Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає?
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч

Тягнибок. «За» і «проти»

Від КОДу вимагають припинити співпрацю зі «Свободою». КОД — проти
5 квітня, 2012 - 00:00

На адресу «Дня» надійшов відкритий лист до лідерів Комітету опору диктатурі. Лист, зокрема, підписали головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк, ведучий каналу TVi, оглядач журналу «Український тиждень» Юрій Макаров, політичні аналітики Остап Кривдик, Євген Магда, представник української діаспори в Канаді та США. Всього близько сорока осіб. Усі вони вимагають, аби комітет припинив будь-яку співпрацю з ВО «Свобода».

«Партія Тягнибока називає себе «Свобода». Водночас це принципово антиліберальна партія, яка часто, відверто і недвозначно заперечувала ключові політичні та економічні свободи, — йдеться в листі. — Представники «Свободи» часто видають себе в медіа за толерантних демократів. Утім, багато ознак свідчать про те, що фундаментальні переконання партії відзначаються нетерпимістю до меншин і прагненням до виняткової форми етнократії.

«Свобода» стверджує, що є проєвропейською партією. Але її етноцентричний і гомофобний світогляд прямо суперечить принципам, на яких відбувалася європейська інтеграція.

«Свобода» заявляє, що є типово європейською партією. Втім, вона належить до ультранаціоналістичного Альянсу європейських національних рухів, що включає деякі найбільш екстремістські праворадикальні партії ЄС, які викликають збентеження, відразу і сором в більшості європейців.

Партія Тягнибока виступає як найбільш рішучий захисник України проти російського іредентизму та колоніалізму. Проте вона непрямим чином допомагає московським неоімперіалістичним схемам, оскільки її громадська діяльність і відверті заяви, як правило, поглиблюють відчуження та сприяють сепаратистським настроям у Західній та Південно-Східній Україні.

«Свобода» позиціонує себе як найпослідовніший противник напівавторитарному режимові Януковича. Попри це, її лідерів часто запрошують висловлювати свою точку зору на телеканалах, які пов’язані з Партією регіонів.

«Свобода» заявляє про свою підтримку української демократії та інтеграції з Заходом. Проте її амбівалентна позиція стосовно української ліберальної традиції, єврейської спадщини, відносин з Польщею, мультикультурного суспільства та низки інших питань свідчить про те, що розуміння «Свободою» демократії та Заходу має, щонайменше, специфічний характер.

З огляду на це ми вважаємо, що «Свобода» не може належати до Комітету опору диктатурі, та пропонуємо лідерам української демократичної опозиції переглянути питання партнерства з цією партією».

Утім, у КОДі цей лист коментують дуже обережно. В’ячеслав Кириленко взагалі відмовився. Мовляв, це має бути лише спільне рішення комітету. Зазвичай рішучий Тарас Стецьків цього разу зніяковів і знітився:

— Навіть не знаю, що сказати. Українські інтелектуали до «Свободи» дійсно ставляться з великою недовірою, вважаючи її організацією, яка дискредитує націоналістичні цінності. Але я не знаю, як КОД на це відреагує. У будь-якому разі, якщо такий лист є, то це має бути предметом для розмови в КОДі. І думаю, що КОД сам має відреагувати на цей лист і максимально швидко визначити формат своєї участі. І не виключено, що «Свобода» сама вирішить іти самостійною колоною. Але я не думаю, що зараз негайно треба виключати «Свободу». Не думаю, що в цьому є проблема і це на часі.

А от бютівець Сергій Соболєв без усяких еківоків абсолютно чітко став на захист Тягнибока.

— Завданням КОДу є не пропаганда націоналізму чи лібералізму. КОД об’єднався проти сьогоднішнього режиму, який не дає можливості розвиватися демократії в країні. Він побудований на чіткому принципі фашистської партії, яка контролює всі органи влади. Тому ми сьогодні готові об’єднуватися з усіма політичними силами, які прагнуть відсторонити від влади цю силу. Лише тоді ми зможемо говорити, що в країні є відкриті, прозорі вибори, що між собою боротимуться націоналісти, соціалісти, ліберали.

Так само, коли була акція «Україна без Кучми», ніхто нікого не ділив на лівих і правих. Головне тоді було повалити режим, який нав’язував темники, який забороняв дії опозиційних партій, фальшував вибори. А зараз ситуація набагато серйозніша, ніж була тоді».

Вочевидь, у країні є запит на певну націоналістичну силу. Цю нішу зайняла «Свобода». Наскільки це вдалий вибір? Чи є ця сила європейською партією? Добре це чи погано? Є сенс продовжити розмову.

Повний текст листа.

Відкритий лист до лідерів української демократичної опозиції щодо участі партії «Свобода» у Комітеті опору диктатурі

Ми, громадяни України та громадяни інших країн українського походження, є групою дослідників, журналістів, редакторів, публіцистів, експертів, активістів, викладачів тощо. Ми професійно займаємося моніторингом, аналізом та роз’ясненням української політики. Упродовж останніх років ми стежимо за заявами та діями колишньої Соціал-націоналної партії України, яка зараз називає себе Всеукраїнським об’єднанням «Свобода». Грунтуючись на власних спостереженнях і дослідженнях, а також на думках інших експертів, ми закликаємо лідерів української демократичної опозиції переглянути питання щодо участі партії «Свобода» у Комітету опору диктатурі і щодо подальшої співпраці з цією партією.

Партія Тягнибока називає себе «Свобода». Водночас, це принципово антиліберальна партія, яка часто, відкрито і недвозначно заперечувала ключові політичні та економічні свободи.

Представники «Свободи» часто видають себе у медіа за толерантних демократів. Утім, багато ознак вказують, що фундаментальні переконання партії відзначаються нетерпимістю до меншин і прагненням до виняткової форми етнократії.

Тягнибок і команда демонстративно плекають історію спротиву УПА нацистській окупації України. Попри це, деякі члени «Свободи» проявляють інтерес до праць представників фашистського руху Німеччини, що виходить за рамки винятково академічних зацікавлень.

«Свобода» стверджує, що є проєвропейською партією. Але її етноцентричний і гомофобний світогляд прямо суперечить принципам, на яких відбувалася європейська інтеграція.

«Свобода» заявляє, що є типово європейською партією. Втім, вона належить до ультранаціоналістичного Альянсу європейських національних рухів, що включає деякі найбільш екстремістські праворадикальні партії ЄС, які викликають збентеження, відразу і сором в більшості європейців.

Об’єднання «Свобода» називає себе «всеукраїнським». Тим не менше, воно залишається регіональною партією, що розділяє, а не об’єднує Україну і про що свідчить невідповідність здобутих нею результатів на виборах у Галичині, з одного боку, та на решті території України, з іншого.

Партія Тягнибока виступає як найбільш рішучий захисник України проти російського іредентизму та колоніалізму. Проте вона непрямим чином допомагає московським неоімперіалістичним схемам, оскільки її громадська діяльність та відкриті заяви, як правило, поглиблюють відчуження і сприяють сепаратистським настроям у Західній та Південно-Східній Україні.

«Свобода» позиціонує себе як найбільш послідовний противник напівавторитарному режимові Януковича. Попри це, її лідерів часто запрошують висловлювати свою точку зору на телеканалах, які пов’язані з Партією Регіонів.

«Свобода» заявляє про свою підтримку українській демократії та інтеграції з Заходом. Проте її амбівалентна позиція стовно української ліберальної традиції, єврейської спадщини, відносин із Польщею, мультикультурного суспільства та низки інших питань свідчить про те, що розуміння «Свободою» демократії і Заходу має, щонайменше, специфічний характер.

З цих причин ми вважаємо, що «Свобода» не може належати до Комітету опору диктатурі і пропонуємо лідерам української демократичної опозиції переглянути питання партнерства з цією партією.

Нам нічого сказати тим виборцям, які голосують за «Свободу» і підгримують цю партію через свої расистські, антисемітські чи ксенофобські погляди.

Проте ми хочемо звернутися до тих українських виборців, хто підтримує європейську перспективу України. Ми усвідомлюємо, що ви можете віддати свій голос за «Свободу» на знак протесту антиєвропейській політиці Віктора Януковича. Утім, зростання політичної підтримки «Свободи» не допоможе, а лише перешкоджатиме процесу включення України в Європу, поглибить міжнародну ізоляцію нашої країни і буде наносити шкоду її іміджеві у світі. Це ускладнить внутрішню консолідацію, геополітичну стабілізацію та міжнародну інтеграцію молодої української держави.

Якби «Свободи» не існувало, Кремль змушений був би винайти таку партію: «Свобода» є найкращим інструментом для ворогів України у діях, спрямованих за правилом "divide at impera" («розділяй та владарюй»).

Підтримка кандидатів від «Свободи» демократичними опозиційними партіями на майбутніх парламентських виборах може бути використана владою та Партією Регіонів з метою дискредитації української демократичної опозиції, а відповідно – для відновлення втраченої підтримки Януковича та його партії у східній та південній частинах України. За таким сценарієм, будь-яка форма співпраці з «Свободою», швидше за все, призведе не до зміцнення, а до втрат, і навіть поразки демократичної опозиції у жовтні 2012 року.

Ми закликаємо українських політиків утриматися від підтримки кандидатів від «Свободи» у мажоритарних округах і від формування єдиних виборчих списків із представниками цієї партії. Хоча участі у спільних протестних акціях із «Свободою» буде важко уникнути, ми закликаємо всіх відповідальних політичних лідерів України утримуватися від постійного партнерства і тіснішої співпраці з цією політичною силою, яка шкодить фундаментальним національним інтересам України.

Ми закликаємо усіх українців висловити свою незгоду з ідеологією «Свободи» заради демократичного, толерантного, відкритого і рівноправного українського суспільства.

Наталя Амельченко, к. філос. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Максим Буткевич, журналіст, співкоординатор Проекту «Без кордонів» ГО «Центр Соціальна Дія», Україна

Тарас Возняк, головний редактор Незалежного культурологічного журналу «Ї», Україна

Катарина Вольчук, д-р філос. (пол.), доцент університету Бірмінгема, Сполучене Королівство

Кирило Галушко, к. і. н., голова Всеукраїнського наукового гуманітарного товариства, Україна

Сергій Гірік, аспірант Інституту української археографії і джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України

Олександр Дем’янчук, д. пол. н., професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Володимир Дубровський, старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE, Україна

Володимир Єрмоленко, д-р філос. (пол.), старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Сергій Жук, д-р філос. (iст.), доцент Державного університету Болла, США

Тетяна Журженко, к. філос. н., стипендіат програми ім. Шкляра Гарвардського університету, США

Олександр Івашина, старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Сергій Кисельов, к. філос. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Оксана Кісь, к. і. н., старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України

Карина Коростеліна, д. психолог. н., доцент університету Джорджа Мейсона, США

Олег Коцюба, аспiрант Гарвардського університету, США

Надія Кравець, д-р філос. (пол.), стипендіат програми ім. Шкляра Гарвардського університету, США

Остап Кривдик, політичний аналітик, член Комітету Київської незалежної медіа-профспілки, Україна

Сергій Куделя, д-р філос. (пол.), дослідник університету iм. Джорджа Вашингтона, Вашингтон, США

Тарас Кузьо, д-р філос. (пол.), старший науковий співробітник університету Торонто, Канада

В’ячеслав Ліхачев, директор програми Конгресу національних громад України

Євген Магда, к. пол. н., політичний аналітик, Україна

Юрій Макаров, ведучий каналу TVi, оглядач журналу «Український тиждень», Україна

Юрій Мацієвський, к. пол. н., стипендіат програми ім. Фулбрайта Інституту ім. Кеннана, Вашингтон, США

Михайло Мінаков, д. філос. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Андрій Мокроусов, відповідальний редактор часопису «Критика», Україна

Світлана Оксамитна, к. соц. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Олексій Полтораков, к. пол. н., старший консультант Ради національної і регіональної безпеки України

Олександр Полянічев, аспірант Європейського університету в Санкт-Петербурзі, Росія

Кирило Савін, к. е. н., керівник представництва фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні

Інна Совсун, старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Іван Сойко, к. філол. н., доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Україна

Вікторія Сюмар, журналіст, виконавчий директор Інституту масово інформації, Україна

Ігор Тодоров, д. і. н., професор Донецького національного університету, Україна

Вадим Трюхан, аспірант Національної академії державного управління, Україна

Євген Фінкель, аспірант університету Вісконсин-Медісон, США

Олександр Фісун, д. пол. н., професор Харківського університету ім. В.Н. Каразіна, Україна

Джон-Пол Хімка, д-р філос. (iст.), професор університету Альберти, Канада

Валерій Хмелько, д. філос. н., професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Василь Черепанин, к. філос. н., старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Оксана Шевель, д-р філос. (пол.), доцент університету Тафтс, Медфорд, США

Антон Шеховцов, к. пол. н., співробітник університету Нортгемптону, Сполучене Королівство

Олена Яцунська, к. пол. н., директор Центру розвитку місцевого самоврядування, Миколаїв, Україна

Олена ЯХНО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...