Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Телевізійний «Юр'їв день»

2 листопада, 1999 - 00:00

Три канали — «1+1», «Інтер» і СТБ — намагалися в ніч після першого туру виборів президента намалювати своїй країні картину акту волевиявлення народу, що відбувся в Україні. Намагалися в міру тієї системи політичних і етичних координат, яку кожен з каналів збудував для себе (або йому допомогли збудувати можновладці) ще задовго до 31 жовтня, під час багатомісячної президентської гонки. Відповідно, на «Інтері» — повністю підконтрольному СДПУ(о), одній з головних партій — архітекторів виходу Л. Кучми у другий тур — очам глядачів було представлено ніч переможця — «Титана і К», де до смокінгів і вечірніх нарядів основних учасників дійства бракувало тільки шампанського на столиках. Подібне дійство вступало в шокуючу суперечність з тим, що відбувалося до виборів і під час виборів у країні, зокрема й у ЗМІ, насправді, якщо мати на увазі той підмурівок, на якому будувалася проміжна перемога чинного Президента. З одного боку, це повна інформаційна блокада в електронних засобах інформації його конкурентів, останнім «актом» якої стало рішення «1+1» про непроведення «Епіцентр-дебатів» у п'ятницю, 29 жовтня, прийняте під величезним тиском команди Л. Кучми, чому є численні свідоцтва, про які, щоправда, невідомо коли нам вдасться дізнатися офіційно, з документальними підтвердженнями. З іншого боку — та кількість фальсифікацій і порушень під час самої процедури голосування. Однак, хоч як це парадоксально й сумно, саме на тому відверто святкуючому неправедну перемогу «Інтері» після півночі, коли вже стали вiдомими результати виборiв, у будь-якого учасника політичних процесів країни — чи то апологетiв влади, чи опозиціонерiв — було набагато більше можливостей повно висловити свою точку зору, будучи при цьому спокiйно вислуханим як ведучими, так і глядачами. І нехай це була навіть милість «переможців» до «переможених» (опозиції), проте «Інтер» якоюсь мірою в цій ситуації виконав роль неупередженого модератора громадської думки.

Чого, на жаль, не скажеш про «1+1», яка під час передвиборної кампанії якраз вела більш нейтральну, об'єктивістську лiнiю стосовно всіх кандидатів на посаду президента, що виразилося і в факті існування того ж «Епіцентру», й у відсутності як прямої, так і прихованої реклами чинного Президента в тій кількості, в якій вона була присутня на інших каналах, в наданні ефіру політичній рекламі всіх учасників передвиборної кампанії. Проте точнісінько так само, як художник може одним необережним мазком порушити видиму гармонію на своєму полотні, так і та атмосфера, яку створили на майданчику «Ночі виборів» від «1+1» ведучі Микола Вересень і Віталій Портников, зруйнувала той образ каналу, який йому великими зусиллями вдалося втримувати до цього. І річ навіть не в тому, що Вересень і Портников перетворили «Ніч виборів» на театр двох акторів, на шоу, потіху, на арену для власного самовираження, журналістського стьобу та повної неповаги до тих учасників передачі, які представляли опозиційні сили. Що виглядало особливо виклично в зв'язку з безальтернативною перемогою нинішньої влади на виборах (здавалося б, чого вже там метушитися — і так вже все відбулося, і тим паче висока мета по-справжньому об'єктивних журналістів мала б полягати в наданні максимальної можливості висловитися саме тим, хто програв насамперед й щодо їхніх претензій до влади). І так само у зв'язку з тією особливою лояльністю і запопадливiстю, з якою ведучі «1+1» у телемостах, що напередодні відбувалися з Росією, і в тому ж «Епіцентрі» за участі Леоніда Кучми поводилися з представниками влади. Однак істинну суть того, що відбулося на майданчику «Ночі виборів», власне кажучи, дуже точно виразив сам Микола Вересень в кулуарах студії, сказавши про те, що «Інтер» був у передвиборній ситуації чеснішим, ніж вони, бо конкретно «ліг» під владу. І хоча розмова про те, що «чесніше», — ще попереду, однак ось саме ця відсутність власної позиції і відмова від якогось застосування етичних критеріїв до оцінки того, що відбувалося під час передвиборної кампанії, й загнало Миколу Вересня і Віталія Портникова, як, напевно, і весь канал, у «п'ятий кут». І найбільш виразно, на мій погляд, це продемонстрував один маленький епізод ефіру «Ночі виборів», уже вранці 1 листопада, коли в студії обговорювалося питання про прорахунки тих передвиборних штабів, що опонують штабу Л. Кучми. Серед інших на це запитання ведучі запропонували відповісти й кореспонденту газети «Weekend» Йохансену Андерсену. І датський журналіст почав говорити про те, що він в Україні побачив не демократію, а кланове господарство, що в передвиборній кампанії використовувалася криптографія, і що тільки таким чином могло статися те диво із див — проміжна перемога Президента країни, в якій економічні показники останнім часом погіршилися на 25–30%. Микола Вересень і Віталій Портников були абсолютно не задоволені відповіддю, вони тішилися через нібито невідповідність висловленого їх датським колегою запитанню. Було видно, що вони дійсно щиро не розуміють, що Йохансен Андерсен говорив саме про прорахунки. Але говорив він про це не з точки зору просто технологій, на яких у наших журналістів, здається, вже просто «поїхав дах». А він говорив про прорахунки з точки зору долі України, її народу, з точки зору репутації нашої країни в світі. Бо для погляду зі сторони головною помилкою та прорахунком всіх штабів і всіх кандидатів на посаду президента однозначно є те, що вони всі разом допустили торжество недемократичних, нерiвних, несправедливих виборів. Але при цьому якщо провина опозиції в тому, що вона не змогла цьому протистояти, зокрема, й за рахунок об'єднання сил, то провина чинної влади набагато суттєвіша — бо це саме вона й зробила подібну ситуацію головною запорукою та зброєю своєї перемоги. І якщо навіть нашим кращим журналістам бракує етичного чуття, щоб зрозуміти те, про що говорив їхній колега з того самого демократичного Заходу, на який вони так люблять посилатися у своїх міркуваннях про те, як Це має бути в нас, — значить, це вирок всій нашій журналістиці. І передусім тим, хто вважається «батьками» нової, незалежної української преси, які нині геть забули про те, що реально в цьому світі ніколи нічого позитивного не відбувається без благородних цілей. Що будь-яка журналістська об'єктивність може будуватися лише на власних твердих етичних переконаннях. І що не тільки владу завжди чекає неприємна й навіть трагічна розплата за той конформізм, який вона нав'язує суспільству. Але й саме суспільство, й передусім його еліту, як ту його частину, яка насправді приймає рішення і формує громадську думку, також не обмине ця чаша. На жаль, схоже, Україні це ще належить пережити — і дай Бог, щоб менш болісно, ніж це було за часів радянського тоталітаризму...

Що ж до виборчої ночі від СТБ... Ну що тут казати — якщо після того, як там дали висловитися про всі порушення передвиборної боротьби з боку чинного Президента О. Єльяшкевичу, ведучі студії Вадим Денисенко, Роман Чумак і перебуваючий нібито у творчій відпустці помічник Л. Кучми Сергій Куций хвилини дві виправдовувалися, що, мовляв, це — особиста точка зору О. Єльяшкевича і що він має право на свою точку зору... СТБ — як СТБ, в його нинішньому становищі кастрованого владою каналу.

Продовження на сторінці "Тайм-аут".

Наталя ЛІГАЧОВА, «День»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ