Олевськ звільняється від радянської спадщини

Того тижня депутати Олевської міськради (це один з найвіддаленіших районів Житомирщини) більшістю голосів ухвалили рішення про перейменування вулиць, названих на честь діячів комуністичного режиму. Загалом, розповіла «Дню» секретар міськради Тамара Заруба, питання зміни назв деяких із них поставало ще за попереднього п’ятого скликання. Тоді воно виникло у зв’язку з тим, що в місті залишалися вулиці, які носили ім’я творців в Україні Голодомору 1932—1933 років Постишева і Косіора, але відповідного рішення не було ухвалено, незважаючи на вимоги прогресивної частини містян. За нинішньої депутатської каденції питання постало знову, було зібрано більше двохсот підписів під відповідними вимогами, проведені громадські слухання. Проте ухвалити згадане рішення і завершити справу вдалося лише з третього разу. Велику активність проявляли депутати від ВО «Свобода», яких в міськраді чотири, але головне, що вдалося сконсолідувати позицію більшості.

Ситуацію «Дню» прокоментував відомий знавець рідного краю, журналіст Юрій ХАЛІМОНЧУК. За його словами, деякі вулиці Олевська позбулись радянських імен раніше, на початку 2000-х років, зокрема, Леніна стала Володимирською, а 50-річчя Жовтня — Свято-Миколаївською. Головний майдан отримав назву Соборний — там зараз розташовано кілька храмів. Після останнього рішення вулиця Постишева отримала ім’я Олени Теліги, Косіора стала Олега Ольжича, Кірова — гетьмана Івана Виговського, Петровського — відомого житомирського письменника Олексія Опанасюка, який писав про Олевську республіку Тараса Бульби-Боровця, Куйбишева — 20-річчя Незалежності України, Калініна — Героїв Крут, Котовського стала вулицею Юрка Тютюнника. На думку краєзнавця, деякі радянські назви вулиць Олевська були пов’язані з перебуванням і роботою тут окремих діячів, зокрема Постишева. Але жахи Голодомору, які асоціюються з ім’ям Косіора, не можна забувати. Бо на Олевщині селяни голодували, і багато місцевого люду зазнало репресій, багато жителів зникало без суду і слідства. З цього прикордонного перед Другою світовою війною району (тут був зведений 5-й укріплений район) масово депортували людей польської, єврейської, німецької національностей, яких відправляли до Казахстану, східних районів СРСР або в інші райони області.

Але присвоєні за радянських часів назви так укорінилися, що їх було важко «витравити». З тих часів в історичній літературі військо Української Народної Республіки під проводом Юрія Тютюнника інакше, ніж бандами, не називали. Тепер ми по-іншому бачимо осмислення ролі Симона Петлюри та інших діячів українського визвольного руху. Війська Котовського, наприклад, вчинили бійню українських вояків Юрка Тютюнника під Базаром і в Базарі. Роль засновника Олевської республіки Тараса Бульби-Боровця теж зараз переосмислюється. Ідея назвати вулиці на його честь і на честь цього адміністративно-державного утворення часів Другої світової війни виникала. Але поки вона не реалізована.

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, екс-голова Українського інституту національної пам’яті, політик та історик:

— Постійне споглядання на пам’ятники Леніну чи читання таблички «вулиця Леніна», чи ще якогось колишнього радянського чиновника дуже шкідливо впливає на психіку людини. Будь-які пам’ятники та пам’ятки, пов’язані з діячами комуністичного ладу, потрібно усунути. Навзамін вулицям потрібно давати такі імена, які є приємними для більшості населення даної території. Я не кажу, що це мають бути імена, скажімо, борців за незалежність України, які популярні в Західній Україні. Люди самі мають визначитись з назвою, а відповідні ради її затвердити. Вулиці можна назвати не лише політичними назвами, а й тими, що пов’язані з природою даної місцевості, історією, нейтральними назвами, наприклад, Широка, Довга чи Сонячна. А супротив проти перейменування вулиці сьогодні у людей виникає за інерцією: люди до чогось вже звикли і не хочуть змінювати.