Картинки у фас і в профіль
Найпоказовішою подією була остання ухвала Конституційного Суду. Показовість її полягає в явному вияві симпатій КС до Президента. Нагадаємо, що Суд практично цілком ліквідував контрольні функції Рахункової палати. Противагою цьому (але явно не адекватною) було визнання неконституційності права Президента призначати заступників голів обласних адміністрацій. Прийняття таких ухвал після недавнього скандалу, який мало не призвів до відставки уряду, важко вважати політично незалежним. На жаль, попри спроби об'єктивності, КС стає більш заангажованим однією з конфліктуючих сторін.
Заява Наталі Вітренко про участь у президентських виборах у ролі кандидата могла б бути курйозом тижня, коли б не одна обставина. В навколополітичних колах давно циркулюють чутки про ставку на Прогресивну соціалістичну партію, яку зробила президентська адміністрація і, відповідно, про надання цій партії "зеленої вулиці" на виборах. Розрахунок адміністрації полягає в тому, що партія Вітренко відніматиме голоси в "класичних" КПУ й СПУ, розколюючи цим лівий блок, зменшуючи загрозу з цього боку для влади. Цілком очевидною є недалекоглядність і небезпечність такого розрахунку. По-перше, електорат ПСПУ значно відрізняється від виборців інших лівих партій. По-друге, керівники цієї партії демонструють цілковиту некерованість, і навряд чи владі вдасться використати її як українського Жириновського, котрий, як відомо, попри всю свою опозиційність не раз рятував російський уряд у потрібний момент. І, нарешті, третє. Усім відомо, чим завершувалися спроби перешкодити одним радикалам, роблячи ставку на інших.
Ілюстрацією тижня умовно є історія з нашою участю в Раді Європи. Як відомо, ця організація вимагає виконання Україною зобов'язання про скасування смертної кари. Не заглиблюючись у всі тонкощі проблеми, відзначимо реальний факт, який характеризує нашу владу. У нас було досить часу, аби виконати свої зобов'язання. Те, що їх не виконано, свідчить, передусім, про несерйозне до них ставлення. Наша влада досі сприймає проблеми прав людини, демократичні принципи тощо, як певні ритуальні фрази, потрібні для прийому до "пристойного товариства". Очевидно, цьому товариству слід підвищити голос, аби сказати, що йдеться не про слова, а про справи.
