власність надр. Але, як з’ясувалося, до слушного часу.

Не зовсім відрегульована економіка країни буквально змусила весь народ перейти на ринкові рейки й займатися виживанням. А тут уже, хто на що здатен. Пригадали й про закопані набої. 1998 року приблизно 5 тонн латунних гільз було «оформлено» на Артемівський завод переробки кольорових матеріалів. Але це було не все. До всього не встигли дійти. Діти зашкодили. Пронирливі хлопчаки швидко розвідали про «набойчики» й задоволені їх великою кількістю напхали собі кишені. Правильні батьки після того, як відібрали недитячі іграшки, швидко заявили в міліцію. А та й розголосила про джерело небезпеки для місцевого населення. Викликали військових. І почалося.

Але, як виявляється, був і другий початок. Ще раніше. Восени 1999 року, коли здавання брухту набуло всеукраїнського розмаху, одне мало кому відоме ТОВ завезло металургам брухт, що «фонив». Відразу піднялися всі екоспецслужби, почалося розслідування походження «подаруночка». І знову всі шляхи привели на Червону Гору, на територію вже сумнозвісної військової частини. Радіаційна розвідка території показала, що, дійсно, в деяких мiсцях є радіоактивне випромінення. На сьогодні це три ділянки: 5 на 5 метрів, 5 на 6 метрів і 10 на 10. Коли почали копати на цих радіоактивних острівцях, виявили металеві деталі які, як стверджують військові, ніколи не були на озброєнні армії Радянського Союзу та сучасних українських Збройних сил. Припускають, що це якісь дослідні зразки боєприпасів, що розроблялися в 60—70-х роках, але через якісь причини не були запроваджені в серійне виробництво. Звідкись «нахапавшись» радіації, ці болванки продовжують фонити й досі. Кожна з них «видає» близько 15 мікрорентгенів.

…А в цей час керівництво Міноборони сформувало спеціальну групу на чолі із заступником міністра генерал-лейтенантом Олександром Чаповським, яка активно зайнялася цією справою. За два тижні воїни 254-ї механізованої дивізії ЗС України витягли практично всі патрони й снаряди, вичистивши пожежне водоймище дочиста. Вийшло понад 112 тисяч одиниць. На полігоні за Артемівськом партіями по 500 одиниць їх знищують методом підриву.

Зараз армійці за допомогою бійців МНС, Цивільної оборони зачищають ділянки землі, що «фонять». Звідти викопують горезвісні болванки, збирають і відправляють на спецпереробку.

За словами генерал-лейтенанта Чаповського, зараз для місцевого населення немає ніякої небезпеки. Все дійсно під контролем, і військові зі своїми колегами з інших силових структур планують до 1 грудня завершити всі роботи.

Чим ще занепокоєні військові — то це станом колишнього військового містечка, переданого владі на її ж прохання. Зараз від нього практично нічого не залишилося. Всі споруди буквально розтягли по цеглинці. Порушено колись діючі комунікації, водопостачання. Тепер влада вже відхрещується від містечка, вірніше від того, що від нього залишилося. Але це на радіаційний фон уже не впливає. Народжується наступна тема любові представників народу до армії.

ДО РЕЧІ

Про необхідність проведення екологічного моніторингу на території, де було ліквідовано ракетні точки, заявили 5 жовтня депутати Хмельницької обласної ради. Причиною їхньої стурбованості стало «виникнення надзвичайної ситуації в ряді населених пунктів Миколаївської області», — повідомила кореспондентові «Дня» Михайлові ВАСИЛЕВСЬКОМУ завідуюча протокольною частиною обласної ради Ірина Вальчук. Мовляв, на території дев’ятьох районів краю проводилися ліквідаційні роботи. Відтак біля села Матвійківці Городоцького району було виявлено локальне забруднення грунту гептилом — речовиною, що, за однією з версій, призвела до масового захворювання токсикодермією на Миколаївщині. Не забули депутати і про Лисокогiрку Летичівського району, де свого часу виникла паніка: населення хворіє, вимирає. Тоді до Лисогірки виїжджали поважні комісії із Хмельницького, ледве заспокоїли людей. «Однак, — пишуть депутати Хмельницької обласної ради у зверненні до Верховної Ради і Кабміну України, — для попередження можливого виникнення надзвичайної ситуації необхідне фінансування». Сподіваються, що адресати їх почують.

Андрій ЛИСЕНКО, агентство «Прес-КІТ»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments