Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні

Мирослав ПОПОВИЧ: Кожна людина сама робить свою біографію

2 листопада, 2010 - 00:00

У вівторок, 2 листопада, шанувальники наукової творчості визначного українського філософа, одного з активних і постійних авторів «Дня», академіка НАН України, директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Мирослава Поповича матимуть змогу відвідати прем’єру документального фільму кіностудії «Контакт» «Шляхи Мирослава Поповича» (автор сценарію і режисер Олександр Фролов, фільм створено за сприяння благодійного Фонду «Розвиток України»). Прем’єра, а також творчий вечір, присвячений 80-річчю від дня народження Мирослава Володимировича — вченого, громадського діяча, людини істинно демократичних та гуманних поглядів, чиє ім’я відоме далеко за межами України, — відбудеться в київському Будинку кіно.

Академік Мирослав Попович, людина бездоганної скромності, зазвичай не надто охоче розповідає й говорить особисто про себе. Проте, враховуючи, що життєвий шлях славетного науковця становить, поза сумнівом, реальний інтерес для справді широкого кола читачів й глядачів, «День» попросив Мирослава Володимировича відповісти на декілька коротких запитань, які могли б стати своєрідною «передмовою» до ювілейної кінострічки.

— Мирославе Володимировичу, було б цікавим дізнатися від вас про ідею створення цього фільму. Як виник цей задум, хто брав активну участь у його реалізації? Як ви співпрацювали з авторами стрічки?

— Із пропозицією зняти цей фільм звернулась до мене студія «Контакт». Розмови про це велися ще в той час, коли була жива незабутня Лариса Роднянська, — натхненниця усього задуму. І оскільки я особисто добре знаю багатьох людей, разом з якими довелося працювати над фільмом, і знаю, що це — люди високопрофесійні, наділені блискучим талантом (назву хоча б режисера Олександра Фролова), то я охоче погодився на цю пропозицію.

А далі все робилося за сценарієм і згідно з творчим вибором тих діячів кіно, котрі, власне, і створювали стрічку (окрім Олександра Фролова, це оператор Дмитро Шевченко, композитор Ігор Поляруш). Я ніяким чином не визначав «ідеологію» цього фільму. Можу тільки сказати: я щасливий тим, що «потрапив» у такі хороші руки.

— Тобто вам особисто фільм сподобався, саме так можна стверджувати?

— Так, якщо говорити про фільм як про художнє явище. Правда чи неправда про мене там викладена — я, звісно, не берусь судити. Як зробити, щоб фільм (не лише цей, а будь-який кінотвір) можна було з інтересом дивитися — це було і залишається для мене загадкою. Тут, очевидно, ми маємо справу з тонкою режисерською роботою. Підтвердженням цього у фільмі є несподіваний кінець. Між іншим, у мене особисто він викликав щирий і вдячний сміх.

— Спробуємо «вийти за рамки» цієї конкретної стрічки і поставити дещо ширше запитання. Фільм названо «Шляхи Мирослава Поповича». Яким могло б бути філософське узагальнення (а ви не лише визнаний філософ, а й людина з величезним життєвим досвідом): що саме на життєвому шляху людини залежить від її свідомого вибору та волі, а що — від зовнішніх обставин?

— Чесно кажучи, якщо взяти мій особистий шлях з суто «анкетного» погляду, то я не впевнений, що там можна знайти аж так багато цікавого. Який там, власне, шлях? Навчався в університеті, згодом закінчив аспірантуру, пішов на роботу в Інститут філософії й прожив усе своє життя в інституті — почав з молодшого наукового співробітника і завершив директором інституту. Власне кажучи, на цьому питання про мій особистий шлях можна вважати вичерпаним і поставити на цьому крапку.

Але ж автори фільму, як я розумію, не прагнули відтворювати щаблі кар’єри, а хотіли показати «шлях» як духовну категорію, світоглядну річ. І це у стрічці відчувається. Можливо, у зображенні цього шляху є певна надмірна схильність до проповіді — я, окрім того, що є співавтором фільму, не один рік пропрацював педагогом. Але суть не в проповіді й не в сповіді, а в тому, що кожна людина, зрештою, сама робить свою біографію. Не в кар’єрному розумінні — якраз тут вона, можливо, залежить від обставин. Мовляв, якби не погані обставини, кар’єра могла б скластися краще... Ні, йдеться про внутрішній світ людини, бо основні вибори, які стоять перед Людиною, — це вибори моральнісного характеру. Звісно, дуже важко прожити життя, щоб не помилитись, не спіткнутись (і я не можу сказати про себе, що уник цього), але подумаємо разом ось про що. Людське життя — таке красиве, таке безкінечно цінне, і ось ідею цінності життя багато й багато з нас пропускають крізь себе, абсолютно не замислюючись над цим. Ідеї цінності життя повинні бути почутими й побаченими — через любов до людини. До кожної людини. Тому я дуже серйозно ставлюсь до улюбленої фрази християнських святих: Бог — це любов.

Розмовляв Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments