Мовчазне очікування

Про події, що відбуваються в серці нашої країни — бурхливому Києві, севастопольці дізнаються з центральних телеканалів. Місцеві ж — зберігають мовчання і продовжують транслювати програми, теми яких абсолютно не стосуються провідної події у країні — Євромайдану, а намагаються продемонструвати  глядачам, що Севастополь стоїть осторонь київських акцій протесту. Людина, котра дивиться виключно місцеві телеканали й читає севастопольську пресу, перебуває в інформаційному вакуумі. Тож і на почуте про події в Києві, наприклад, зі слів співрозмовників реагуватиме так, як може реагувати людина, яка не знає правди. За словами заступника голови севастопольського товариства «Просвіта» Мирослава Мамчака, з 2010 року в Севастополі журналістики як такої взагалі немає: «Є механізм, на якому працюють всі телеканали, який можна окреслити словами: «Что изволите, что прикажете?» Завдяки київським телеканалам, таким, як «5 канал», інтернет-ресурсам, всеукраїнській газеті «День» жителі мають змогу отримувати правдиву інформацію. Державні телеканали роблять те, що їм накажуть. Якщо хтось і зробить щось за власним бажанням — він уже кандидат на звільнення. Тому в місцевих журналістів є вибір: звільнитися з роботи і піти з цієї професії або ж робити все за названим вище принципом». Підтримує цю думку і координатор громадського комітету «Український Севастополь» Микола Владзімірський: «У Севастополі на цей час майже всі впливові ЗМІ незалежно від власності — державної чи комерційної — є суворо контрольованими практично одним центром із дозуванням інформації, її цензурою та певною спрямованістю. Якщо буде отримана команда про висвітлення чи замовчування якогось небажаного процесу чи події, це буде виконано якнайкраще. Свобода слова або ж самоцензура журналістів та їхніх керівників на державних регіональних телеканалах прямо залежать від ступеню контролю їх владою».